Українці, які з політичних мотивів опинилися в лабетах Кремля, уже тривалий час чекають на порятунок. Натомість окреслити, що конкретно держава робить на законодавчому рівні для їхнього захисту, підтримки і звільнення, не можна, адже, попри низку дискусій та оприлюднених ініціатив, ухвалити комплексні закони досі не вдалося (детально про правові колізії наша газета писала в матеріалі «Теорія очікування» («День» №54 від 26 березня ц.р. — Ред.). Про це, а також пріоритетність для держави питання політв’язнів, діяльність родичів заручників «День» розмовляв із двоюрідним братом політв’язня Євгена Панова, головою ГО «Об’єднання родичів політв’язнів Кремля» Ігорем КОТЕЛЯНЦЕМ.
«НЕМАЄ МАЙДАНЧИКА ТА ОФІЦІЙНИХ ПЕРЕГОВОРІВ»
— Ми утворилися ще 2016 року, але офіційно зареєструвалися у грудні 2017-го. Наша діяльність раніше була, так би мовити, частковою — тоді ми вирішили, потрібно бути більш активними й зосередженими на справі, — розповідає Ігор Котелянець. — В організацію найбільше залучені родичі з Києва, тому що основні події все ж відбуваються у столиці, але по можливості з регіонів — теж долучаються. Ми збираємось і проводимо засідання, на яких, власне, обговорюємо завдання, які потім виконуємо. Також ми комунікуємо й обговорюємо рішення у групі в соцмережі. Згодом я зрозумів, що все-таки організацією потрібно займатися повноцінно, тому кілька місяців тому я залишив роботу для того, щоб максимально це робити. Звісно, для того щоб організація по-справжньому діяла — потрібне фінансування. Оскільки на членські внески ми існувати не можемо, та й більшість родичів сьогодні в боргах, ми зараз у пошуках такого фінансування.
Щодо нашої діяльності: ми співпрацюємо з посольствами різних країн, зокрема США, яке дуже прихильно до нас ставиться. Нам імпонує їхня позиція. Воно налаштоване дуже дружньо і допомагає, чим може. Це, напевно, єдине посольство, яке ініціювало власні інформаційні проекти для просвіти суспільства щодо питання політв’язнів. Також ми беремо участь у різних поїздках, наприклад до парламентів країн ЄС. А це важливо, тому що так вони наочно бачать — приїжджають люди, представники жертв, і розповідають, як є насправді, тобто бачать конкретні історії про катування, знущання.
У нашій діяльності кілька напрямків, у яких ми працюємо. Звичайно, що великим завданням є звільнення політв’язнів. Коли ми про це говоримо, маємо на увазі створення міжнародних майданчиків для переговорів, на яких завжди наполягали. Нам багато обіцяли з боку влади, але виходить, що проблема політв’язнів не є пріоритетною. Конкретної теми політв’язнів на високому рівні ще немає, її обговорюють лише кулуарно, а також немає майданчика та офіційних переговорів. Хоча добре, що в суспільстві є запит на те, щоб влада працювала над звільненням політв’язнів.
Ще одним завданням нашої організації є полегшення життя політв’язнів. Звісно, велике значення тут має діяльність Уповноваженої з прав людини — Людмили Денісової. У цьому сенсі вона працює: дає запити, скарги, намагається вести перемовини. Але у неї, як на мене, не надто багато важелів впливу...
Нам багато допомагають російські правозахисники, волонтери, які не мають жодних стереотипів щодо українців, поділяють нашу біду і не бояться передавати передачі. Полегшення життя — це якраз про це: щоб передавали передачі, надавали медичну допомогу, до них заходили адвокати чи консули й інформували їх щодо всіх подій.
Важлива системність підходу щодо звільнення політв’язнів. Цей орган потрібен, оскільки в Україні, як і раніше, немає офіційної особи, яка відповідала би за питання звільнення заручників і комплексно щось вирішувала. До цієї ради мають входити представники міністерств, громадських організацій. І всі рішення, які б там ухвалювались, мали б іти на виконання. Це потрібно для пошуків шляхів звільнення політв’язнів та повернення їх додому
Інше завдання нашого об’єднання — забезпечення ефективного правового захисту для політв’язнів. Бо ж адвокати насправді є не у всіх. Багато родин заборгували їм великі суми. По деяких справах витрати бере на себе Міністерство закордонних справ України. Хоча взагалі достойних адвокатів не так багато. Є ті, які працюють з російськими спецслужбами. Але є такі, перевірені часом, що допомагають Україні.
Також нашим завданням є проведення громадських дій для розв’язання конкретних проблем, пов’язаних із захистом наших політв’язнів. Тут ідеться про наші публічні акції, після яких нас починають чути.
Важливою складовою серед завдань є підтримка сімей політв’язнів.
