Гірський орел ширяв на могутніх крилах над безводною рівниною.
А внизу на купі стерва сидів гриф і їв.
Орел гострозорим оком оглядав величезні простори у пошуках
їжі. А гриф сидів і їв. Плавними колами спустився орел до купи стерва,
обережно наблизився до грифа і сказав:
— Послухай, поїдачу боягузів, ти хоч раз підіймався до
хмар, вище від сяючих гірських вершин?
Гриф мовчки сидів на купі стерва і їв.
— Послухай мене, королю смороду, чи мріяв ти про крижаний
вітер, який свистить у пір'ї? Чи хотів ти долетіти до сонця?
Гриф мовчки сидів на купі стерва. Він з'їв уже майже все.
— Гей ти, лисоголовий могильнику, чи знайоме тобі почуття
азарту, коли після багатоденного польоту над пустелею ти бачиш внизу крихітного
ховрашка і з подесятереною від голоду силою кидаєшся на нього з піднебесся?
Гриф доїв усе стерво. Все-все. Голосно відригнув і спитав
орла:
— Ти не знаєш, чому всі так не люблять нас, грифів?
Орел відповів:
— Тому що ви глухі, брудні, смердючі! І жадібні, — додав
орел і заплакав...
«Червона бурда»
