Завжди приваблива, ошатна і сповнена неповторного шарму — Софія Київська, попри тисячолітню історію і багаторічне її вивчення науковцями, досі зберігає свою таємничість. Частина цих таємниць історії захована в настінних написах Софійського собору, яким уже по 800, а то й по 1000 років. Наразі науковці дослідили 7,5 тисяч таких графіті! Кожне послання має свій смисл, історію створення ба навіть автора. Вивчення послань із минулого доповнює історію Київської Русі новими деталями або ж підтверджує ті тези, які описані в літописах.
При цьому зазначена кількість написів у Софії — не остаточна. Досі не вивченими залишаються графіті, виконані під шаром олійної фарби або під фресками, тобто ті, які фізично недоступні для фотографування та прорисовки. Дослідження їх — це завдання на майбутнє, коли за допомогою ощадливих технологій стане доступним зчитати їхній зміст без шкоди для пам’ятки високої історичної цінності.
А те, що наразі відомо дослідникам Софії, невдовзі буде опубліковане в багатотомному виданні, яке складатиметься із 10 частин та 12 книг. Таким чином, усі 7,5 тисяч написів будуть введені у науковий обіг і стануть доступними для ознайомлення.
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
ЧИ ДОЗВОЛЯЛИСЯ ТЕКСТИ НА СТІНАХ?
Про маленьку частину вивчених графіті нещодавно розповів під час віртуального лекторію доктор історичних наук, заступник генерального директора Національного заповідника «Софія Київська» В’ячеслав КОРНІЄНКО.
«Якщо придивитися до стін Софії, то можна побачити, що вони списані значками, рисочками й малюнками. Мимоволі постає запитання: чи це акт вандалізму, хто міг би таке писати, про що і чому ці написи залишилися, чому їх під час реставраційних робіт не прибрали, — розмірковує пан В’ячеслав. — Усі ці написи представляють надзвичайно велику історичну цінність, тому що виконані 1000—900—800 років тому. Ці написи залишали відвідувачі, заходячи до храму, молячись у ньому. І ці тексти відображають світогляд тогочасної людини, сприйняття нею світу й навколишнього середовища. Такі тексти, малюнки самі по собі є цінним історичним джерелом. Інше питання — чи дозволялося це робити? Така діяльність не заохочувалася: устав князя Володимира забороняв різання стін. Але зважаючи на те, що переважна більшість середньовічних пам’яток усіяні такими графіті, то цілком можемо припустити, що за певних умов це можна було зробити».
На які ж графіті багаті стіни Софійського собору? Попри те, що це храм для молитви, писали тут про все, що вважали на той час за потрібне. До речі, для створення написів використовували писала. «Це інструменти, якими виконано більшість графіті в Софії й в інших храмах. Їх використовували для написання текстів по вощених дощечках, але підходили вони й для того, щоб по тиньку виписувати літери і робити малюнки», — пояснює історик.
ПОСЛАННЯ КНЯЗЯМ
Найвідоміший напис ХІ століття сповіщає про поховання в Софійському соборі князя Ярослава Мудрого, засновника храму. «Для людей Середньовіччя історія сприймалася священною — стіни храму були як сторінки книг, і на них вважали за необхідне залишати важливі написи, — додає В’ячеслав Корнієнко. — У написі про поховання Ярослава йдеться, що у літо 6522-ге, 20 лютого, відбулося успіння (спокійна смерть) великого князя нашого — в неділю тижня мученика Феодора. Хоча тут не згадано ім’я князя, але зіставивши цей напис із літописними повідомленнями, історики дійшли висновку, що йдеться саме про Ярослава Мудрого».
Крім повідомлень про смерть князів, залишали тогочасні кияни і написи-прокляття у бік тих, хто чимось прогнівив чи розчарував народ. Так, про князя Ростислава (сина Всеволода та онука Ярослава) науковці знайшли графіті зі словами «Нехай не буде прийнято Ростислава у Царство Небесне» (науковець перекладає слова зі староукраїнської мови сучасною). Ще один запис про цього ж князя забороняє поминати його.
