Ось і наближається до фінішу рік 2002-й, і ви, шановний наш читачу, тримаєте в руках передсвятковий новорічний номер улюбленої газети. На новорічні свята багато з нас намагається дотримуватися традицій, які склалися у житті кожного. У нас з вами теж є своя традиція — четвертий рік поспіль перед Новим роком «День» пропонує своїм читачам поділитися враженнями про рік, що минає, розповісти про особисті здобутки, радощі, печалі, похвалити й покритикувати нас, підказати нові ідеї, рубрики, конкурси, допомогти скласти узагальнений «портрет» читача «Дня». Не зрадили ми традиції і на цей раз, тим більше, що вона припала до душі й вам: листи з відповідями на новорічно-різдвяну анкету читача «Дня» почали надходити до редакції задовго до Нового року. Частину з них ми вже опублікували у грудневих випусках «Пошти «Дня», а сьогодні (теж за традицією!) подаємо велику добірку ваших анкет і повідомляємо, що це ще не кінець нашої акції — у перших випусках «Дня» в новому році ми продовжимо публікацію ваших відповідей. І ще одне — анкети проілюстровані малюнками наших читачів, що теж, сподіваємося, стане традицією. «День» вітає своїх читачів і авторів з Новим роком і бажає всім щастя, міцного здоров’я, успіхів у житті, нових творчих злетів і здійснення усіх ваших мрій! Запитання, на які ми запропонували вам відповісти, були такими: Які з резонансних подій року, що минає, запам’яталися вам найбільше? 11 вересня 2001 року і московський теракт зробили ситуацію у світі більш крихкою. Чи змінилося ваше відчуття особистої захищеності? Персонажу широко відомого фільму було «за державу обидно». Чи виникало у вас це почуття в році, що минає? У яких саме випадках? Життя тягнеться низкою буднів, але іноді бувають і проблиски. Розкажіть про ваш найбільш вдалий, «зірковий» день року, що минає, або той, який запам’ятався відчуттям душевного комфорту. Поностальгуємо разом. Покращити якість життя часом допомагають невеликі зручності: поруч відкрили супермаркет, установили кодові двері в під’їзд, а може, купили додому килим. Чи є серед ваших друзів, знайомих такі, для кого «життя ж бо налагоджується»? Що вас порадувало у «Дні» цього року, а з чим не погоджуєтеся? Що читаєте, а що перегортаєте? Які нові проекти, рубрики, теми для обговорення можете запропонувати в новому році? Будь ласка, коротко розкажіть про себе: освіта, ким працюєте або де вчитеся, вік, як давно читаєте «День».
Тетяна ПАЛЛАДІНА, доктор біологічних наук, Київ
Щиро вітаю з Різдвом Христовим і Новим роком найкращу газету України та всіх її читачів, які в переважній більшості є моїми однодумцями. Бажаю, щоб у наступному році редакційний корабель «Дня» на чолі з досвідченим керманичем — Ларисою Івшиною — продовжував впевнено йти своїм курсом в інформаційному морі, об’єднуючи народ правдивим і влучним словом.
1. Найбільш резонансними подіями 2002 року вважаю вирішальні кроки до вступу нових членів до НАТО та європейської спільноти, і шкодую, що серед них не було України. Катастрофами, які найбільше вразили, вважаю трагедію на Скнилівському летовищі, а також масове захоплення заручників на Дубровці, причому його жахливе закінчення показало, що в Росії, як і раніше, людське життя нічого не варте.
2. Незважаючи на поширення терактів у світі, вважаю, що Україна через свою мирну налаштованість не має підстав стати об’єктом для терористів. Для неї головною небезпекою є постійна політична та економічна криза, хоча економічний стан поступово поліпшується. Проте держава залишається досить стабільною, незважаючи на організацію акцій під гаслом «Повстань, Україно!», не здатних створити «революційну ситуацію», оскільки народ налаштований на мирну працю, не бажаючи катаклізмів.
