Але дати тим людям, які миготять на екрані, відпочити навряд чи можливо, оскільки іншим людям, згідно з останніми розповідями в Нацбанку, скинутися навряд чи є чим. Зменшення готівки в обігу (в листопаді на 476 млн. грн.) пов'язано з тим, що населення витратило гроші (отримані в передвиборний період у вигляді зарплат і соцвиплат) на купівлю товарів і послуг. Про це повідомила людина обізнана — керівник групи радників голови НБУ Віктор Лисицький. Цей факт, безумовно, не міг не вплинути й на зростання рівня інфляції з 1,1% в жовтні до 2,9% у листопаді (цифри офіційні). Повторю — «монетарних причин немає». Є несвідомі громадяни, які витрачають гроші на товари й послуги, а не складають їх у банках (у значенні — банківських організаціях). Звідси, очевидно, й девальвація. Цього тижня валютні кіоски лякали громадян цифрами, схожими на курс понад п'ять з половиною гривень за долар і щось близько 2,8 грн. за марку. Ще в середу на міжбанку намагалися торгувати за курсом 5,25—5,3 гривні за $1, чекаючи подальшої девальвації в четвер.
Так, цього тижня знову «роздавали» землю. Не те щоб КСП розформовували, а просто пропонували господарювати на землі, вирощувати там овочі всілякі, а не сидіти, склавши руки, в мегаполісах, де кіло «київської» картоплі ледве чи не 2 гривні вже коштує («День» освітлював на цьому тижні дану тему й доповнювати колег — немає причин).
Тим часом податкові служби не переставали звітувати про пророблену роботу. Київська податкова інспекція доставила до бюджету стільки-то, Севастопольська — стільки-то. Справа вже не в цифрах, а в тому, що шановні податкові працівники чомусь і досі вважають, що вони щось доставили, представили й зібрали (ледве чи не силою вибили), хоча, насправді, це ми — вільні й невільні платники податків — до бюджету, а не податковим службам — доставили, виплатили й перерахували. А податкова взяла й передала (в неї робота така — посередницька — а не подвиг, і хвалитися тут немає чим).
У цей час холодні й голодні мешканці Львова, щасливі володарі електричних плит у власних кухнях, шумно «грілися» на міжнародних транспортних магістралях, вимагаючи електрики не тільки ночами. Світла хотіли й у Сумах. У Києві продовжували дискутувати на тему вибуху на Банковій, 1/10 (нагадаємо, приємне сусідство — адміністрація Президента на Банковій, 7, навпроти будинку з химерами), але, схоже, до загального знаменника не дійшли, якщо, звичайно, ним не вважати скромні заяви на кшталт «повірте мені — це не терористичний акт» (слова, що приписуються великому міліцейському чинові, який розбалакався в обмеженій приватній розмові)...
А вся Україна готувалася відсвяткувати Міжнародний день прав людини. Дивно, але для українців — це свято. З іншого боку, чому дивуватися, коли, якщо вірити розповідям колеги, в родині її знайомих діти, не отримуючи, скажімо, солодкого, тягнуть Конвенцію ООН з прав дітей і пальчиком тикають у картинку, під якою напис: кожна людина має право на повноцінне харчування. Для всіх, хто фізично й інтелектуально існує на території України, нагадаю, що людина як громадянин, згідно з Конституцією, має право на достатній рівень життя (стаття 48), освіту (ст. 53), медобслуговування (ст. 49), працю (ст. 43), відпочинок (ст. 45). І навіть може, згідно з головним документом, подати до суду на дії (або бездіяльність!) чиновників, які заподіяли будь-якої шкоди громадянинові (треба зазначити, досить сміливе право, очевидно, введене до Конституції з урахуванням менталітету терплячих слов'ян і процедур у суді, що висотують).
Словом, жити в нашому суспільстві на цьому тижні легше не стало. Душу гріли наявність електрики в столиці й тимчасове потепління, що дозволяє через легший одяг компактніше вміщуватися в громадському транспорті. Хоча, знову ж таки, різке коливання температури, що нашаровується на кволий імунітет і необмежену кількість громадян, котрі чхають на вулиці, та й ще перебувають у стані стресу через все вище перераховане, — прямий шлях до «загального» лікарняного бюлетеня. Тримайтеся!
