Завтра в Національному університеті «Острозька академія» відбудеться церемонія «Конвокація-2011» — вручення дипломів про вищу освіту випускникам: магістрам і спеціалістам. Цими днями у всіх вишах України проходять випуски, що знаменують закінчення 2010—2011 навчального року. Процес в університетах плавно перейде на наступну стадію — вступної кампанії. Тим не менше, маємо нагоду говорити про підсумки навчального року, що минає, для вищої освіти. А рік справді був насичений (не в останню чергу? завдяки одіозній фігурі міністра). Нагадаємо, почався він з раптового звільнення ректорів Донецького національного університету та Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова, що викликало обурення в прогресивній академічній спільноті, потім перший проект Закону «Про вищу освіту», що просто шокував університети, потім були і другий, і третій варіанти, і бурхливі дискусії, і спекуляції на чутливій темі освіти. Скорочення держзамовлення, перепідпорядкування університетів, поділ академічної спільноти на тих, хто «за», і тих, хто «проти міністра»... Колізії у вищій освіті часто примушували суспільство забути про її основне завдання — готувати для країни фахівців і громадян, здатних до самостійного мислення. Але, пропри протести освітян і студентів, можемо констатувати позитив: університетська громадськість протягом цього року довела, що у совковий стан її вже не так легко повернути, вона готова до опору ручному управлінню, і слово «Університет» в Україні все ж набуває нового звучання.Острозька академія — перший вищий навчальний заклад України, заснований ще 1576 року — в цьогорічних освітніх перипетіях виступала відособлено. За майже півстолітню історію цей університет бачив і не такі зигзаги подій, тож з висоти острозької освітньої традиції невдалі реформаторські кроки виглядають дитячими забавками. Власне, про те, яким був цей навчальний рік і що можна очікувати від наступного, ми говоримо з ректором Національного університету «Острозька академія», Героєм України Ігорем ПАСІЧНИКОМ.
— Ігоре Демидовичу, з якими відчуттями і думками підходите до кінця навчального року? Які його підсумки для вашого університету?
— Цей рік був складний, адже ми знову проходили ліцензування, повторні акредитації. Були ускладнення із переходом через чиновницькі бар’єри, але, дякувати Богові, ми пройшли через ці перешкоди. І це природно, оскільки дотримувалися усіх параметрів, яких вимагає Міністерство освіти. Тож у наших студентів настрій не пригнічений, і я радий цьому.
— Навчальний рік, що закінчується, пройшов під знаком підготовки закону «Про вищу освіту».
— Це правда. Йшли бурхливі обговорення і навіть суперечки з приводу проектів закону. Пам’ятаєте, йшлося про те, що статус університету залежатиме від кількості студентів. Ми активно виступили проти. Так само в багатьох інших питаннях ми активно брали участь в обговоренні, писали до міністерства, інших компетентних інституцій, у нас в академії збирався Національний студентський союз, ці питання ми обговорювали разом зі студентами. І треба сказати, що міністерство реагувало на зауваги науковців і освітян, в тому числі Острозької академії та багатьох інших вишів. Вони врахували наші пропозиції. І на сьогоднішній день до останньої версії проекту міністерства у нас претензій немає.
— Чи означає це, що порозуміння з нинішнім керівництвом міністерства, з яким на початку були контри у багатьох університетів, знайдено? Чи ви ще у пошуку спільної мови?
