Які значні події сталися у вашому житті? На це запитання «День» запропонував відповісти учням спеціалізованої столичної школи №211 із поглибленим вивченням англійської мови.
Наталка ЛЕВЧЕНКО (4-й клас):
— Влітку ми з мамою відпочивали в Криму. Для мене було дуже важливим дізнатися про те, що відбувалося на цій землі ще до мого народження: які люди жили в Криму, як вони захищали свою землю. Усе це я почула в розповідях екскурсоводів. Мені дуже сподобалась історія про невдячну царівну, яка образила скульптора. Я зрозуміла, що ніколи не можна ображати людей, потрібно цінувати те, що вони роблять для тебе. Цього року я ще навчилася бути кращою господинею: мама показувала мені, як краще прибирати квартиру та готувати страви.
Тетяна ПЕРУК (4-й клас):
— Цього року ми всією сім’єю багато мандрували. Були у родичів у Карпатах, Криму та в Італії. Мене здивувало те, що в Італії люди розмовляли іншою мовою. З допомогою батька я трошки навчилася спілкуватися нею. Я гралася з маленькими італійцями, навчила їх нашої гри «піжмурки». Коли була в Карпатах, то мій дядько навчив мене правильно збирати гриби — відрізняти їстівні від отруйних.
Гліб БОНДАРУК (4-й клас):
— Цього року я був на вершині Говерли. Досягти вершини було дуже важко: хотілося пити, заважала задишка. Наступного року я хотів би ще раз поїхати до гірського табору «Карпати» та подолати ще кілька вершин різних гір.
Вадим КУКОБА (4-й клас):
— Цього року я був у Франції й побачив одну з найдорожчих машин у світі — «Ламборджині». Треба, щоб в Україні в кожному місті було хоча б по одній такій машині. Я хотів би, щоб в Україні, було багато заможних людей. А ще чоловік моєї тітоньки, у якої я жив у Франції, навчив мене готувати плов та курку «по- гавайські». Він кухар-професіонал, навіть готував страви для президента.
Даша АНДРІЄВА (4-й клас):
— Цього року виповнився рік моєму маленькому братику. Ми подарували йому багато іграшок. Йому вони сподобались. Іще я брала участь у шкільній олімпіаді з математики та української мови. Наступного року мені би хотілося вийти на районний рівень змагань.
Ілля КУДЕНЦОВ (4-й клас):
— Мене двічі показували на телеканалі «1+1». Ми їздили до Італії грати у футбол проти юніорського «Мілану». Я граю в юніорській команді «Динамо». Ми виграли з рахунком 2:0. До нас приїздили італійські журналісти та прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі.
Том ЛІСОЙВАН (4-й клас):
— Цього року мама навчила мене готувати яблучний пиріг, батько — виготовляти годівниці для пташок. Уже дві годівниці повісив біля свого будинку. Бачив, як до них прилітали горобчики. Коли стану дорослим, то хочу бути столяром — робити зручні меблі, красиві двері.
Серафима ГРИБ (4-й клас):
— У першому класі я навчалася в Москві, а в другому — в Донецьку. Навчання було російською мовою. В третьому класі ми приїхали до Києва, і я почала навчатися в українській школі, — й зразу ж на першій контрольній отримала 12 балів. Кілька місяців я вже ходжу до іншої школи, з поглибленим вивченням англійської мови. Визначна подія року — я витримала іспити до цієї школи, а тепер працюю додатково, щоб наздогнати однокласників. Іще одна перемога року, що минає, — я вже майже не користуюся російсько-українським словником, українська мова стала мені як рідна. Дома розмовляю російською, бо батьки нову мову ще не опанували.
Яна ТЕРЛЕЦЬКА (3-й клас):
— Цього року перемогла в районній олімпіаді з української мови і брала участь у міській. Мені сподобалось виконувати різні завдання. Я вважаю, що дуже важлива справа — закінчення «на відмінно» другого класу. Восени я розпочала навчання в музичній школі, бо хотіла навчитись грати на піаніно. Можу заграти деякі українські пісні. А ще я дуже радію, що була в гостях у бабусі й вона мені подарувала гарне платтячко, браслетки і книжку.
В’ячеслав ШЕВЧЕНКО (11-й клас):
— Цього року мені провели виділену лінію інтернету — й у мене одразу з’явилося багато нових друзів. Після віртуального знайомства в мережі з багатьма зустрічаєшся в реальному житті, і вони непомітно входять у твоє життя. Таким чином вдалося навіть організувати велопробіг у Київській області, все сподобалося. Знаменним цього року стало й те, що я остаточно визначився з вищим навчальним закладом, до якого вступатиму, щоб здобути спеціальність економіста. Це Національний економічний університет (колишній Наргосп). Хотілося б у майбутньому влаштуватися на роботу в банк менеджером, влаштувала б зарплата в розмірі 800 доларів на місяць.
Андрій БОНДАРЕНКО (11-й клас):
— Я також визначився зі своєю майбутньою спеціальністю (це було найважливішим для нинішнього року), вона буде пов’язана з комп’ютерними технологіями, а точніше — автоматичними системами управління. Нещодавно я дізнався, що інтернет об’єднав дослідників, які шукають ліки від рака. Я згодом хотів би надати їм посильну допомогу як програміст.
