Минулого тижня Конституційний Суд України прийняв рішення, яким створив умови захисту прав людей, що потребують психіатричної допомоги.
А підставою для цього послужило єдине звернення громадянина У. (прізвище його не називаємо з причин, які будуть вказані нижче). Ще 9 років тому цю людину з ініціативи керівництва Дніпропетровського залізничного технікуму, де вона працювала, було взято на консультативний психіатричний облік.
На жаль, ще й досі цей вид гуманних послуг асоціюється в нас, швидше, з мірою покарання за несприйняття суспільством, аніж як вид допомоги. Для громадян, що зіткнулися з необхідністю лікування в психіатричних лікарнях, та й врешті саме факт звернення до державного психіатра, означає автоматичне перенесення в розряд маргиналів, затаврованих жахливим словом "псих". Найстрашніше, як свідчить герой цієї епопеї, що інформація про його психічний стан надавалася вільно будь-якому чиновнику, але не самому потерпілому. Та й про свої "психіатричні проблеми" У. дізнався лише через два роки, коли стикнувся з питанням пошуку роботи. Проте тавро психічно хворого прямувало за ним усюди. Як і численні відмови в прийомі на роботу, конфлікти, приниження... Керуючись обов`язком лікарської таємниці, головний лікар міського психоневрологічного диспансеру відмовився надати інформацію про те, ким і з якої причини У. було поставлено на облік. Задавши собі справедливе запитання, наскільки законні дії психіатрів, невтомний шукач розпочав довготривалу боротьбу за своє право людини на невтручання в особисте життя. Як йому стало відомо, прокурор Дніпропетровської області витребував його справу з диспансеру. Однак і тут У. відмовили, як кажуть, вибачай та голоблі завертай.
Суди загальної юрисдикції одностайно відмовлялися приймати в настирливого громадянина скаргу на відмову прокурора в наданні інформації. Є, мовляв, у Законі "Про прокуратуру" стаття 12. Згідно з цією статтею, діяли винятки з Конституції України, встановлені ще старим законом. Зрозуміло, що випадок У. у рамки цього нормативного документа не вписувався. Не зважаючи на те, що вже рік діяла нова Конституція України, на бік судів загальної юрисдикції став і Верховний Суд. Однією рукою прийнявши Постанову Пленуму про примат норм Конституції і чинність законодавства лише в тій частині, що не суперечить Основному закону ВС, іншою ухвалив рішення по справі громадянина У., керуючись цією ж суперечливою нормою.
Благо останню крапку в історії поставив Конституційний Суд України, визнавши ст. 12 Закону "Про прокуратуру" антиконституційною. Цим КСУ позбавив вищий орган нагляду привілейованого становища й перевів його працівників у розряд усіх смертних чиновників, чиї антизаконні дії "можна й повинно" оскаржувати в суді. Віднині кожен, хто має "зуб" на прокурора, зможе звернутися до суду й матиме законне право бути задоволеним.
Однак тут саме вчасно згадати й про законопроект "Про психіатричну допомогу", що так довго й трагічно для майже п`ятої частини нашого населення обговорювався у Верховній Раді, але так і не був ухваленим. Попри всі його недомовки, він усе ж мав позитивні риси. Головне - уперше з`явився невластивий нашому законодавству розділ: "Права психічно хворого". Можливо, якби такий закон діяв на території нашої держави, то громадянину У., як і багатьом іншим, не відмовили б 5 разів у райсуді, 4 - у колегії з цивільних справ, 2 - у Президії Дніпропетровського обласного суду та у Верховному Суді в задоволенні його скарг на дії психіатрів, прокурора та, власне, й колег, що так безсоромно спекулювали людською долею заради власного спокою.
Проаналізувавши ухвалене рішення, суддя КСУ Олександр Мироненко, до речі, зауважив, що злочинними в цій ситуації є не стільки дії представників третьої влади, як людей у білих халатах, що керуються у своїй турботі про хворих нормативною базою "брежнєвських часів", коли психіатрія стала найстрашнішою зброєю в руках можновладців.
Рішення Конституційного Суду є обов`язковими для виконання. Та, за сумною констатацією судді О. Мироненка, попереду в громадянина У. ще довга дорога. Адже теоретично суди загальної юрисдикції мали самі переглянути свої неправомірні рішення. Та з усього видно - торувати шлях доведеться кожному громадянину самостійно.
P.S. Зважаючи на ухвалене рішення, неясність обставин справи щодо дійсного стану здоров`я громадянина У. та керуючись нормами чинного законодавства, редакція не друкуватиме справжнє прізвище особи, про яку йшлося. Тим паче, що таких, як він, у країні 10 мільйонів...