— Я думаю, що порозуміння знайдено, адже міністерство враховує ті рекомендації, які надали університети, та згоджується на активну співпрацю. Єдине, з чим виникли складнощі, це те, що нас замість Кабінету Міністрів підпорядкували Міністерству освіти. Зізнаюся, ми на початку відчули різницю, але зараз адаптувалися до цього, адже інші виші в тому самому підпорядкуванні — і живуть. Тому, зрештою, ми згодні що й Острозька академія має підпорядковуватися міністерству, адже це відповідає законодавству. Ми вже ввійшли у колію і жодного дискомфорту не відчуваємо. Щоправда, нині університетська громадськість України чекає на поділ державного замовлення. І ми теж у дещо тривожному очікуванні, бо коли нас прийняло міністерство, ми мали 70% державного замовлення, а зараз — приблизно 50%. Тобто на 20% нам державне замовлення все-таки було зменшено. І це дуже відчутно. Наприклад, на таку спеціальність, як «журналістика», нам не дали жодного державного місця, а набирати на платну форму навчання у період кризи талановитих студентів досить важко. Але зараз ми сподіваємося, що нам виділять державні місця на всі спеціальності.
— Тема вищої освіти цього навчального року буле дуже популярною. Проводили багато круглих столів, дискусій, конференцій. Всі говорили про автономію університетів, проте з виступів освітян складалося враження, що університетам автономія потрібна лише у зв’язку з фінансуванням. А чи потрібна автономія для інтелектуальних дискурсів, нових наукових розробок? Знаю, що для Острозької академії це дуже важливо, бо ви виховний процес будуєте на принципах високої духовності та патріотизму. Крім того, намагаєтеся прищепити студентам здатність до самостійного критичного мислення. Як ви думаєте, чи готові українські університети до інтелектуальної автономії?
— Інтелектуальна автономія передбачає досить високий рівень матеріальної забезпеченості вишу. Ми не можемо назвати жодного університету в Україні, який би мав таку матеріальну базу, що б дозволила йому отримати її. Бо інтелектуальна автономія — це, перш за все, створення науково-дослідних лабораторій із високими технологіями та забезпечення надзвичайно дорогим обладнанням. А виші зараз не спроможні це купити, обладнатися такими лабораторіями. Крім того, інтелектуальна автономія передбачає довготривалі відрядження, поїздки за кордон, навчання в інших лабораторіях. Наведу наш приклад. Зараз відбувається прорив у розвитку когнітивної психології (це вчення у психології, що досліджує внутрішні розумові процеси, такі як процес вирішення проблеми, пам’ять та мовні процеси. — Ред.) за кордоном. Острозька академія відкрила лабораторію когнітивної психології, і в нас є хороші фахівці, але ми варимося у власному соку. Необхідно відправити наших фахівців у Швейцарію, в США, у Швецію, де є потужна школа. Але щоб це зробити, потрібні надзвичайно великі гроші на відрядження і проживання. Ми заздримо тепер китайцям, представникам Індії, Японії й іншим країнам, які своїх фахівців направляють по всьому світу набиратися досвіду. Ось це є інтелектуальна автономія. Поки що наші виші цілком залежать від держави. І поки ця залежність буде абсолютна, як зараз, то, думаю, що про таку автономію ми не можемо говорити. На рівні індивідуальному можемо говорити про неї, а от на університетському рівні — ні. Наприклад, низка університетів отримала статус дослідницьких, серед них і Острозька академія. Але того, що ми вже понад рік у цьому статусі, ми абсолютно не відчуваємо, немає обіцяної фінансової підтримки з боку держави. Я розумію, що держава не має коштів сьогодні, але ж у такому разі треба зізнатися, що така автономія поки що неможлива, а не створювати ілюзії. Коли Острозька академія була під патронатом президента, Кучмою мені як ректорові надавалося багато прав: і розпоряджатися коштами, і підбирати кадри, й установлювати навчальні програми. Тоді це дає можливість вишу регулювати авторські програми. І це безпосередньо впливає на якість знань студентів. Я думаю, що говорити про абсолютну автономію університетів (яку мають університети на Заході, тому що вони є приватними і мають накопичення, що дає можливість багато чого собі дозволити) ще зарано. Але поступово треба наближуватися до цих стандартів. І я думаю, що у новому законі «Про вищу освіту» повинна передбачатися ширша автономія ректорів, ніж вона була.
