Тотальне самовиправдання за будь-яких обставин — це головна ознака професійної деформації держслужбовців Хабарі (див. «День» №210 від 13 листопада 1999 р.) дійсно є необхідною складовою тієї системи взаємовідносин та корупції, що існує в Україні. Однак ситуація з корупцією в цілому значно складніша, бо її рушійною силою є не хабар сам по собі, а професійна деформація державного службовця.
Проблема подолання корупції зараз ускладнюється істотним порушенням соціально-економічного та морально-етичного стану суспільства, що сприяє виникненню умов постійного підвищення психоемоційної напруженості та професійної деформації практично всіх причетних до цієї справи. Прояви професійної деформації характеризуються негативними змінами особистості, її професійно необхідних якостей і позначаються на професійній спрямованості та професійному мисленні держслужбовця. Професійна деформація виникає внаслідок багаторазового повторення негативних типових ситуацій протягом тривалого часу. Вона є найбільш небезпечною «зміною особистості» державного службовця, бо призводить до правового нігілізму та навмисного порушення вимог закону. Причому йдеться про порушення не тільки окремих положень, а й засадничих вимог діючого законодавства.
Визначити таку деформацію можна як прояв правового нігілізму та протиправних прийомів здійснення службових дій та оцінки їхніх результатів, а також спрощення професійних стереотипів і послаблення морально-вольової надійності держслужбовця. Головною причиною проявів правового нігілізму та протиправних дій є безкарність порушень і недостатній громадський контроль за застосуванням держслужбовцями владних повноважень. Із накопиченням професійного досвіду державні службовці все краще орієнтуються у тому, які нормативні акти можна порушувати без особливого ризику для себе.
Важливою ознакою професійної деформації є психологічна нестійкість. Вона проявляється в нездатності протистояти негативним впливам у процесі професійної діяльності. Такими впливами вважаються неправомірний тиск з боку правоохоронних органів, окремих посадових осіб (безпосереднього начальника, підприємця та ін.), з метою прийняття незаконного рішення, а також складні зовнішні умови роботи.
Третя ознака — це нахил до спотворення вимог щодо всебічного об'єктивного відображення обставин у державі: внутрішня установка на нехтування реальністю, послаблення самокритичності, невміння критично ставитися до своїх дій та обставин ззовні. При цьому слід вести мову насамперед не про невміння, а про небажання чи втрату уміння об'єктивної оцінки обставин. Тому професійна деформація полягає не в первісній відсутності якості, професійній ненавченості, а в їхній трансформації чи атрофії. Відсутність необхідної якості або недостатня професійна навченість можуть бути лише сприятливим грунтом для виникнення професійної деформації.
Все це дозволяє державному службовцю зберігати впевненість у правильності своїх дій, а помилки розглядати як неминучі, викликані зовнішнім обставинами, а тому безпечні. До типових прийомів самовиправдання можна віднести посилання на недосконалість закону та формальність його вимог; на упередженість і необ'єктивність оточення; посилання на об'єктиви та труднощі — перевантаження, дефіцит часу; пояснення незаконних рішень інтересами держави, вказівками керівництва, труднощами виконання своїх обов'язків тощо. Тотальне самовиправдання за будь- яких обставин — це головна ознака професійної деформації держслужбовців.
Всі ці зміни визначаються, перш за все, недосконалою організацією та поганим умовами здійснення професійної діяльності. Такі зміни виникають і проявляються на різних рівнях — процесів, станів, властивостей особистості, її свідомості та підсвідомості. Часто сутність найбільш важливих змін полягає в гіпертрофії професійно важливих рис. Так, пильність перетворюється на підозрілість, упевненість — на самовпевненість, спокійність — на байдужість, вимогливість — на прискіпливість, ретельність — на педантизм і т. п. По-друге, це актуалізація і розвиток соціально негативних рис, зокрема, жорстокості, мстивості, брутальності, уседозволеності, цинізму. Виникають і стають домінуючими певні психічні стани (розчарування, нудьга, дратівливість), котрі не сприяють ефективному виконанню службових обов'язків. По-третє, це пригнічення та подальша атрофія окремих рис, що суб'єктивно починають оцінюватися як другорядні, а то й зайві. Втрачається переконаність у законослухняності громадян, можливості ефективної боротьби з правопорушеннями, особливо корупцією. Слід зазначити, що деякі характеристики набувають специфічно перекрученого вигляду. Найбільшою мірою це стосується такої важливої сфери правосвідомості, як ціннісні уявлення про мету, засоби, методи та прийоми професійної діяльності.
Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що хабар — це тільки одна з ознак професійної деформації держслужбовця. Тому потрібен більш кваліфікований і системний підхід до боротьби з корупцією — шляхом усунення причин та умов, що сприяють професійним відхиленням передусім в такій соціальній групі, як державні службовці.
ДО РЕЧI
Брати чи не брати — не в тому річ... Звичайно ж, хабар — це поняття зі сфери подвійних стандартів. І не тільки нашого вітчизняного життя. Пригадайте нещодавні судові процеси, викликані великим міжнародним хабарництвом перших осіб процвітаючої Японії.
В Україні, де 50-60% того, що ще рухається, робить це суто «в тіні», «без цього» взагалі важко собі уявити щось гідне уваги. І цим займалися в нас майже всі, хоча б раз у житті. Приміром, треба паспорт терміново оформити. І не за місяць-півтора, як зазвичай, а за якусь годину. Або ще якусь справу обов'язково провернути. І зовсім необов'язково це має бути вульгарним підношенням грошенят. «Це» може бути оформлено й у вигляді зарплати, гонорару, спонсорства, пожертви, інвестицій, друкування без черги, абсолютно безкорисної допомоги, скажімо, судам, з постачанням їх канцелярськими товарами — адже на кожних дверях судді висить ця вимога!..
Скажіть, скільки років прислів'ю «Не підмастиш — не поїдеш»?.. Воно було завжди, скільки себе пам'ятаєте? Ото ж бо й є...
А за що, скажіть, головним чином судили ще в минулому столітті? Може, за вбивства або, може, за явний грабіж? Та ні ж, 90% — за «таємну» крадіжку... Простодушний народець, але ж не до такої міри. Це ж кримінал! Від трьох до восьми, а повторно — вже від семи до п'ятнадцяти, з конфіскацією — ст. 170. І навіть за посередництво — майже те саме — ст. 169. Покарання передбачено за будь-який вид хабара, за невиконання будь-якої дії в інтересах того, хто підкуповує — ст. 168 КК. Суворо?
Але, як бачимо, не настільки, щоб уже зовсім. Тому, хоч і покарань вигадано більш ніж досить, але ж і причина не одна. Наприклад, серед психологічних — непереборне бажання поцупити. Іноді навіть все одно що — хоча б дрібничку... Є й прокляті традиції минулого, й сучасний менталітет. До того ж, надто великі спокуси доводиться долати, скажімо, слідчому, зарплата якого становить 150-200 грн. (без урахування інфляції та за можливості затримки її виплати) і який розкриває зловживання, що обчислюються мільйонами доларів. Або чиновнику, який займається реєстрацією підприємств з обігом у сотні тисяч і має зарплату близько тих же двохсот або навіть менше гривень... До речі, про чиновників. Я запропонував би ще більше захистити їхні права й зарплату підвищив би (можливо, дещо скоротив би самі відомства). Але!.. Набагато підвищив би й відповідальність. Проштрафився хоч раз — не лише за статтею відповіси, а й з позбавленням усіх заслужених прав: тобто живи тепер без права займатися аналогічною діяльністю, без права отримувати «тепленьку» пенсію.
Так роблять у цивілізованих країнах. І служать. І як служать! Кабінети міняються, апарат залишається. І це нормально й ефективно. Бо це висококласні фахівці своєї справи. А прокрався — знав, на що йшов. Та й чи захочеться? Адже там теж — безробіття. І до безробітних там ставляться поблажливо, але не більше. Тож чи варто ризикувати? Коли набагато вигідніше можна жити чесно, заробляючи на себе, свою сім'ю й на старість.
Олександр ПРИЙМАК, юрист