«Чого ж кияни так не любили князя Ростислава? Літопис повідомляє, що він помер у травні 1093 року — князь брав участь у боротьбі проти половців; у битві з ними Ростислав, відступаючи, втопився у річці Стугні. Як повідомляє літопис, усі кияни бідкалися через те. Його з урочистостями поховали в Софійському соборі, але ж бачимо запис-прокляття, а потім запис того, хто читав цей текст і стер дату смерті, чим ліквідував можливість поминання цього князя. Чому? Відповідь на це дає Києво-Печерський патерик — зокрема, легенда про чудотворця Григорія, — розповідає дослідник. — Коли князівські війська стояли неподалік від переправи біля Видубицького монастиря, князь Ростислав якраз там був, і преподобний Григорій спустився набрати води. Князівські дружинники почали знущатися зі старого ченця, ображати його. На що Григорій відповів, що замість цього варто покаятися, бо приймете смерть від води разом зі своїм князем. Князь розлютився й наказав втопити чудотворця, а пророцтво здійснилося. За вбивство печерського монаха не всі кияни з жалем поставилися до смерті князя».
ЦЕРКОВНІ ГРАФІТІ
Релігійна влада також знайшла відображення в настінних графіті. Так, є напис про те, що 12 лютого 1051 року — а тоді якраз відбувся собор єпископів — першим митрополитом-русином було обрано за наполяганням князя Ярослава Іларіона. Про це й повідомляє автор напису.
Дещо іншого характеру є згадка про митрополита Кирила ІІ, котрий очолював церкву за часів післямонгольської навали, — про його поховання в Софії. До речі, довести факт, що Кирило ІІ насправді похований у соборі, вдалося відносно нещодавно сучасній дослідниці Надії Нікітенко.
«Були й написи простих мирян, як-от: «Святий Пантелеймоне, помилуй раба свого Мартіна», — розповідає В’ячеслав Корнієнко. — Цей Мартін — дуже цікава особистість. Він виконав п’ять написів у Софії та два у Кирилівській церкві — це було встановлено після досліджень особливостей виконання цих графіті. Мартін походив із родини софійського священника Сим’юна та Анни, названий на честь Папи Римського — Мартіна Сповідника, котрий був у великій пошані в Херсонесі на той час, коли князь Володимир захопив місто. Народився Мартін на початку ХІІ століття, подібно до багатьох попівських дітей пішов слідами батька. Почав служіння своє в Софійському соборі, а коли вже була збудована Кирилівська церква і заснований монастир, то Мартін був переведений на нове місце служіння — до Кирилівської церкви».
Тож інколи дослідникам вдається не просто розтлумачити напис, а й встановити їхнього автора. Приміром, напис: «Купріяне, гарний же ти, скільки мені ще даремно розпалятися», — цілком імовірно, виконала жінка на ім’я Олена. Графіті виконане на фресці із зображенням святої Олени. Мабуть, закохана жінка просила посприяти любовним справам свою покровительку.
«Або ще таке: «Сим’юну не люба борода руда». Ймовірно, цей Сим’юн дуже хвалився своєю рудою бородою, про що автор виклав запис на фресці. Ще одна форма графіті — покаяння, коли людина називає гріх, за який вона розкаюється, і просить Господа про допомогу й відпущення. Є навіть дитячі графіті, тобто зроблені дітьми, — скажімо, напис із зображенням абетки, — додає історик. — Загалом таке розмаїття графіті свідчить про те, що люди були писемними, а плоди їхньої освіченості ми можемо бачити на стінах».
Детально настінні написи Софійського собору вивчав Сергій Висоцький, котрий присвятив своїй дослідницькій роботі майже 30 років. Зараз його шлях продовжує В’ячеслав Корнієнко. Без спеціальних знань розтлумачити послання із минулого нам навряд чи вдасться, але спробувати ж можна?
