Українські вчені підбили демографічні «підсумки» 22-х років незалежності — часу соціальної бездіяльності. За цей період популяція нашої держави зазнала змін, яких до того не спостерігали ніколи (якщо не враховувати війну і голод). Так, історичний максимум кількості населення Україна досягла 1 січня 1993 року — тоді нас було 52 мільйони. За 20 років ми втратили 6,5 мільйона осіб. Для порівняння, за найстрашніші в історії України 1932-1934 роки голоду втрати держави (прямі й непрямі) склали 5 мільйонів, за період Другої світової війни — 10 мільйонів.
Фахівці говорять, що різке скорочення населення (депопуляція) відбулося за рахунок зниження народжуваності. 1989 року цей коефіцієнт на одну жінку становив 1,83 дитини, 2001-го — 1,08, зараз — 1,46. Показник такий, як і в більшості європейських країн. Але у нас — дуже високий рівень смертності: на 100 смертей — 73 народження.
Згідно з математичними розрахунками, щоб народжуваність переважила смертність, коефіцієнт першої має бути 2,15. На думку експертів, цього досягти ні теоретично, ні практично неможливо. Тому що вже 2012 року зростання народжуваності не було. Фахівці пояснюють, що якщо раніше високі виплати при народженні відігравали свою роль у рішенні народити дитину, то тепер державі треба шукати якісь інші механізми, щоб хоча б протримати народжуваність на цьому ж рівні.
В той же час за смертністю ситуація в Україні цілком протилежна тій, що склалася в Європі. З кожним роком в розвинутих країнах збільшується тривалість життя. Натомість в Україні змін немає взагалі. За даними Держкомстату, 2013 року середній вік тривалості життя у нас становить 69,8 року (найвищий — у Києві та західних областях — більше 72 років, найнижчий — на Сході й Півдні — 67—68 років). Для порівняння, в Європі середня тривалість життя — 80—85 років. Демографи переконують, що саме тут — резерви для зміни ситуації. Що можна зробити? Основний акцент має бути на формуванні в нашого населення стандартів здорового способу життя.
Ще одна складова демографічних процесів — міграція. За 22 роки загальний відтік мігрантів склав 2,5 мільйона з урахуванням трудової міграції. Для України це багато. Особливості такі: в Росію їдуть працювати менш освічені громадяни (так звана циркулярна міграція — коли люди їдуть, заробляють гроші, повертаються додому і знову їдуть). В Європі — більш освічена половина мігрантів (зрозуміло, що більшість — це трудові мігранти). Натомість в Україну приїжджає менш освічене населення зі Сходу і Азії. Очікується, що до 2050 року таких у нас буде 1,5 мільйона населення. При цьому фахівці говорять, щоб сповільнити процес старіння в Україні, притік молодого населення має бути постійним.
КОМЕНТАР
Елла ЛІБАНОВА, директор інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України:
— 1960 року ми були серед лідерів за рівнем низької смертності. Потім ситуація різко стала погіршуватися, і до 2011 року ми скотилися до того, що гірша за нашу ситуація на просторах Європи і Центральної Азії — тільки в Росії та Казахстані. Я люблю порівнювати Україну з Польщею. 1990 року тривалість життя українців відставала від аналогічного показника у Польщі на один рік. 2011-го по чоловіках ми відстаємо на 7 років, по жінках — на 5. Маємо гігантську різницю. Зараз у нас не набагато справи краще, ніж в Білорусі, Казахстані і Росії. В Україні з кожної тисячі 20-річних хлопців до 60-річного віку не доживають 293 особи (30%), у Польщі — 178, Швеції — 67. Це аргумент на користь того, чи потрібні нам європейські цінності і європейський спосіб життя.
Наголошу, що не асоціація, не членство в ЄС, а розуміння європейських стандартів та цінностей, в тому числі й цінності людського життя, і застосування їх на практиці дуже сильно може змінити ситуацію зі смертністю. Мій московський колега Анатолій Григорович Вишневський якось сказав, що цінність життя в Радянському Союзі була мінімізована внаслідок всього того, що держава робила зі своїм населенням. Також війни, репресії, голод — все це знецінило життя конкретної людини. Тому я переконана, що без перейняття європейських цінностей в нас нічого не буде.
Також я вважаю, що якщо ми отримаємо легальний доступ на європейські ринки праці та безвізовий режим, то міграція в Європу стане циркулярною. Тобто такою, яка зараз є з Росією. Чому звідти повертаються наші люди? Тому що вони знають, що все можна зробити без проблем. З Європою зараз цього немає. Думаю, коли з’явиться безвізовий режим, то цей процес зміниться: стане нормальним, циркулярним, яким є у більшості європейських країн.