3. «За державу обидно» стає, коли розвинуті держави черговий раз демонструють, що не бачать Україну в своїй спільноті, а міжнародні урядовці навіть не зараховують її до Європи, до якої вона належить вже завдяки географічному розташуванню, бувши протягом століть «містком» до євразійського простору. Боляче, що країна, яку Бог щедро обдарував, досі борсається у злиднях, втрачаючи ті досягнення, які мали стати основою її добробуту. Перш за все мене хвилює доля науки, на яку в бюджеті щорічно виділяється все менше коштів, адже її втрата стане непоправною.
4 .Найбільш значущою подією цього року для мене як фахівця був мій виступ на міжнародній науковій Гордонівській конференції в Оксфорді, де результати, отримані нашою групою дослідників, незважаючи на відсутність належних умов, викликали інтерес зарубіжних колег та їхнє схвалення. Крім того, великою радістю стало видання написаної мною у вільний час книги «Римсько-Католицька Церква у Києві», де я намагалася подати її долю на тлі буремної української історії.
5. Життя поступово поліпшується — у магазинах такий самий асортимент, як і за кордоном, на вулицях все більше власних машин, люди гарно вдягаються. У Києві жваво йде будівництво, хоча при цьому, на жаль, часто руйнується неоціненне історичне середовище. Однак добробут більшості громадян є дуже відносним, і усяка потреба, яка вимагає додаткових витрат — ремонт житла, подорож, навчання або лікування — залишається нездійсненною або призводить до зубожіння родини.
6. Цього року «День», як і завжди, порадував мене більшістю публікацій. Читаю насамперед матеріали про політику, історію, культуру та релігію. У захваті від блискучих статей Клари Ґудзик, подобаються публікації Віктора Зам’ятіна та Віталія Портнікова, з постійних авторів найбільше полюбляю все, що пише професор В. Войтенко. Не дуже до вподоби філософія Володимира Шкоди, дратує ряд публікацій Василя Зубача. Подобаються статті на історичні теми Ігоря Сюндюкова, хоча поділяю не всі його погляди, зокрема щодо постаті гетьмана Мазепи, якого вважаю одним з великих українців. Гадаю, що варто було б також освітлювати питання ролі сучасної науки в суспільстві та її моральної відповідальностi перед людством.
7. Я — біохімік рослин, зараз досліджую механізми адаптації рослин до стресових умов. Працюю в Інституті ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. «День» читаю щоденно протягом чотирьох років.
Анатолій НАСТАСЮК, Одеса
1. Львівське авіашоу і «Норд-Ост» — операція під кодовою назвою «Бий своїх, щоб чужі боялися».
2. Не змінилося.
3. Україну, як школярку, яка завинила, трохи вагітну «Кольчугою», оглядали лікарі зі США.
4. У травні мені підвищили пенсію «За особливі заслуги перед Україною» — дякую, не забули.
5. Таких не знаю.
6. Як завжди радує Клара Гудзик, й «Україна Incognita» вийшла хорошою збіркою. Читаю в «Дні» майже все, але, на жаль, не все рівноцінне. Не подобається сторінка, присвячена телебаченню. Вважаю, що телебачення як такого у нас немає. Окремі вдалі передачі погоди не роблять. Не розумію, навіщо треба друкувати «імідж-інформацію». Навіть фалеристи не знають ні статусу, ні опису, ні дати заснування нагород, навіщо їх так багато? Адже від цього вони знецінюються. Пропоную нову рубрику: «Друга світова війна Incognita» — може вийти ще одна цікава книга.
7. Інвалід ВВВ, військовий пенсіонер, художник, корінний одесит, газету читаю два роки.
На закінчення хочу подякувати колективу редакції і головному редактору — милій, розумній жінці Ларисі Івшиній за мої години, проведені разом із «Днем». З Новим роком! Як кажуть у нас в Одесі: «Будьте мені здорові!»
