«Гей, єврею, час утікати! Гей, москалю, а чи не хочеш піти до своєї хати? І, поляки, ви теж утікайте!»
Саме такі слова приписують нам, українцям, «російськомовні меншини» в обсязі (в мовному плані) 20 млн. громадян.
Саме такий імідж українському патріотизму за кордоном намагаються вони створити.
«Тяжка доля» захищати всі етнічні меншини в Україні випала саме великому російському братові. Та невже в євреїв, поляків, вірменів, румунів, греків недостатньо вчених мужів, щоб самим захистити себе від «україномовної експансії» українців? Чи, можливо, вони не відчувають потреби в цьому? Напевно, так і є, вони чітко визнають, що живуть не у своїй національній батьківщині, а в зовсім іншій державі, яка не тільки дала їм притулок, а й забезпечила на конституційному рівні захист та право розвитку їхніх культурних осередків.
А от з етнічними росіянами значно важче через те, що вони ну ніяк не можуть усвідомити, де проживають, що Росія і Україна — це дві різні держави як у культурному, так і в мовному сенсі.
Очевидно, найглибше, що нас єднає, — це наша спільна історія, яку для скорішого примирення краще не згадувати, щоб не бентежити кров патріотів, як російських, так і українських.
І от під приводом загрози українізації всіх нацменшин проросійсько налаштовані сили, що активно підтримуються з історичної батьківщини, продумано нагнітають ситуацію, за якої буде припинено кволу спробу поставити українську мову в ранг справді державної.
Прикро. Удвічі прикро, коли усвідомлюєш, що, попри все, з великою повагою ставишся до російської культури і до самих росіян, а вони, у свою чергу, не роблять кроку назустріч.
