Одного разу начальник колонії для неповнолітніх розказав своїм колегам історію. У нього «на виправленні» близько року перебував підліток. Як і водиться, за зразкову поведінку його вирішили умовно-достроково звільнити. Влаштували проводи, персонал колонії проголосив напутні слова... Але через пару днів підлітка побачили тут знову. На цей раз він прийшов сам — сів під двохметровою металевою огорожею і сказав: «Візьміть мене назад, я не можу бути там».
Про те, що українська пенітенціарна система потребує реформування, говорять багато і часто. А ситуація з колоніями для малолітніх злочинців і зовсім парадоксальна: після виховно-виправних установ 40% дітей знову вступають в конфлікт із законом. Більш того, за даними дослідження, проведеного Комітетом сприяння захисту прав дитини, тільки кожний п’ятий вихованець колонії має гармонійний психофізичний розвиток. Але більшість із них озлоблені на світ, роздратовані й агресивні. Як показало дослідження, реакція осуджених підлітків направлена на самозахист, вони не можуть уявити себе в майбутньому і не здатні справитися з нестандартною для них ситуацією. Але навіть не це головне: майже 40% вихованців колоній втратили всі контакти із «зовнішнім світом». А значить, вони не можуть відповісти на запитання: де потім будуть жити, вчитися чи працювати...
Про все це говорили на семінарі-нараді, організованій Держдепартаментом виконання покарання. Звичайно, формально багато що створено. Наприклад, у колоніях працюють школи, і за даними держдепартаменту, щорічно 300 підлітків отримують атестат про середню освіту, а ще 400 — про неповну середню. Крім того, є там і філіали ПТУ, які готують фахівців із 200 спеціальностей. Є навіть зовсім зразково- показові установи. Скажімо, в Алексеєвській колонії співробітники створили зимовий сад, де ростуть екзотичні рослини, а про крокодила Васю і дикобраза Грішу піклуються безпосередньо засуджені. Але з іншого боку, в середньому на 400 підлітків у колоніях 2—3 психолога. При тому, що за нормативами, він повинен бути один на 10 вихованців. Не хочуть у місця не такі віддалені їхати й викладачі. Що вже говорити про підручники та необхідну матеріально-технічну базу.
Проте, психологи, підручники та школи — це, звичайно, добре. Але, на думку директора правових програм Фонду «Відродження» Олександра Беци, насамперед необхідно подумати про те, щоб діти не потрапили за колючий дріт. Із 2001 року в Україні діє новий Кримінальний кодекс, гуманізм якого високо оцінений різними європейськими організаціями. А саме — по частині передбачених у ньому так званих альтернативних позбавленню волі покарань. Кодекс є, але судді вважають за краще працювати як і раніше. Наприклад, украла дитина булочку — отримуй рік у колонії. При цьому поруч із таким злочинцем там будуть і ті, які скоїли жорстоке (а іноді й не одне) вбивство. Погодьтеся, у цьому випадку перевиховання злодія явно затягнеться.
Як стверджують експерти, на Заході політика інша. Однаково як і в українському законодавстві, там передбачені такі заходи покарання, як умовне засудження, громадські роботи, домашній арешт. Окрім того, досить популярна і так звана пробація: щодня осуджений відвідує спеціальні центри, де під нього розробляють індивідуальну програму реабілітації. З дітьми ж часто практикують відновне правосуддя. Результати вражають усіх. Наприклад, якось «на гарячому» піймали підлітка, який крав, як він сам зізнався, «щоб прогодувати своїх братів-сестер». Природно, що при цьому він почував себе щонайменше Робіном Гудом — адже він ризикував собою заради інших. Попався ж підліток на крадіжці дорогої автомагнітоли. Але замість того, щоб завести на злодія справу, вирішено було організувати йому зустріч із жертвою. Нею виявився інвалід першої групи, який втратив нещодавно свою дружину. Про це, а ще про те, що магнітола була подарунком його коханої, він і розповів грабіжнику. Недивно, що після цієї зустрічі підліток уже знаходив інші, законні способи, як прогодувати братів-сестер.
В Україні ж, стверджує О. Беца, понад чверть засуджених підлітків могли б обмежитися таким ось виховним моментом. Більш того, нерідко, на його думку, діти виявляються за колючим дротом лише тому, що були позбавлені адекватної юридичної допомоги. По суті, судді ж керуються інформацією лише від обвинувачення. «Чому, якщо розслідування справи затягується, дитина місяцями повинна знаходитися в сізо? Адже з таким же успіхом можна застосувати підписку про невиїзд, — дивується О. Беца. — І чому не можна зробити розгляд «дитячих» справ безперервним, а не затягувати суд на місяці? Адже в цьому випадку ми наносимо дитині додаткову травму».
Словом, сьогодні, вважають експерти, Україні необхідна ювенальна (дитяча) юстиція — адвокати та судді, які б хоч трохи орієнтувалася у психології підлітків. І не поводилися б із ними, як із пропащими злочинцями. На думку доктора психологічних наук Наталі Максимової, необхідно подумати і про колонії. Їх можна було б розділити на сектори: в одному новоприбулі, в іншому «найскладніші» — щоб із кожним підлітком працювали за індивідуальною програмою реабілітації. Крім того, переконана психолог, дуже непогано було б дотримуватися регіонального принципу розподілу по колоніях: не далі 100 кілометрів від місця проживання дитини. Принаймні, це дасть більше шансів на те, що, вийшовши з колонії, підліток не буде на вулиці.