Сергій МЕКЕДА, Київська обл.
1. Найпомітнішою подією року були березневі вибори до ВР. Навіть не стільки вибори, як передвиборний період, який вніс суттєве пожвавлення в життя суспільства. Втішило те, що принаймні в органи місцевого самоврядування народ обрав людей здебільшого не через фінансовий чи адміністративний тиск, а передусім зважаючи на реальні справи та здібності кандидатів.
2. Ці події — лише невелика частка всесвітнього терору, яку ЗМІ активно висвітлювали лише через те, що жертвами стали великі впливові держави. Щорічний процес знищення значно більшої кількості людей (в якому також беруть активну участь і Росія, і США) чомусь ніхто особливо не помічає. І найжахливіше те, що ми вже на підсвідомому рівні вважаємо, що громадянин наддержави має більше прав на життя ніж, наприклад, палестинець чи серб.
3. Боляче дивитись на те, як розшарування суспільства за рівнем добробуту набуває все потворніших форм, міста забруднюються, село повертається до феодального ладу та натурального типу ведення господарства. А т.зв. «стабільність», яка, судячи з висловлювань чиновників, є чи не найголовнішим здобутком незалежної України, насправді зумовлена виключно терплячістю та пристосовуваністю народу.
4. Запам'ятався по-весняному прохолодний квітневий четвер, коли я завітав до редакції газети «День» як переможець акції «Топ «Дня». Відверто кажучи, я гадав, що усе обмежиться кількахвилинним врученням призів та рукостисканням. Насправді ж гостинний, теплий прийом в редакції улюбленої газети тривав близько двох годин. Під час спілкування з журналістами редакції стало зрозуміло, що сповідуваний «Днем» діалог «читач — газета» — не просто формальність. Нас, переможців акції, сприймали передусім як однодумців, наші думки дійсно цікавили журналістів «Дня».
5. Традиційно підбиваючи підсумки року, що минає, втішаюсь тим, що і цього разу є підстави констатувати набуття дорогоцінного досвіду, який є найважливішою передумовою для змін на краще. Так, у 2002 році я несподівано збагнув, що рівень оплати праці часто залежить не від рівня кваліфікації чи посади працівника, а від того, на якому саме підприємстві він працює. Цей висновок сприяв суттєвому підвищенню рівня моєї економічної свободи і свободи в цілому.
6. Вважаю, що не зайвим було б, зважаючи на низький рівень правових знань у суспільстві, зупинятись на юридичних аспектах окремих подій, детальніше аналізувати наслідки прийняття чи неприйняття певних законів для життя кожного українця. У рубриках же зі схемою «запитання читача —– відповідь експерта», що існують у багатьох виданнях, розглядаються окремі випадки, які не створюють цілісної картини і не дають суттєвих знань. Адже, купуючи якесь видання, читач передусім керується критерієм: «Чи містить ця газета інформацію, яка була б корисною для мене?»
7. Освіта вища, працюю слюсарем, вік 24 роки, разом з «Днем» чотири роки.
Олександр КАРПЕЦЬ, Київ
Підбиття підсумків року, що минає, і річної співпраці з «Днем» потрібно почати щирим компліментом виданню: серед загальнонаціональних друкованих видань співпрацювати, за рідкісним винятком, особливо нема з ким, і «День» є одним із цих рідкісних і приємних винятків.
1.Рік, що минає, був насичений масою подій. Вибори до парламенту ясно показали, що жодне, навіть наймодерніше піар-технологічне «промивання мізків» у нас в силу історичних та ментальних причин не дає позитивних результатів, але може дати масу негативних.
