Вельмишановна редакціє!
Прочитала в номері 221 за 1999 рік матеріал «Православна
віруюча обрала б культуру католицизму» і захотілося продовжити почату
пані Людмилою Кривенко дискусію. Для мене завжди свято, коли читаю
вашу газету: радію, що є розумні, освічені патріоти України, котрі піклуються
про розвиток національної думки.
Дуже прикро, що в Україні православні поділилися на конфесії.
Для себе я декілька років робила вибір, куди ходити, до якої конфесії.
Бувала на службах Божих у греко-католицькому храмі на Подолі у церкві Миколи
Притиска, у церкві Покрови на Пріорці, у церкві Миколи Набережного, і ось
мої враження.
Декілька років тому пішла святити паски в церкву Покрови
на Пріорці (МП), — я живу біля цієї церкви. Мене і моїх сусідів неприємно
вразило те, що поперед священика, котрий окропляв та благословляв дари
Божі, йшла служниця церкви і збирала гроші та податі на церкву, — це грубе
порушення церковних канонів.
Іще один приклад: мене вразила різниця між атмосферою в
церкві Покрови на Пріорці та в греко-католицькому храмі на Подолі, де панує
тиша, не суєтність, доброзичливість, безкоштовно дають літературу. Це спонукає
до роздумів.
Іноді спадає така думка, що поділ на конфесії штучний,
а Московська церква чужа нашому українському менталітетові. Розмови про
канонічність МП не мають грунту, тому що Вселенський патріархат не вважає
Українську церкву неканонічною, вона завжди, із часів Київської Русі, була
канонічною. І треба це голосно казати і припинити розмови про неканонічність
незалежних православних церков та греко- католиків.
З повагою, Жанна СТРЕТОВИЧ, Київ
