Інтерес українців до власної історії зростає — останнім часом дедалі більше ентузіастів намагаються розвивати невеликі місцеві музеї. «День» уже розповідав про чимало з них, наприклад, про музей у селі Кам’янка Донецької області (№110, 27 червня 2013 року) тощо. А 4 вересня відновив роботу Музей історії бойової та трудової слави селища Лідіївка на Донеччині.
Експозицію розміщено у Палаці культури «Лідіївка», життя музею контролює тамтешній заступник директора Марія Євсеєва, яка розповідає: «Заклад відкрито 6 листопада 1968 року. Музей обслуговували на добровільних засадах, його засновник — парторг шахти «Лідіївка» Володимир Жмихов. 2003 року установу передали селищній раді, і з 2003 по 2013 роки вона не працювала».
«Розбудити» музей вирішили активісти проекту «Донецк: история, события, факты». «Мене давно цікавив цей заклад. По-перше, тут представлено тему відносин СРСР та США: на місцевій шахті працював американець Джон Пінтер, а ще у Лідієвці жив мій славетний однофамілець Герасим Лапін. Вперше я потрапив до музею 2007 року, він одразу здався мені унікальним, але, на жаль, з головою селищної ради відносини не склалися», — розповідає Денис Лапін, один із керівників проекту. Та минулого року директор Палацу культури «Лідіївка» Валентина Цурган домоглась у міськвиконкомі, щоб музей передали в управління їхнього закладу, і розпочалася робота з оновлення експозиції.
У часи «простою» багато експонатів зберігала перша завідувач музею Лідія Вербицька. «У роки створення музею я була позаштатним кореспондентом місцевої газети, з цим посвідченням заходила у кожний дім та збирала матеріали. Все було зроблено власними силами: ось фрески на стінах вишукувала завідувач бібліотеки», — показує Лідія Григорівна. На думку ветерана музейної праці, зараз заклад став більш народним: за радянських часів структуру експозиції диктував обласний музей, експонатів не можна було торкатися.
Маленький музей має великі принади: як уже зазначено, одна із «зірок» закладу — Герасим Ілліч Лапін, який жив у Лідієвці. Цей уродженець Сибіру у вересні 1943 року разом із 17 однополчанами бився проти кількасот німців, вижив та став героєм пісні «На безымянной высоте». Також у музеї багато стендів, присвячених славетним військовим та шахтарям, зберігаються унікальні матеріали про видатних жителів селища — за роки існування закладу заради цікавих історій Лідію Вербицьку відвідувало чимало сценаристів та письменників.
Місцеві мешканці люблять свій «оазис історії». Валентина Цурган констатує: «Поки музей не працював, люди приносили медалі, різні речі до Лідії Григорівни та просили зберегти». Прямого фінансування закладу не було, усі кошти та нові експонати — внески місцевих активістів.
Виявляється, новий старий музей — не єдиний у Лідієвці. Голова місцевої Ради ветеранів Олександр Кравцов дивує: «У селищі фактично три музеї: наш і два по школах, причому один із них має назву «Зразковий».
У Донецькій області малих музеїв стає більше: музей у Кам’янці, Музей історії села Олександро-Калинове «Довкілля». Останній 2011 року було відновлено силами місцевої громади «Енеїда». «Експозицію усім світом зібрали за два тижні. Все можна чіпати руками. Музей — активний, за два роки його відвідало приблизно 2,5 тисячі осіб, на його базі відбуваються свята, вечорниці, семінари. Є домовленості з турфірмами — привозять туристів, наприклад, із Слов’янська», — захоплено розповідає Андрій Тараман, голова «Енеїди».
Про переваги маленького музею говорить і Денис Лапін. «Можна торкатися предметів експозиції, безкоштовно фотографувати, і ніхто не зробить тобі зауважень. Є експонати, які у великому музеї, напевно, й не виставили б. Наприклад, шахтарські нагороди, але і вони цікаві для людей. Тут є свій колорит, який приваблює відвідувачів», — запевняє Денис.
Зараз музей у Лідієвці готується до святкування 45-річчя: «Плануємо відкрити ще одне музейне приміщення, хочемо кинути заклик по будинках, щоб розширити зібрання експонатів. Наша мета — присвоєння музею звання «зразкового», а у майбутньому й «народного», — планує Валентина Цурган.
Мій шлях від музею до зупинки пролягає через шахту «Лідіївка». Невідомо як у горі вугілля виросла безсоромно велика жовта квітка. Маленькі музеї можуть так само дивувати і розвивати своїх гостей, проте щоб вони розквітли, необхідна жива участь людей.