2.11 вересня 2001 року в США, як і московська трагедія «Норд- ост», вже вкотре показали, що найбільшим ворогом людства є власне воно, а точніше — ірраціональні авторитаризм і деструктивність людини і суспільства. У жодному випадку не виправдовуючи тероризм, слід сказати, що і США, і Росія пожинають плоди своєї ж гегемонії. Нікого на планеті не можна вважати пішаком в «глобальній шаховій грі», як це роблять деякі «політологи». Відчути захищеність можна лише за допомогою взаєморозуміння, а не надпотужної зброї й шаленої пропаганди. Час перестати говорити дурниці про іслам і, нарешті, прочитавши Коран, зрозуміти, що він нічим не гірший за Біблію чи Талмуд.
3. Відомі слова «за державу обидно» не тільки іноді спадають на думку, а постійно свердлять кору головного мозку. За часів СРСР у нас була чи не найпотужнiша індустріальна економіка і далеко не найгірший рівень життя і культури. Все так бездарно розвалити — це ж уміти треба! Але вбила наповал інформація про те, що під час візиту до України колишнього студента одеського вищого навчального закладу, а зараз президента Монголії він заявив, що Монголія, мовляв, допоможе нам вступити до Світової організації торгівлі. Коли ж ми самі собі навчимося допомагати?
4. Говорити про радісні дні року, що минає, досить складно. Соціо-економічне зростання, яке широко розрекламували, помітили лише «втаємничені». Може, щось десь і росло, але більшість цього якось не помітила. І оскільки впливати на глобальні процеси не сподобив мене Господь, задовольнився особистим успіхом: відучив дочку від убивчої звички дивитися телевізор. Читає книжки, грає на скрипці і фортепіано, ходить до спортзалу... Виявляється, в телевізорі є такий орган управління, який називається «кнопка виключення з мережі». Натиснув — і, як кажуть наші «стратегічні партнери», no problem.
5. Сучасне буття не сприяє надлишку оптимізму, тому ті, хто вважає, що «життя налагоджується», викликають або підозру, або співчуття. Але про одну позитивну тенденцію згадати варто: з часів останньої «бензинової кризи», тобто з літа 1999 року, ми живемо при стабільній і внутрішньо конвертованій гривні.
6. У «Дні» приваблює все. Зокрема й те, що викликає неприйняття, оскільки виникає можливість подискутувати. На жаль, обговорення справді серйозних питань не завжди отримує логічне завершення, гублячись у злободенній круговертi. З останніх матеріалів закарбувалася у пам'яті гарна стаття Сергія Махуна, присвячена Григорію Сковороді. Наші культуртрегери створили Сковороді примітивний імідж такого собі свинопаса, який блукає світом з торбою за плечима. Виявляється, що ідеї Сковороди про єдність світу й ірраціональну людину як частину цього світу анітрохи не поступаються глибиною поглядам Спінози, Гегеля, Бердяєва, Фромма, Сартра. Думається, що газету потрібно збільшити до восьми шпальт і ввести хоча б щотижневу сторінку на світоглядну тематику. Такого, до речі, немає більше ні в кого, і це може стати такою ж візитiвкою «Дня», як «Історія і «Я» та «Україна Incognita».
7. Коротко про себе: газету читаю дуже давно, точніше сказати важко; освіта — вища технічна радянського зразка; вік — невизначений; рід занять також визначити складно, але, за словами незабутнього О. Бендера, щось подібне до «вільний художник і холодний філософ».
Щирі новорічні побажання головному редактору і всьому колективу видання, а також персонально тим співробітникам «Дня», кому випало нещастя працювати з автором цих рядків! До зустрічі у наступному році!
Віталій СТЕЦКЕВИЧ, Кривий Ріг
Схвалюючи новорічно-різдвяну анкету газети, хочу телеграфною мовою долучитись до цього дійства. Адже, окрім всього, це ще й нагода передати колективу газети та її редактору — пані Ларисі, і особисто пану Сергію Махуну щирі вітання з різдвяними і новорічними святами.
