«Ви скучили за самими собою», — сказала нещодавно на презентації своєї книжки Ліна Костенко. Мабуть, людина вже скучила і за глибиною життя, і за тим, чого не побачити і не помацати: за людяністю, за радістю від самого усвідомлення, що ти живеш, за відчуттям гармонії та цілісності, яку дає творчість і самореалізація. Людина скучила за собою. Свято Великодня, великоднє оновлення життя — прекрасна нагода заглянути в себе, замислитися над тим, із чим ти прийшов у світ і як його покращуєш. Розмова про суть людини — з доктором фізико-математичних наук, професором, директором Українського інституту екології людини Михайлом КУРИКОМ.
— Людина на Землі живе давним-давно, але чи змінюється вона з розвитком науково-технічного прогресу?
— Цивілізація вступає в нову епоху, нове тисячоліття, але головне людина так і не зуміла збагнути — це саму себе. Далеко не все тут зрозуміло: що таке людина, яка її місія і чи вона є аж такою незалежною. Століття, яке почалося, характеризується тим, що паралельно незалежно від самого розвитку людини відбувається розвиток науково-технічного прогресу. Він дозволяє людині піти ще глибше в суть матерії. На початку ХХ століття Творець відкрив людині секрет розщеплення ядра. Коли побачили, що макросвіт переходить у мікросвіт, то це привело до дуже серйозної проблеми: виявилося, що маленька частинка — скажімо, електрон — поводить себе в цьому мікросвіті зовсім не так, як у макросвіті. Вийшло так, що ця маленька частинка водночас є і хвиля (розповсюджена на весь простір), і є матеріальною (вона має масу). Лише в єдності цих двох начал проявляється квантова частинка. Так зародилася нова фізика — нове уявлення про матерію, мікросвіт. По суті, так рухнула механіка Ньютона, яка правила до цього часу, й почала розвиватися квантова механіка. В цей момент — 1931 року — великий пророк ХХ століття Володимир Іванович Вернадський видає працю про сутність живого та нову фізику. Ця робота є класичною, вона сформулювала закон про живу матерію: що людина — це квантова система. Вона — одночасно і поле, і фізичне тіло. Я нагадаю, що релігія каже: людина — це триєдині дух, душа та тіло. Вернадський вперше сформулював думку, що гармонійна людина — це людина в єдності польових структур. Я в нього читав ще одну річ, досить дивну — вона нам дозволить зрозуміти більше про духовність і роль Творця (чи природи): він писав про те, що коли іде зародження живого, коли починають ділитися клітини, з космосу вселяється в ці клітини поле, ці клітини стають диссиметричними. Отже, він сформулював, що основна ознака живої матерії, живої людини — ця диссиметрія. Тож клітини діляться, потім припиняється їхній поділ. Виявляється, те, що вселялося, відділяється. Я знав, що так каже й релігія: поле, яке вселялося, змінює просторову симетрію й у фізичному просторі є вічним. Тобто людина, як і польова структура, живе вічно.
Тоді незрозуміло, чим є біологічне поле — навіщо нам тіло. На мій погляд, коли душа в моєму тілі розвивається, то вона вдосконалюється. Людина, на відміну від усього живого, відрізняється тим, що тільки людині Творець, природа дала так звану свідомість і підсвідомість. Коли людина народжується, то в її підсвідомості є весь її родовід. А свідомість як така — чиста. Далі все залежить від того, як я вчуся. Далі людина стала зрілою, має свідомість і підсвідомість. За цей час усе, що з людиною твориться, кодується. Дивним є одна обставина: і свідомість, і підсвідомість — це польові структури, вони не є матеріальними. Виникає запитання, як це розуміти, як до цього ставитися. Бо людина, яка вміє своїми польовими структурами керувати за допомогою духовності, свого розвитку, розвитку оперативної пам’яті мозку, отримає гармонію розвитку. З другого боку, виходить, що ці польові структури є визначальними для всього. Фізичне тіло має обмеження — може бути великим, може бути худим, хоча сама природа так придумала, що геометрія людини підпорядкована певним законам — так званому золотому перерізу. Все в світі — точно по золотому перерізу. Це гармонія Природи як такої, гармонія Всесвіту. Це означає, що життя кожного з нас підпорядковане цьому закону. Якщо те, ради чого ти прийшов на цей світ, ти вже виконав, то повинен померти. Немає іншого варіанту — так створено Природою. Я вважаю, що всім керує Космос. Вернадський казав, що людина — це Космос в мініатюрі і править у світі, в якому ми живемо, саме Космос в цілому. Виходячи з цього, людина повинна думати, яка її місія в житті, що вона мусить робити і яким чином себе поводити.
