Біля арки Дружби народів, пішохідного мосту через Дніпро, Пейзажної алеї, парку Вічної Слави і Володимирської гірки встановили таблички, на яких шрифтом Брайля вибиті описи навколишніх краєвидів. Тексти для маршруту створили українські письменники Катерина Бабкіна, Ксенія Харченко, Олесь Ільченко, Любко Дереш і Галина Ткачук. Цей проект — ініціатива Discovery Channel, яку реалізували за підтримки київської влади і Українського товариства сліпих.
«Маршрут відкриваємо у рамках благодійної акції «Необмежений погляд», яку почали минулого тижня, — розповідає директор з дистрибуції каналів Discovery Networks в Україні, Молдові, країнах Балтії та Білорусії Анна Пак. — Так, у декількох школах України, зокрема, у Києві, зустрілися зі школярами і від каналу Eurosport роздали м’ячі для футболу і гандболу. Туристичний маршрут — друга частина акції. За допомогою табличок, які ми встановили у декількох точках Києва, слабозорі люди зможуть відчути красу видів, які відкриваються навколо». В Україні такий проект роблять вперше. Організатори обирали мальовничі місця Києва, куди людям з вадами зору легко дібратися.
Одним з перших «прочитав» краєвид біля арки Дружби народів Олександр Осадчий, заступник голови центрального правління Українського товариства сліпих. «Табличка — умовність. Людям з проблемами зору найбільше потрібне добре ставлення оточуючих. Потрібні нормальні тротуари без автомобілів на них, — каже Олександр Осадчий. — На табличці має бути нормально описаний краєвид. Мало людей сліпі від народження. Тому люди з проблемами зору часто знають, як виглядають речі навколо. Певна просторова і кольорова уява у них є. Гадаю, таблички привернуть увагу до інвалідів по зору, і це полегшить їхнє життя у Києві. А незабаром позитивні зрушення будуть по всій Україні».
Письменники, які створювали описи краєвидів, у захваті від проекту. «Це був майстер-клас, як зрозуміти іншого. Ми вчилися виходити за межі усталених способів розповідати історії, — ділиться Галина Ткачук. — Свій текст створювала разом з експертами, що знають, як незрячі люди сприймають тексти. Спочатку прийшла до арки Дружби народів, побачила, який тут класний вид, з десять хвилин спостерігала, на що перехожі звертають увагу. Потім обміркувала, як це гарно подати, консультувалася з експертами, переінакшувала текст. Мою увагу звернули на те, що треба більше говорити про відчуття і барви. Не так описувати реалії, як створювати емоційну картину того, що ми бачимо. Те, що вийшло, не лише мій погляд на речі, а результат короткого навчання, як правильно говорити з певним колом читачів».