1. Як негативна подія — «кольчужний скандал», а потім — і наш візит на Празький саміт. Навіть у себе на периферії відчув у спілкуванні з друзями, і особливо іноземцями, як такі події позначаються на нашому іміджі. Боляче, а почасти і соромно за такі справи. Як позитивна подія, що сповнила мене певною надією на краще, — мій двогодинний візит до магазину «Буква». На тлі бруду і блатної «культури» — це дійсно знакова подія. Можливо, це буде сигналом і для усієї України. (Я колись пропонував вам ввести постійну рубрику — щомісячні або щоквартальні огляди української літератури — художньої, публіцистики, історичної, філософської тощо. Можливо, це можна зробити разом із «Буквою». Це вкрай потрібна справа для регіональної України.)
2. Події в Москві — «Норд-Ост» — виразна ілюстрація прислів'я «Бий своїх, щоб і чужі боялись»! Вражений огидністю, зухвальством і варварством терористів. Але ще більше вразило те, як визволяли і якою ціною у вимірах людського життя визволили... Воістину Росія сповідує гасло «Мы за ценой не постоим». На цьому тлі і в контексті дій терористів у 2001— 2002 рр. особливо чітко розумію: як добре, що ми в Україні живемо в мирі (хоч і не в злагоді). І це — по-перше. А по-друге, Україна і українці повинні пам'ятати: з тероризмом треба боротися послідовно, постійно і спiльно з іншими антитерористичними силами. Нині — це дуже актуально.
3. На жаль, з кожним роком все більше і більше стає «обидно за державу». А ще більше — за українців: відчуття таке, що живу на власній, але не своїй землі, не в українській державі, а наче в чужій. Прикладів, особливо у нас на Придніпров'ї, хоч греблю гати. Мовна ситуація погіршується. Нині усе виразніше і агресивніше поводяться «русскоязычные»; українською нехтують навіть ті, кому її використання «положено по рангу», аргументуючи це тим, що «русский язык не имеет условий для полноценного функционирования и развития». І це в умовах регіону, де майже не чути української, а в жодному кіоску не купиш україномовної газети! Мимоволі постає питання: а хто повинен захистити інтереси українців в Україні? Відчуваю, що рік Росії в Україні принесе, м'яко кажучи, ще більші «незручності» українській культурі. Адже у нас і так перманентно «роки Росії в Україні», засилля низькопробної блатної «культури» з грифом «зроблено в Росії». Занепокоєння Г. Селезньова статусом російської мови в Україні, агітація за вступ до Євразійського співтовариства — усе це серйозні ознаки можливої зміни наших орієнтирів. «Обидно за державу» ще й тому, що мої вихованці їдуть шукати роботу за межі України.
4. 3—4 жовтня 2002 р. ми змогли провести другу загальноукраїнську наукову конференцію «Україна напередодні та в роки Другої світової війни» на високому науковому рівні за участю всіх провідних вітчизняних фахівців, від Львова до Харкова. Це була наша «кафедральна зірка» 2002 року. А відчуття душевного комфорту і затишку — знаходжу у своїй родині, у колі своєї сім'ї.
5. Не пригадую.
6. «День» продовжує мене радувати, тому я знову підписався на нього — п’ятий рік поспіль. А це свідчення того, що на ринку преси «День» мене за змістом, а особливо за рiвнем аналітики, влаштовує. Інформативні матеріали частіш за все «перегортаю» і «пробігаю очима», тому що практично усі «новини» вже не є такими: газета приходить до мене на другий день (це у кращому випадку), а подекуди і на третій. Аналітичні матеріали читаю з олівцем, погоджуюсь, сперечаюсь (а інколи і пишу вам), коли газета подає матеріали К. Ґудзик, С. Кримського, В. Портнікова, С. Махуна (уклін Л. Івшиній і йому за видання «Україна Incognita»), І. Сюндюкова, В. Войтенка, І. Дзюби, Д. Карп’яка, Ю. Шаповала, С. Кульчицького, В. Панченка, В. Шкоди (хоча і не приймаю його думки щодо «сумнівної цінності і привабливості історії») та інших. Які хотів би бачити нові проекти? Мені болить стан духовної культури в Україні. Можливо, 2003 рік присвятимо її збереженню і відкриємо спеціальну рубрику та разом сприятимемо її поширенню? Бажаю вам тримати інтелектуальну планку бодай на рівні 2002 р., а ще краще — намагатися постійно її піднімати. Ви того варті. Та й ми — ваші читачі і дописувачі — теж. Продовжуйте традицію започаткувань різних акцій, як то: збір книг в бібліотеку на батьківщині Г. Сковороди, підтримка музею Б. Хмельницького в Чигирині (наша кафедра і студенти активно включились у цю акцію, незабаром ми повідомимо газету про її підсумки), презентація книги «Україна Incognita» в регіонах України (можливо, і до нас дійде черга).