Дуже важлива обставина: світ живий і закони взаємодії в цьому світі — не такі, як закони фізичні. Про фізичні закони ви знаєте — «плюс» з «плюсом» відштовхуються, а «плюс»з «мінусом» притягуються. У світі живої матерії існують трохи інакші закони: добро з добром підсилюється, коли зло з добром, то зло нейтралізується. Найбільш незрозумілим є наступне: зародження людини — це, фактично, космологічний фактор. Коли дитина народжується з любові — то це один тип дитини, інший тип — коли вона з’являється випадково. Дуже погано, коли мама не хотіла її. Вже на цьому етапі закладається те, що дитина буде ущемленою все своє життя. Але ще гірше, коли вагітність переривається — в тілі мами залишається фантом смерті. Це дуже страшні речі: мало того, що вона вбила живу дитину, ще й потім вона матиме проблеми зі здоров’ям своїм, як і люди, які живуть із нею.
Я хочу підкреслити, що ці польові структури принципово закладають в нас наше здоров’я. З огляду на те, що польові структури живуть вічно, все, що я зробив злого, через мою свідомість іде в ті польові структури, які залишаються. Питання — що закладається в дитину, яка народжується? Не татові й мамині дані, а діда й баби — через покоління. Природа вибирає когось одного. Дуже важливо те, що нині ми пожинаємо плоди негативу, який був під час колективізації. Все, що людина робила, залишається в полі, і коли вона помирає, все переходить в польову структуру, а потім незрозуміло в чию душу. І нова людина з цією душею матиме особливості, які ми називаємо кармою. Один із прикладів може бути таким. Візьмемо сім’ю. Чоловік, жінка, мати чоловіка — бабуся — і дитина. Невістка — чужа. Якщо ця жінка — мати дитини, невістка, погано живе з бабусею, дуже страждає дитина. Я мав такий приклад, то ми попросили, аби ця невістка поламала своє ставлення до цієї бабусі і вважала її найдорожчою людиною. Через місяць-два всі проблеми минулися... Чому так стається, що діти деякі гинуть, а деякі дорослі живуть досить довго, хоча не можна сказати, що вони творять тільки добро? Це визначається генетичними задатками, які потрапили при зародженні від діда чи баби. Це речі, які не мають стосунку прямо до медицини, швидше — до суті живого.
— Як людині себе поводити, щоб досягнути гармонії?
— Фізичне й духовне має бути єдиним. Досі для квантової фізики є проблемою таке: наприклад, є електрон — маленька частинка, яка має масу, швидкість. Ми робимо два отвори в пластині непрозорого металу і пропускаємо електрон. А він одночасно проходить через два отвори. Як це так може бути? Як тоді розуміти польову структуру людини? Так от, це означає, що ми тілесно тут, а як польова структура ми можемо бути поширені на весь Космос в цілому. Будь-яка жива істота має поле. Одна людина — це одна польова структура, друга людина додається до її польової структури — тоді вже трошки змінюється поле, додається третя людина — ще більше змінюється. Коли є вже сотня людей, то вона народжує зовсім інше поле, яке для всіх буде усереднене. Це називатиметься морфогенним полем. Давно доведено, що це має стосунок до колективного стану системи.
— Як людині дозволяє вдосконалюватися віра в Бога?
— Тільки російська православна церква має такий закон: коли священик іде правити службу, він читає перед цим дві-три молитви, які забороняють його навантажувати емоціями та інтонаціями все те, що він говоритиме людям. Чому? А тому, що я прийшов не почути твої емоції, а відновити свою енергію, хочу згармонізуватися — для цього є свічка, молитва, причащання тощо. Найгірше, коли робиться так, як у харизматичних церквах, наприклад, в Посольстві Божому чи Білому братстві — це страшенно неприємно для людей. Через польові структури гармонізувати людину можна — тільки треба навчитися це робити.