Андрій ДАНИЛЬЧЕНКО (11-й клас):
— Для вступу обирав не вищий навчальний заклад, а форму навчання (безплатно — платно). Вступатиму до недержавного вищого навчального закладу, там нижча плата за навчання порівняно з навчанням за контрактом у державному вищому навчальному закладі, приблизно на тисячу доларів на рік. Я народився в Росії (мама — росіянка), в Україні живу вже 10 років й уперше побачив і відчув українську націю тільки тепер, раніше не було в людей того гордого вогника в очах, в яких читаєш: «Ми — нація». Я побачив, що мої співвітчизники зацікавлені, щоб у них була правова держава, яка буде здатна задовольняти їхні потреби. Хотілося б побувати в різних країнах і запозичити там усе найкраще. Потім — повернутися до України та підняти її рівень. Не можна тепер жити закритими для світу, який дуже швидко розвивається, за його розвитком треба встигати. Я не вважаю, що в Україні сьогодні є економісти найвищого класу. Бо не видно, щоб вони ставилися до української економіки як до способу покращання життя в країні зсередини. Багато хто використовує свої економічні знання тільки для особистого збагачення, — і способів для цього знаходить безліч. А от хотілося б, щоб знайшлися фахівці, які би прагнули до того, щоб Україна стала багатою. Зовсім нещодавно змінилася робота ЗМІ. Адже в окремих регіонах уся інформація ще зовсім недавно подавалася надто однобічно. Тепер ситуація змінилася: можна почути різні думки. Якщо людина зможе проаналізувати різні думки з одного й того ж питання, то вона зможе формувати своє. А ось якщо людина читає лише одну думку, — це означає, що вона не шукає суті проблеми.
Юля МИХАЙЛЕНКО (11-й клас):
— Цього року в мене дуже змінилося коло спілкування. Раніше мене цікавили мої ровесники, а зараз мене приваблюють люди старшого віку, які здатні надавати багато нової інформації. Це насамперед спілкування через інтернет. Хочу якнайбільше дізнатися про сучасну музику, зокрема реп- музику. До речі, сьогодні український реп, на мою думку, наближається до рівня американського. Проте про Україну ще дуже мало знають за кордоном. У нашій школі нещодавно були делегації з Македонії, Польщі, Німеччини, Румунії, Нової Зеландії. Їхні представники (студенти різних вищих навчальних закладів від 20 до 24 років) спочатку ототожнювали нашу країну з Росією. Ми спілкувалися з ними на уроках англійської мови. Ще я цього року передумала бути дипломатом, вважаю, що не пройду за конкурсом. Вирішила стати фахівцем з інтернету та мобільного зв’язку, спеціальність — менеджмент організації.
Євгенія БАБИЧ (11-й клас):
— Уперше в житті вся моя сім’я віддала так багато уваги політиці. По телевізору ми відстежували лише «політичну» тематику, перестали дивитися серіали, кінофільми, зосередилися на новинах. В Україні прокинулася самосвідомість. Це дало поштовх і розвитку культури. Послухайте, скільки нових пісень з’явилося... Щоб у нашому майбутньому житті був міцний підмурок, на який би можна було спиратися в пошуках власної позиції, щоб можна було вільно висловлювати власні думки, — сьогодні дуже важливо будувати демократичну країну. А щодо моєї підготовки до закінчення школи, то цього року я намагалася підготувати себе до подолання майбутніх труднощів. Вступити зараз непросто. Особливо на бюджетні місця.
Христина КОНОПАЦЬКА (11-й клас):
— Мені страшно покидати стіни школи, розлучатися зі звичною обстановкою. Я намагалася цього року якнайбільше часу проводити зі своїми шкільними друзями. Заприятелювала з дівчиною з Нової Зеландії, мені подобалося з нею спілкуватися англійською та дізнаватися багато цікавого про країну, про яку раніше майже нічого не знала. Це знайомство стало для мене головним відкриттям року. Моя нова подруга дивувалася доброзичливості, відвертості та комунікабельності українців. І це порівняно не тільки з її співвітчизниками, а й із європейцями, з якими вона досить багато спілкувалася раніше. Вона зазначала, що емоції моїх співвітчизників завжди збігаються з їхнім внутрішнім настроєм та їхнім справжнім ставленням до людини. Це не так, як в Англії: якщо людина посміхається тобі, то це не означає, що вона рада тобі і добре до тебе ставитиметься. Моя нова подруга побувала в різних кутках України та відзначила, що скрізь відчувала, що Україна — це єдина країна. Мені це було дуже приємно. Політична ж ситуація в нашій країні дала можливість нам, ще неповнолітнім, познайомитися з новими цікавими людьми. Мене здивувало те, що хоч ми ще й не маємо права голосувати, проте однаково зуміли зробити свій політичний вибір і по-людськи підтримати тих, хто був нам симпатичний. Я відчула, що в нашій країні побільшало демократії.
Віка БІЛОЗОРОВА, (8-й клас):
— Це був вдалий рік у моєму житті: мене обрали президентом мого класу. Це дуже відповідально. У мене багато роботи: треба готувати концерти, малювати газети, допомагати однокласникам у навчанні. Для мене велика честь бути президентом класу. Це означає, що мене поважають, що я користуюся авторитетом. Це радує. Проте мені дуже нелегко все встигати.
Я вже кілька років захоплююся сучасними танцями, репетиції займають багато часу, але мені це заняття дуже подобається. Цього року я виступила ще й в іншій ролі: навчила своїх шкільних подруг необхідним танцювальним рухам. Ми підготували танець і показали його на конкурсі. Наш номер добре оцінили.