7. Читаю «День» практично з моменту появи. Про себе: освіта — вища; за фахом — історик, доктор історичних наук, професор; завідую кафедрою історії та українознавства Криворізького технічного університету. Дружина — психолог, викладач університету.
З Новим роком і Різдвом Христовим! Щастя, успіхів і творчих злетів та осягнення колективом газети нових висот, численної, вдячної і постійної читацької аудиторії. З повагою і найкращими побажаннями.
Олександр ПРИЙМАК, Харків
1. Не могла не врізатися в пам'ять неспровокована загибель десятків гостей «Норд- Остівської столиці», включаючи українських громадян.
2. Відчуття особистої незахищеності не змінилося (екологічна незахищеність страшніша!). Але з'явилися «зайві» докази «від протилежного».
3. Це почуття мене, на жаль, практично не полишає.
4. Запам'яталося томливе передчуття відповідей журналістів «Дня» на запитання читачів.
5. Серед моїх знайомих чимало людей, життя яких матеріально, загалом, налагоджується. Але й у них, за рідкісним винятком, щось не помітно відповідної радості. Мабуть, бракує впевненості. Та й не може бути надійно налагодженого буття лише в суто матеріальних рамках.
6. Несподівана радість — поява декількох чисел «Дня» в день виходу. Радує, що традиційне існування відділу міжнародної політики доповнилося й відділом «просто» політики. З'явилися нові журналiсти, які часом працюють дуже продуктивно, а часом і цікаво. Сподобалися передрук інтерв'ю з Іваном Плющем із «Високого замку» і «Дайджест» від 23 листопада. Дуже втiшило, що залишається вірним лицарем Віктор Зам'ятін, який, здається, першим з «Дня» висловив належну позицію щодо московської трагедії. Потім — дещо несподiвано, але це ще приємніше — Клара Гудзик (низький Вам уклін!), і нарешті постійний автор «Дня» професор Володимир Войтенко. Усім — дякую! Читати намагаюся в першу чергу про політику (особливо, якщо не ангажовано зло), шпальту «Історія та «Я», про шахи (було разів зо два протягом року), про Харків і авторів- земляків. Швиденько проглядаю «жіночі матеріали» (зрозуміло, це не стосується матеріалів за підписом Лариси Івшиної: особистості поважаю, а серед жінок — особливо!) — звіти з усяких красивих презентацій і «театральні» матерiали, можливо цікаві, почасти, киянам. Хочу запропонувати нові рубрики: «Корифеї-мислителі» (чи «Філософи»), «Вони були першими» (у всіх значних галузях діяльності), «Підприємці, які відбулися» (можливо, почати з іноземних).
7. Маю три вищі освіти, «День» читаю з 1996 року. Надсилаю свій малюнок, присвячений рокові Кози, і вірші: Наш Конь переходит на медленный ход Оно и понятно — спешит Новый год! Здоровья и счастья, и море любви Вам все пожелают календари. В бокалах шумит золотое вино, Чтоб в годе Овцы стричь из злата руно! Того пожелаем мы всем без остатка В стране пусть и в доме — побольше порядка!
