Микола РУДЕНКО, письменник, лауреат Державної премії імені Т. Шевченка, Герой України:
— Ми повинні усвідомити, кому ми мусимо завдячувати тим, що не спрацювали страшні запаси ядерної зброї, які зараз пішли на знищення. Гадаю, що протягом перших десятиліть наступного століття ядерна зброя буде знищена, у зв’язку з цим слід назвати людей, які посприяли розмонтуванню соціальної системи, а, зрештою, і самої радянської системи. Першою людиною ХХ століття слід назвати Михайла Горбачова . Він не планував розпад Радянського Союзу, а хотів бачити соціалізм з людським обличчям. Але оскільки тоталітарний соціалізм з людським обличчям взагалі неможливий, то Горбачов практично привів до його загибелі, незалежно від того, чого хотів він сам. Михайло Сергійович заслуговує великої шани за те, що його зусилля сприяли падінню тієї страшної Берлінської стіни, що розмежувала людство на дві ворожі системи. Це, у свою чергу, стало початком демонтування радянської імпперії, яка, по суті, була продовженням російської імперії. Тут треба назвати три видатні особи: Леонід Кравчук, Станіслав Шушкевич і Борис Єльцин . Знов-таки, незалежно від того, чого вони бажали суто суб’єктивно, вони посприяли тому, що земне людство увійшло до третього тисячовіття з реальними надіями на мир і мирний розвиток у майбутньому. Розвал радянської імперії, що, по суті, був мирним, безкровним, врятував народи колишнього Радянського Союзу від неминучих кровопролить і мільйонних жертв...
Євген ГОЛОВАХА, доктор філософських наук, головний науковий співробітник Інституту соціології НАН України:
— Україна породила у другій половині ХХ ст. блискучу плеяду людей, соціально відповідальних та високоморальних. Я маю на увазі, передусім, таких людей, як Василь Стус і Валерій Марченко . Це дивовижні приклади і самовідданості, і порядності, і чесності, і політичної відповідальності. Я хотів би, щоб той діагноз, який був поставлений В. Стусу — «патологічна чесність», — став для нас не найрідкіснішим винятком, і нехай не масовим явищем, але принаймні чимсь набагато більш близьким, ніж те, що ми спостерігаємо зараз. Ще я хотів би обов’язково згадати дуже добрим словом наприкінці тисячоліття людину, яку зараз абсолютно незаслужено забуто і яка була блискучим мислителем і в далекому Ужгороді робила те, що стало духовною школою для мільйонів людей не тільки в Україні, але і у всій радянській державі. Людину, яка дуже багато зробила для того, щоб радянська культура стала більш духовною, оригінальною і людяною. Це Фелікс Кривін. Я, наприклад, вважаю себе багато в чому його духовним учнем. Його треба зараз обов’язково пригадати з усіма його блискучими творами, які практично не видаються і абсолютно не відомі молодому читачеві. Адже ціле, далеко не гірше покоління виховувалося на його блискучих дотепних творах.
Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ, культуролог:
— Нікого із сучасників виокремити не можу. Окрім хіба що Михайла Сергійовича Горбачова . Він був, мабуть, першим і єдиним, хто своєю волею або мимовільно зупинив мілітаристський механізм, налаштований на всесвітню катастрофу. У цьому столітті пройшло дві світові війни, а, за твердженням відомого історика, буттю властивий троїстий цикл. Найголовніше в цьому столітті, на мою думку, те, що людство вціліло. Третя війна, на щастя, не відбулася. Поза його особистими якостями, Горбачов став інструментом у руках тієї надсили, яка зупинила цей убивчий процес. А інші його вчинки — як казала Раїса Максимівна: «Ти вже увійшов у історію, то що ж ти по ній бігаєш?»
Сергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, сценограф, кінорежисер:
— Таким сучасником я можу назвати художника нашого театру Данила Лідера . У цьому я не погрішу проти совісті — це цілком заслужено. Цей чоловік завжди був стоїком духу, і ніякі обставини не могли збити його із цього шляху. Навіть у найтяжчі часи він не йшов на компроміси. Він чисто прожив. І це викликає величезну симпатію. Тому мені б хотілося, щоб у нову епоху ірраціональне перемогло над раціональним, якщо таке можливо. Ірраціональне — то не лише неконтрольовані емоції, інстинкти, як може видатися. Це, насамперед, — ідеали, високі устремління. Коли все навколо робиться практично, із прагматичних спонук, то життя дуже нудне. А коли є ідеальні інтереси, коли людина готова задля цього на вчинок, — життя набагато цікавіше, ніж його раціонально прорахований план.
Марія СТЕФ’ЮК, солістка Національної опери України:
— За великим рахунком, совістю нації є Олесь Гончар і Ліна Костенко . Без їхнiх творів навіть не можна уявити сучасної української літератури. Вони Письменники з великої літери, до їхнього слова я прислухаюся і одержую відповіді на багато питань.
