У вересні нинішнього року на національній конференції в Києві були оприлюднені підсумки проекту, який триває вже рік, «Створення мережі неурядових організацій, працюючих із жінками секс-бізнесу». Більш відкритою і всебічно дослідженою стала ще одна до цих пір маловивчена і завуальована, незважаючи на численні публікації в засобах мас-медіа, специфічна сфера життя українського суспільства. Перше з чим зіткнулися при створенні мережі — з відсутністю в суспільстві якого-небудь співчуття до проблем жінок секс-бізнесу (ЖСБ). Їм довелося також долати критичне ставлення до проекту урядових структур, ЗМІ і, як не дивно, деяких неурядових жіночих організацій.
І все ж головного результату, переконані організатори конференції, досягнуто. Передусім, вдалося привернути увагу державних інститутів і громадськості до проблем ВІЛ/СНІДу та комерційного сексу. Громадські організації придбали перший досвід роботи з учасниками ринку секс-послуг: клієнтів ЖСБ, сутенерів й «мамочок», власників барів, водіїв таксі, охоронників готелів. Налагоджені контакти з причетними до жіночих доль представниками місцевої влади, кримінальної міліції, установ з охорони здоров’я. Більш того, регіональні виконавці проекту потурбувалися про конкретну соціальну та медичну, інформаційно-освітню, психологічну, консультативну допомогу своїм «підшефним»
Координував перший в Східній Європі проект такого типу Український інститут соціальних досліджень (УІСД) за підтримкою програми ООН — СНІД, а також за технічною допомогою Британської Ради й фінансування уряду ФРН. Мета проекту — зменшити темпи поширення в Україні ВІЛ/СНІДу і хвороб, що розповсюджуються статевим шляхом. Проблема більш ніж актуальна для країни, яка плавно перейшла до другої, «концентрованої» стадії епідемії і нараховує за даними національних експертів не менше ніж 240 тисяч ВІЛ-інфікованих, а також 1700 хворих дорослих, половина з яких вже померла.
Через 5-7 років, як повідомила керівник Українського центру профілактики СНІДу Алла Щербінська , прийде черга сьогоднішніх носіїв вірусу, і наслідки можуть бути непередбачуваними. За її словами, економічний збиток від чуми століття, не кажучи вже про людський чинник, перевищить усі витрати на вітчизняну охорону здоров’я. Поширюватися ж і зростати захворюванню традиційним шляхом допомагають представники комерційного сексу — група ризику, що донедавна до розрахунків не бралася, оскільки основними постачальниками інфекції вважалися замкнені на собі ін’єкційні наркомани.
Проблема в тому, що для багатьох жінок, що займаються давнім ремеслом, вірус не є серйозною перешкодою. Вони впевнені, підкреслив старший науковий співробітник УІСД Олексій Ганюков , що вбереже їх... здоровий глузд, протизаплідні таблетки і спілкування з постійними клієнтами. Часом існують міфічні уявлення: «Хворіє той, хто боїться!», «Спорт і зарядка виганяють усі інфекції». А якщо трапиться біда, допоможе «Арменикум» або американські ліки. При цьому співрозмовниці згадували заражених вірусом знайомих: одні стверджували, що хворих не так уже й багато, інші ж не сумнівалися, що таких — кожна друга. Не претендуюче на повну об’єктивність опитування, проведене регіональними виконавцями проекту в Донецьку, показало, що ризик поширення хвороб більш ніж страшна реальність. Із 53 обстежених, у половини виявлені ХПСШ, 13,2% — ВІЛ-інфіковані, 10-15% хворіють на гепатити.
У неблагополучній Донецькій області — більше ніж 11 тис. інфікованих і ця цифра щорічно подвоюється, розповіла Олена Нещерет (Благодійницький фонд «Піклування», Донецьк). Майже половина жінок небезпечної професії перенесли аборт. Під час епіднагляду в місцях «дислокації» ЖСБ, який практикується фондом, їй довелося одного разу побачити на трасі знайому, яка 6 днів тому пережила аборт. Потім, важко захворівши, та зникла. Коли ж на прохання «Піклування» жінку доставили до медиків, рятувати її було пізно. До речі, з 50 лікувальних установ міста, лише в одній, підкреслила О.Нещерет, погодилися допомагати в перериванні вагітності «непутнім» жінкам, що свідчить про неприйняття їх людьми самої гуманної професії. Що вже казати про обивателя. Місцеві жителі похилого віку, як розповіла координатор проекту, завідуюча сектором гендерних досліджень Центру досліджень сім’ї і жінок УІСД Євгенія Луценко , іноді вражали своєю нетерпимістю, дивуючись, навіщо займатися такими дівчатами, і без будь-якого збентеження заявляли, що їх треба «винищити фізично». «Яка різниця. Я продаю свій мозок, а вони — своє тіло. Хіба що мозок дешевше коштує», — говорили ті, хто молодший. Багато хто з жінок, вперше відчувши нормальне до себе ставлення, відверто ділилися наболілим, жалкували, що гублять душу. Але, що робити, питала одна з них, дуже миловидна, покірлива, інтелігентно одягнута. «Спробувала працювати на ринку, але кожний день — нестача, а обважувати-обраховувати так і не навчилася. Намагалася влаштуватися десь ще — не вийшло. У нас сім’я, двоє дітей, і чоловік знає, чим я займаюся», — оповіла вона з гіркотою.
Більше всього вразила Євгенію Луценко повна незахищеність жінок сумнівної професії. Чудово усвідомлюючи це, вони рідко намагаються відстоювати елементарні людські права. Так, згідно з буквою закону до них застосовні лише адміністративні заходи, проте, навіть правоохоронці не приховували, що насправді «все в наших руках». Більше за все, зізнавалися «дівчатка», їм дістається від «ППСників» (працівників патрульно- постової служби), а на дорогах — ще і від «даішників». «Про яке приниження людської гідності ви говорите?» — вражалися в спасенних бесідах деякі з силовиків рангом нижче. Тим часом, страждають жінки від поборів, примусового сексу, їх примушують виконувати господарські роботи, що називаються «суботниками». «Ви маєте повне право відмовитися від того, що називається в цивілізованих країнах «білим рабством», — втлумачували «жертвам» примушення координатори проекту і регіональні представники. І чули у відповідь красномовний сміх.
