У вівторок, 19 листопада, о 12.25 канал «Культура» показав документальний фільм «Українська ніч 33-го...». ЦЕ (саме так — великими літерами!) повинні побачити всі — «і мертві, і живі, і ненарожденні»!.. Це — український фільм жахів, тим жахливіший, що все це було насправді. Фільм тримає у напрузі півтори години: він важко «тисне на психіку»; він примушує хоча б на мить уявити себе жертвою того дикого прояву людської деструктивності та садизму, яким був голодомор. І все це враження дорослого чоловіка без надлишку зайвої рефлексії та з міцною психікою, загартованою щоденною боротьбою за життя.
Голодомор — не тільки українська трагедія, тим паче, що гинули не самі лише українці, а й росіяни, поляки, євреї та решта сущих на той час в Україні. Це така ж загальнопланетарна трагедія, як світові війни, Холокост, Чорнобиль, Хіросіма...
Літопис голодомору студії «Укртелефільм», можливо, не є шедевром кіно- та телемистецтва. Він явно знімався на ентузіазмі та безгрошів’ї, як і все, що у нас робиться дійсно визначне. Там немає спецефектів, «модернових режисерських ноу-хау» та решти «спеціалітетів». Там є жахлива правда буття, тим жахливіша, що, схоже, людство і досі не гарантоване від чогось подібного. Цього цілком достатньо для геніальності.
А от далі багато запитань. Чому фільм був показаний серед робочого дня, а не у так званий «прайм-тайм»? Чому тільки на одному і, відверто кажучи, не найбільш «рейтинговому» каналі (при всій повазі до шановних УТ-1 та «Культури»)? Чому решта каналів не показали цей фільм упродовж тижня, коли відзначалися 70-ті роковини трагедії? Не знайшли коштів, ефірного часу, бажання анонсувати тощо? Цілий тиждень на телеекрані миготів Малахов зі своїм «банно- прачечным» комбінатом, «останні герої», що гралися у пасочки з елементами «хто кого з’їсть?» Коли це дивишся після простого чорно-білого фільму про голодомор під час днів жалоби за безневинно убієнними, то спочатку пробиває піт, а потім починає конкретно нудити (перепрошую за фізіологізми). Лише журналісти ТСН (канал «1+1») у своїх випусках новин, де час розрахований по секундах, зробили короткий, але місткий та щирий цикл репортажів про голодомор. На загальному тлі це є вчинок!
Іноді здається, що ота показова «українськість», надлишок якої часто демонструє широкий загал нашого «політ-культур-теле-бізнесового» бомонду, є лише бутафорія, такий собі «спецодяг». Прийшов додому та скинув оті «шаровари», аби не муляли та не заважали щасливо жити у самовдоволеному достатку.
А вбила наповал тендітна та інтелігентна Ганна Безулик своїм «Я так думаю», що був присвячений... гомосексуалізму! У роковини найстрашнішої національної трагедії не було більше про що «так подумати», як про цю глибоко хвилюючу широкий загал українських «інтелектуалів» тему «содомського гріха»? Ну хоча б показали трохи згодом, якщо вже так кортить побалакати про це. У Росії під час трагедії «Норд-Ост» вистачило розуму викинути геть з ефіру «Великого Куша», і назад він так і не повернувся.
