Скільки за останні 10 років в Україні знищено історичних пам’яток? Скільки розграбовано? Якої завдано шкоди? На жаль, дати точну відповідь на всі ці запитання у нас ніхто не може. Хіба що реально підрахувати кількість несанкціонованих розкопів. А ще побачити малу частину «здобичі» у приватних колекціях, які, щоправда, дуже рідко виставляються на загальний огляд.
Як стверджують професіонали, велика частина археологічних знахідок залишилася в Україні, започаткувавши нові приватні колекції. Таких, за оцінками експертів, нині нараховується до п’яти тисяч. Деякі цінності було вивезено в Росію, і зовсім незначну частину — в далеке зарубіжжя. Інакше кажучи, археологічні пам’ятки копаються для українських нуворишів. Причому останнім часом замовлення часто надходить на цілком конкретні речі. Адже одних цікавить золото скіфів, других — Трипільська культура, третіх — античні цінності міста Ольвії... Так що «археологічний» ринок, як і будь-який інший, побудовано за схемою: є попит, значить, буде і пропозиція.
Як розповідає Надія Гаврилюк, доктор історичних наук, голова «Польового комітету», в кожній країні існує свій законодавчий археологічний нюанс. Наприклад, у Туреччині й Італії господар землі є одночасно і власником історичних артефактів. У інших країнах Європи археологічні знахідки належать виключно державі. «Україна, приймаючи відповідні закони, ратувала за другий шлях. І тепер у нас у сезон польових робіт на розкопки набирається сотні волонтерів. Адже самим вченим не впоратися», — розказує Н. Гаврилюк. За її словами, умови для волонтерів у «нас» і у «них» відрізняються — в США, наприклад, вони самі платять за можливість попрацювати на розкопках; у Франції, навпаки, платять найманцям. В Україні забезпечується проїзд, проживання, харчування. «Не виключено, що хтось із волонтерів, схопивши ази, потім поповнює ряди так званих чорних археологів». Крім того, в нашу технічну епоху завдання спрощується — є, наприклад, металодетектори (хоча їх заборонено законом)», — розповідає Н. Гаврилюк.
Останнім часом, як розказують експерти, намітилася тенденція до легалізації знахідок із пограбованих археологічних пам’яток. Сучасні «майстри» тепер нерідко вдаються до методів професійних археологів. Тобто знахідки «чорних археологів» або фальшивки описують, потім поміщають публікації про подібні артефакти в наукових журналах, що автоматично прирівнює їх до відкриття і підвищує ціну. Щоправда, це фальсифікує історію, але це вже інше питання. Наприклад, у Північному Причорномор’ї нібито знайшли мармурові античні надгробки та лампу з Тири, оповиту змією. Фахівці знають: абсурд. Або інший приклад — 300 клейм із Каменського городища, яке офіційно ніколи не копалося...
Почасти причина активності «чорних археологів» — унікальне розміщення України. Адже у нас можна знайти сліди всіх європейських і багатьох азіатських культур — індоєвропейська та антична цивілізації, кочовики й осілі племена. А значить, на території України можливі сенсаційні відкриття, чим і користуються аферисти.
Але заради об’єктивності варто сказати, що за останні чотири роки явище «чорної» археології пішло на спад. Якщо в 2002-му, за даними Інституту археології НАНУ, було розграбовано 1500 пам’яток, то в 2004-му — 815. Пов’язують цей факт із прийняттям Закону «Про охорону культурної спадщини». Співробітники Інституту археології, спираючись на досвід і законодавчу базу зарубіжних країн, запропонували кілька досить-таки дійових заходів. По-перше, законодавчо закріпили, що рівень кваліфікації археологів визначається Інститутом археології НАН України. Єдиним офіційним документом, який дозволяє проведення археологічних робіт, затвердили «Відкритий лист», який видавався комісією «Польовий комітет» (при інституті). До неї, крім співробітників профільних відділів самого інституту, входили фахівці наукових організацій (вузів, музеїв, заповідників) з обласних центрів України, а також представники громадських організацій. Всього 29 докторів і кандидатів наук з усіх областей України. Після отримання «Відкритого листа» археолог брав у Міністерстві культури і мистецтв дозвіл на дослідження пам’ятки. Обидва документи — терміном на один рік і на дослідження певного об’єкта. І, що особливо важливо, документи видавалися тільки фахівцю, який має великий досвід розкопок відповідного типу пам’ятки, адже одні спеціалізуються на курганах, інші — на укріпленнях, треті — на поселеннях... Після закінчення польових робіт обов’язково писався докладний звіт, який рецензувався профільним відділом інституту і передавався на вічне зберігання до архіву.
По-друге, було прийнято пункт про обов’язкове узгодження з інститутом наміченого будівництва на територіях, де є або можуть бути археологічні пам’ятки. Тобто спочатку проводилися розкопки, а потім велися господарські роботи. Завдяки цій букві закону за період із 2001 по 2004 рік вченими інституту археології вдалося врятувати і професійно дослідити кілька сотень пам’яток, які потрапляли в зону господарського використання. Наприклад, на Волині знайшли найдавніше в Європі землеробське знаряддя, а в Кіровограді в кургані — кілька возів, які добре збереглися, також найдавніших у Європі.
Щоправда, сьогодні з’явилася пропозиція удосконалити деякі статті Закону «Про охорону культурної спадщини». Тепер, за пропозицією депутатів, «Відкритий лист» на право проведення розкопок видаватиметься Міністерством культури, яке має створити дорадчу колегіальну і незалежну раду. «Якщо говорити про поправки, то відразу виникає безліч запитань, — говорить Денис Козак, доктор наук, заступник директора Інституту археології НАН України. — Хто входитиме до кваліфікаційної ради, адже 98% докторів і понад ста кандидатів наук працюють саме в інституті. Крім того, хто контролюватиме якість досліджень, рецензуватиме звіти, забезпечуватиме їхнє збереження». На думку Д. Козака, зміни в законі, по суті, позбавляють Інститут археології — єдину державну наукову організацію археологічного профілю — визначати кваліфікацію вченого археолога. А ще інститут відторгають від самої археології. «Смисл поправки такий: чиновники від імені місцевих органів охорони культурної спадщини видаватимуть дозволи на виділення земельних ділянок під господарські або будівельні роботи, — говорить Д. Козак. — Експертна оцінка про наявність чи відсутність історичних пам’яток стає непотрібною. Шкода, якої завдали «чорні археологи» протягом останніх 10 років, стане дитячою іграшкою порівняно з тією, яка «закладається» зараз», — переконаний заступник директора Інституту археології.
Шкоди вітчизняній археології завдали не тільки «чорні археологи». Притому, що наукова школа вітчизняного інституту вважається однією з найкращих у Європі, офіційне фінансування державою археологічних експедицій практично припинилося. Через відсутність коштів (у середньому вартість однієї експедиції від 30 до 100 тис. гривень) археологічні дослідження звелися до рятувальних робіт у зоні будівництва і на пам’ятках, що руйнуються. Але й обсяги їх не надто великі. У результаті з’являються молоді фахівці, які не вміють працювати в польових умовах і, звичайно, їхню кваліфікацію не можна назвати високою. Більш того, сьогодні, за словами Надії Гаврилюк, немає можливості виставляти експонати: відсутнє надійне приміщення, хороша охорона, сигналізація, спеціальні вітрини... «Держава цим забезпечити не в змозі, а в інституті і поготів немає грошей, — говорить експерт. Хіба що час від часу зарубіжні музеї експонують наші скарби. Звичайно, за свої гроші...»