З Новим роком, дорогі «днівці»! З новими звершеннями та відкриттями. Кохання вам, здоров'я, взаєморозуміння з читачами і (мріяти так мріяти) не менше восьми шпальт наступного року.
Михайло КРАСНЯНСЬКИЙ, професор Донецького Національного технічного університету
1. Я, як і 99% громадян України, не беру участі у «резонансних подіях» у країні, тому і не живу спогадами про ці чужі для мене «події». Крім того, основні «події» відбуваються у Києві, який живе своїм, все відокремленiшим від усієї України життям.
2. Не змінилося, оскільки і до, і після терактів це моє почуття дорівнює нулю. Якщо у держави в бюджеті немає грошей ні на охорону здоров'я нації, ні на охорону природи, ні на науку і культуру, ні на гідну зарплату для своїх громадян (і передусім для суддів, прокурорів, міліціонерів) — така держава становить небезпеку для своїх громадян.
3. Так, виникало, коли я читав всілякі міжнародні рейтинги про рівень життя, здоров’я, екології тощо, де Україна значиться у кінці першої сотні країн (а то й нижче). Адже ці ганебні соті-двохсоті місця посідає зовсім не народ України. Якби у цих рейтингах були номінації, наприклад, «інтелектуальний потенціал країни» — ми були б у першій світовій трійці (конкуренцію нам могли б скласти лише Росія та Індія). А у номінації «працьовитість народу» ми б також були у першій трійці, хіба що японцям та китайцям поступилися б. А у номінації «миролюбність народу» — ми взагалі поза конкуренцією.
4. Відчуття душевного комфорту і навіть «зірковості» у «низці буднів» дає мені ЛЮБОВ (в усіх її проявах), бо людська цивілізація тримається тільки і винятково НА ЛЮБОВІ! (А руйнують її ненависть і невігластво.) І поки у світі сума любові буде більшою, ніж сума ненависті і невігластва, людство на Землі існуватиме. Але як тільки знак «більше» поміняється на знак «менше», людська цивілізація припинить існування.
6. Чесно кажучи, для мене «День» за останні рік-півтора став трохи менш аналітичним, трохи менш об’єктивним, трохи більш «київським» і менш всеукраїнським, коротше — трохи «холоднiшим». Що стосується нових рубрик, то я б завів у «Дні» рубрику з назвою на «одеський манер»: «Чому Україна така бідна, якщо ми всі такі розумні?»
7. Маю півтори вищих освіти. Одна — повна, технічна: доктор хімічних наук, професор університету, член-кореспондент Академії технологічних наук України. Урядових українських нагород за свою наукову діяльність не заробив. Крім того, колись давно закінчив (заочно) вищі курси драматургів при Українському театральному товаристві (це та сама «половинка» освіти). Однак художню прозу пишу мало і рідко — боюся перетворитися на провінційного графомана. Вік такий, що сповнений сил! «День» виписую чотири роки і вважаю його кращою щоденною газетою України (без будь-яких лестощів, їй-Богу!).
Ніна ТИМЧИК, Одеса
1. З усім світом не наплачешся і не насумуєшся. Так що моя скорбота стосується лише України — мого дому. Подією це не назвеш, надто вже довго триває вакханалія, що відбувається у ВР. Деякі ура-патріоти таке вчинять, що ворогу вже й робити нічого.
2. Вашингтонська, московська, ізраїльська політика створюють вулкани, підтримують температуру кипіння — ось вони періодично й вибухають з виверженням «лави», «вогню» і «падінням каміння». А особистої захищеності я ніколи не відчувала. Була стабільність, але скоріше від незнання, аніж від здорового глузду.
3. Буває і дуже боляче, і тяжко! Всі ці події навколо України.
4. Мені за віком вже не до «зоряного дня». У «баранячий ріг» скручують родинні проблеми. А зраділа я, коли син приятельки купив помешкання. Тямущий парубок — успіху йому!