Людині Творець дав великий мозок, а працює з ного приблизно 7%. В природі не може бути нічого зайвого. Хай мені вибачить Господь, але я скажу від його імені: якщо ти не користуєшся мозком, то я в тебе його й заберу. Мені буде простіше з тобою як з твариною мати справу, бо ти хоч не псуватимеш природу, довкілля. Бо ти призвів до того, що нині природа хвора тобою. А як же ти забереш? — А я дам тобі інтернет. Це дійсно є страшне лихо, бо інтернет — віртуальний світ, який веде до самознищення.
Ми народжуємося з дуже примітивними задатками в тому розумінні, що бачимо тривимірний світ зі зміною координати часу тільки в один бік. Але виявляється, що якщо нашу оперативну пам’ять збільшити у 100 разів, то людина побачить багатовимірний світ. Коли людина переживає клінічну смерть і її рятують, то за ті кілька хвилин, що мозок відключений, він намагається зберегти життя клітин, тож коли людину приводять до чуття, то вона має «просунуту» функцію мозку. Багато з таких людей стають ясновидицями, цілителями, вони бачать польові структури живого. А я знаю людей, які перенесли про дві клінічні смерті. Таке враження, що то було якесь покарання, а потім Творць повертає їх, дає їм нові завдання — допомагати іншим людям. В основному все направляється на те, щоби вчити людину самореалізації.
Основні проблеми наші з вами — незалежно від особистості — в тому, що людина не знає, чого хоче, вона не вміє жити. Релігія, Творець каже так: «хочеш бути багатим — будь ним», «хочеш бути здоровим — будь ним». Немає відповіді готової, просто тобі кажуть бути. А друга заповідь каже полюбити ближнього як самого себе. Розумно сказано, тому що якщо я любитиму себе, я й полюблю ближнього, а якщо не люблю себе, то не полюблю ближнього. Найтиповіша помилка та, що ми не знаємо чого хочемо, ми сумніваємося. Людина задається питанням: «А воно мені потрібно?» — і, сумніваючись, вирішує, що це їй не під силу. Або каже: «Я цього не зможу», — і вже вирішила. І так постійно. В живому світі це відіграє визначальну роль. Я завжди наводжу приклад, аби було зрозуміло: хлопця з гірського села, який пас корів, забирають до війська й у військкоматі запитують: «Читати вмієш?» — а він відповідає моментально: «Не знаю, не пробував, може й умію». Основний висновок полягає в тому, щоб зрозуміти самого себе — що я є. Дуже важливо знати своє родинне дерево. Бо коли людині дуже радісно, то з нею радіє весь рід. З другого боку, люди звертаються за допомогою до предків, і ті допомагають — через інформаційний простір. Наша трагедія полягає в тому, що більшість людей знає два покоління від сили. А якщо людина навчиться самогармонізуватися, то вона найкраще вписуватиметься в будь-які ситуації. Навіть тоді, коли потрапляє в неприємну ситуацію — тоді зможе себе ізолювати і нічого негативного не сприймати.
— З одного боку, людина вже має дані, з якими народжується, з другого — всім керує Космос. А як людині дати раду з цим, адже вона не винна в тому, що щось отримала негативне від предків?
— Через доброту і самореалізацію. Людина має знати, чого вона хоче, і тоді Творець їй це дасть. Але — коли дійсно того хоче, свідомо чи підсвідомо.
— Ви досліджуєте воду, і в церкві під час Богослужінь — також. Як вона впливає на парафіян? Адже багато людей відвідають церкву на Великодні свята...
— Під час Богослужінь змінюється енергетика води — за рахунок вібрації. Священна, намолена вода змінюється за рахунок енергетики, а будь-яка активація води її підпорядковує внутрішній структурі людини. На цьому все побудовано. З другого боку, при народженні людина від мами отримує співвідношення зв’язаної води, яка формує організм, і вільної води, яка омиває клітини. І якщо людина має можливість впродовж життя таку якісну воду вживати, включаючи періодично освячену воду, то ці співвідношення будуть дотримуватися, а це веде до довголіття, дає гарне здоров’я.
Також є дуже серйозний феномен, пов’язаний із тим, про що я казав, — з ефектом соціуму. Сама по собі церковна подія вже налаштовує людину психологічно, а ритуал у церкві вертається їй енергетикою. Так людина оживає, це оживання — на цілий рік. Визначальним є цей психоемоційний настрій — від того, як ти до події ставишся. Потрібно все сприймати відносно внутрішнього «я». Адже є зовнішній фізичний час, з яким ми живемо, і біологічний. Потрібно жити так, щоби внутрішній біологічний час був повільним — тоді людина довго живе.