Є люди, які прицільно звертаються до нас, щоб допомогти. А допомогти нам можна по-різному. Наприклад, пожертвувати кошти для ефективного функціонування організації або допомогти тим сім’ям, які перебувають у дуже скрутному становищі. У такому разі — ми підказуємо, контактуємо з ними. Ще можна допомогти своїм ресурсом, скажімо, як-от нам допомагають створити сайт.
Також у нас у пріоритеті утримувати тему звільнення політв’язнів у інформаційному просторі. Задля цього ми з сестрою Олега Сенцова Наталею Каплан 2017 року створили програму на «Громадському радіо» «Звільніть наших рідних», на якій відбуваються активні дискусії родичів політв’язнів, громадських діячів, політиків.
«МІЙ БРАТ ЖЕНЯ — ЦЕ ЛЮДИНА ІЗ ЗАГОСТРЕНИМ ПОЧУТТЯМ СПРАВЕДЛИВОСТІ, З ЧІТКОЮ ГРОМАДЯНСЬКОЮ ПОЗИЦІЄЮ»
— Яка у вас позиція: не всі методи хороші у досягненні мети? Знаю, що Євген Панов відмовився просити про помилування...
— Якщо говорити про мого брата Женю — він справді відмовився просити про помилування. Це людина із загостреним почуттям справедливості, з чіткою громадянською позицією. У нього в Сімферопольському СІЗО були доступні для читання книжки лише про Леніна. І він казав, що навіть у такій ситуації не зміг себе змусити взяти їх до рук. Омська колонія, куди його доправили, відома тим, що там щодня змушують співати гімн Росії. А Євген заявив, що не співатиме. А ще там потрібно працювати — на лісорубці чи ще десь. Та брат на Росію відмовився працювати. І це все після пережитих катувань: йому прив’язували до статевих органів дроти і пускали струм, натягали мішок на голову і душили, вивозили в поле й імітували розстріл. Навіть не знаю, звідки у нього стільки сил після всього, що з ним роблять, і ще чинити опір?!
— Багато дискусій ведеться з приводу переговорів і майданчика для них — як ви це бачите?
— Можливо, для переговорів нам потрібно переймати досвід США і долучати фахівців-конфліктологів, виводити це за рамки політичних переговорів і переводити у формат гуманітарних. Тоді перемовини будуть лише на основі цінностей і гуманітарних місій. Негативним моментом є те, що наші представники влади не дотримуються нейтральної риторики, коли говорять про визволення українських політв’язнів, а допускають мову ненависті. Це популістська риторика, аби сподобатися виборцям, це зовсім не про переговори і звільнення політв’язнів. Потрібно ж нейтрально висвітлювати факти і проводити переговори без заполітизованості та емоційності.
«ЗАРАЗ УСЕ ТРИМАЄТЬСЯ НА ОСОБИСТОСТЯХ»
— Політв’язень Володимир Балух передав Президентові ідею про створення Координаційної ради, і родичі заручників Кремля наполягають на впровадженні цієї ініціативи. Був мітинг, щоб знову наголосити на важливості її створення. Чому саме це так суттєво?
— Це питання про системність підходу щодо звільнення політв’язнів. Цей орган потрібен, оскільки в Україні, як і раніше, немає офіційної особи, яка відповідала би за питання звільнення заручників і комплексно щось вирішувала. До цієї ради мають входити представники міністерств, громадських організацій. І всі рішення, які б там ухвалювались, мали б іти на виконання. Це потрібно для пошуків шляхів звільнення політв’язнів та повернення їх додому.
Ще має бути ухвалено законопроект, що має закріпити статус політв’язнів — як осіб, котрі постраждали через російську агресію. Він передбачав би також затвердження соціальних гарантій для політв’язнів. Тож потрібно, щоб все було на законодавчому рівні, бо зараз усе тримається на особистостях. Наприклад, Ірина Геращенко переймається цим питанням — але вона ним не займається офіційно. Але завтра можуть прийти інші — і в нас немає жодної гарантії, що тоді долями політв’язнів взагалі хтось перейматиметься. З цією метою, щоб нагадати Президентові про його обіцянку, яку він дав дев’ять місяців тому, створити таку Координаційну раду, ми і вийшли на мітинг. Одразу після нього АП відповіла, призначивши з нами зустріч, на якій заступник голови Адміністрації Президента Валерій Кондратюк сказав, що рада точно буде створена із залученням громадянського суспільства. Пообіцяли і те, що уже в найближчому майбутньому буде запроваджена і посада Уповноваженого АП з питань звільнення заручників.
Охочі фінансово підтримати ГО «Об’єднання родичів політв’язнів» можуть це зробити за реквізитами: ЄДРПОУ/ДРФО 41807583, «Приватбанк», рахунок: 26001055746797.