— Ми вже неодноразово говорили про якість більшості українських університетських рейтингів. Не повторюватимемо, що переважно вони є неадекватні реаліям. Натомість що стосується світових рейтингів вишів... Знаємо, що Президент України поставив завдання, щоб українські університети пробилися в першу сотню. Як ви думаєте, яким українським університетам це під силу?
— Завдання Президент поставив дуже правильно. Коли завдання поставлене, це підтягує вищу освіту принаймні до певних параметрів. Але я думаю, що жодному університету України не під силу потрапити в першу сотню. Зараз це неможливо. Подивімося, які рейтингові показники дозволяють європейським й американським університетам бути першими. Гарвард чи Оксфорд мають по декілька лауреатів Нобелівської премії. В Україні ж немає жодного лауреата! (Можемо окремо говорити, чому так сталося, але так сталося). Потрапити навіть в Бостонський університет практично неможливо, бо там величезна черга. Скажу, що на території колишнього Радянського Союзу я не бачу жодного університету, який би міг потрапити у цю сотню. Вихід один — потрібно змінити параметри світових рейтингів, щоб туди потрапили наші виші. Якщо головним параметром стоятиме фахова підготовка і якість знань, то я можу сказати що принаймні три-чотири українські університети можуть спокійно увійти до сотні найкращих. Я це бачу по своїх студентах. Коли вони їдуть в той же Гарвард чи Оксфорд, то спокійно почуваються, на рівні проявляють знання, вчаться, і в багатьох випадках краще, ніж ті студенти, що навчаються там постійно.
— Цього року в Острозькій академії вперше відкрилася спеціальність «журналістика». На жаль, поки що тільки платне відділення. Які підсумки першого року роботи на цій кафедрі?
— Досить хороший набір ми зробили, я задоволений. Думаю, що цей перший випуск журналістів Острозької академії дасть журналістів, які відрізнятимуться від більшості. По-перше, ми їм даємо досить глибокі правові знання. По-друге я думаю, що вони матимуть досить високі моральні якості (чого часто не вистачає не тільки українській, а й світовій журналістиці), ми з першого курсу саме на цьому робимо великий акцент. І третє — ми їх намагаємося орієнтувати на ті види журналістики, які є все-таки найбільш прогресивними та сучасними: інтернет-журналістика, інтернет-радіо, інтернет-газета. Більшість молодих людей уже не дивляться телебачення, не читають газети, а вичитують інформацію саме з Інтернету. З першого курсу також починаємо формувати у них професійні навички. Вони обирають напрям — тележурналістика, радіо-журналістика чи газетна журналістика. Ми намагаємося влаштовувати їм зустрічі із досвідченими журналістами. Наприклад, у нас відбулася незабутня для них лекція головного редактора «Дня» Лариси Івшиної.
— У зв’язку з відомими обставинами цьогорічна вступна кампанія буде дуже напруженою. Чи ви до неї готові і які прогнози щодо конкурсу цього року в Острозькій академії?
— Підстав думати, що все-таки ми успішно здійснимо набір, є достатньо. Минулого року в рейтингу щодо кількості абітурієнтів, які подали документи на державну форму навчання, ми зайняли перше місце. Ми зараз на десятому місці серед провідних університетів України, куди абітурієнти бажають вступати цього року. Крім того, ми маємо свого абітурієнта, для якого приклад — наші випускники, успішні і добре працевлаштовані люди.
З наступного року ми вводимо багато новинок. Тим, що вступають і вчаться на відмінно, даємо можливість безкоштовно користуватися ноутбуками протягом усього періоду навчання. Є також багато спеціальних стипендій від діаспори для студентів із малозабезпечених сімей. Студенти — переможці олімпіад, які вступають до нас, отримують додаткові гранти (плюс до стипендії). Тобто ціла низка заходів розроблена для того, щоб залучити не просто абітурієнтів, бо таких в нас буде чимало, а справді талановитих випускників, які б підтримували імідж Острозької академії у майбутньому.