5. Знову вік все корегує. Плаче моє покоління, в основному від нахабних і нетямущих дітей. Самі своє життя влаштувати не можуть і душу з нас мотають.
6. «День» читаю віднедавна. Стала його шукати й читати після інтерв'ю головного редактора Лариси Івшиної. Передплатити газету — складно відірвати десятку відразу. Та й хотіла б читати українською мовою, але жодного разу в продажу не бачила. Подобаються історичні та культурні сторіночки. А як тему пропоную «Батьки і діти». І не в плані — погані діти й добрі, а — нещасні батьки й навпаки. Річ у виробленні якихось традицій, щоб не заважати молоді шукати свій шлях, а старі щоб могли розраховувати на спокійну старість. Хотіла б мати книгу «Україна Incognita». Якби знала, що вона є в Одесі, то шукала б у цих купах російськомовної нісенітниці. І, можливо, стягнулася б і купила українською мовою. Сподіваюся, що із прийняттям нового закону українська книга стане дешевшою, і вона з'явиться і в Одесі.
7. «Професія» — пенсіонер, освіта вища.
Ростислав ХОМЯК
1. Вибори до Верховної Ради.
2. Ні. Літав більше, ніж минулого року; пам’ятаю Другу світову і умови повної незахищеності. Світ (і я) бачили значно крихкіші ситуації.
3. Так. Але моя держава — США, і цього року за неї «обидно». Слава Богу, США мають хист виправляти наслiдки своїх ексцесiв, тому переконаний, що й нинішні виправлять.
4. Ми з дружиною і наші заміжні доньки живемо в різних країнах; зв’язок тримаємо за допомогою телефону і електронної пошти. А цього року нам вдалось знову бути «вместе», себто в одному місті всім разом: протягом трьох днів цілий «клан» був у Мілані. Такі, рідкісні тепер, зустрічі вважаю «зірковими».
5. Так, є чимало таких друзів — у яких нові квартири, нові пральні машини, навіть машини для миття посуду (без яких мити скло у київській воді дуже важко).
6. Те, що «День» почав висвітлювати проблеми кримських татар. І, як раніше — Клара Гудзик, Володимир Войтенко (вишукана проза якого в той же час викликає в мене зелену заздрість), історичні розвідки, Микола Несенюк (навіть коли з ним не погоджуюсь) і т.п. Хотів би бачити у «Дні» серйозні, регулярні, професійні й оперативні рубрики з оцінками нових постановок, п’єс, фільмів, опер, книжок (ТБ вже має це) і об’єктивні (не замовлені) оцінки столичних ресторанів, а то й ресторанів в інших містах України (причому редакція, не власник ресторану, має покривати рахунок критика, а офіціант не має знати, що обслуговує критика). Згодом театри, видавництва, ресторани купуватимуть рекламу в газеті, і то навіть ті, які дістали низьку оцінку. І на цю тему маленький відступ: 19 грудня в газеті аж три академіки дали свою оцінку на постановку «Камінного господаря». Це свідчить, що «День» шанують особи такого профілю, і з цим редакцію треба поздоровити. Але критика в газеті — це сервіс для читачів. Якщо в редакції треба б було зварити два куски заліза, то кого б ви викликали — зварника чи академіка Бориса Патона? Патон, очевидно, міг би точно з’ясувати, що діється з молекулами заліза при високій температурі, але замовлення, гадаю, краще виконав би добрий зварник, технік. Таких «техніків» і треба для газетної критики, таких, як Катерина Дядюн.
7. Про себе: вища освіта, журналіст з понад сорокарічним стажем і пенсіонер. Тепер маю прекрасну можливість писати те, «що мені сі хоче» і «коли мені сі хоче», і жити «там, де мені сі хоче». А за це, у моїх 66 років, я справді дуже вдячний; вдячний за гарні «жнива» свого нелегкого, трудолюбного життя. «День» читаю з перших тижневих випусків.
