Реєстрація місця проживання все ще впливає на отримання вторинної та третинної медичної допомоги. Бар’єр «прописки» усунуть наступні етапи медичної реформи.
З початком реформи медицини в Україні вдалось усунути бар’єр «прописки» лише в первинній ланці. До реформи українці, які жили не за місцем реєстрації, повинні були часто неофіційно платити за приймання в лікаря не у своїй громаді. Сьогодні цей недолік усунули завдяки медичній декларації та створенню Національної служби здоров’я. Тепер пацієнт може укласти чи переукласти декларацію з будь-яким лікарем, а служба перерахує лікарні кошти за приймання громадянина.
За даними Національної служби здоров’я, станом на листопад 2019 року 28,762 млн українців уклали медичні декларації.
Лікарям заборонено відмовляти в прийманні декларації та в первинній допомозі на підставі реєстрації місця проживання. Винних можуть притягнути до кримінальної відповідальності за статтями 139-140 Кримінального кодексу (КК).
ВТОРИННА ДОПОМОГА
Однак «прописка» досі впливає на вторинну та третинну допомогу. Цей вид допомоги надають в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарі відповідної спеціалізації, крім сімейних лікарів. Вторинна допомога передбачає консультації, діагностику, лікування, реабілітації та профілактику хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів.
Таку спеціалізовану допомогу громадяни можуть отримати за скеруванням або без нього, якщо вони звертаються до акушера-гінеколога, стоматолога чи педіатра. Або ж якщо в пацієнта хронічне захворювання, він перебуває на диспансерному обліку закладу чи звертається за екстреною допомогою.
Водночас уряд затвердив перелік послуг, які комунальні та державні медзаклади можуть надавати за плату. Це вичерпний список, і кожна державна чи комунальна установа, затверджуючи свій перелік платних послуг, не має виходити за його межі.
В Україні немає жодного законодавчого чи нормативно-правового акта, який би обмежував вторинний тип допомоги за місцем реєстрації. На цьому наголошують автори Зеленої книги системи реєстрації місця проживання, написаної для уряду України. Проте на практиці в лікарнях другої ланки від пацієнтів вимагають зареєстрованого місця проживання на території обслуговування закладу або підтвердити місце проживання. Тож часто громадяни сплачують «благодійні внески» чи проводять інші неофіційні платежі.
Така ситуація зумовлена механізмом субвенцій. Розпорядники бюджетів вищого рівня передають кошти нижчим розпорядникам з урахуванням зареєстрованих у громадах громадян. Заступник міністра охорони здоров’я у 2016—2019 роках Павло КОВТОНЮК каже, що такий принцип бюджетування призвів до «сірої зони законодавства».
«Лікарні не можуть обґрунтувати, чому вони мають відмовляти в медичній допомозі не за місцем реєстрації. Тому, якщо регулятор не врахував цього питання, система сама себе в такий спосіб врегулювала», — каже він.
Автори Зеленої книги наголошують: будь-які пожертви в лікарнях за ст. 729 — 730 Цивільного кодексу пацієнт може робити лише добровільно. Вимога про благодійний внесок від головного лікаря, завідувача відділенням, старшого чергового лікаря — протиправна. Правоохоронці розцінюють її як незаконне збагачення та інкримінують порушення ст. 3682 КК.
Крім цього, стаття 184 КК передбачає кримінальну відповідальність за порушення права на безоплатну медичну допомогу, що, зокрема, виявляється в незаконній вимозі оплатити медичну допомогу в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я.
Водночас у низці лікарень, до прикладу, в Олександрійській клінічній лікарні Києва, безоплатні консультації лікарів можливі лише за скеруванням сімейного лікаря районних у столиці поліклінік. Мешканцям інших міст і громадянам без скерування потрібно сплатити кошти. Пацієнти не побачать інформації про кошторис на сайті цієї лікарні.
Оплата «з кишені» за амбулаторний візит: порівняння між роками. Джерело: Індекс здоров’я. Україна
Частка госпіталізованих, які платили за стаціонарну допомогу і товари медичного призначення. Джерело: Національний індекс здоров’я-2018
Щоб отримати послуги вузьких спеціалістів, у кількох районних поліклініках Києва необхідно стати на облік, написавши відповідну заяву на ім’я головного лікаря, та сплатити благодійний внесок — від 100 гривень.
За даними дослідження «Національний індекс здоров’я — 2018», 54,9% українців платили за амбулаторну допомогу в різних формах. Найчастіше — за товари медичного призначення (36,1%). Приблизно кожен десятий платив за візит у касі згідно з офіційними правилами (10,8%), на рахунок благодійного фонду або організації (10,4%) та/або неформально (10,1%). Медіанна сума платежу становила 50 грн за товари медичного призначення та на рахунок благодійного фонду і 150 грн — у касі згідно з офіційними правилами та неформально.
З тих споживачів амбулаторної допомоги, які платили за неї (включно з ліками та лабораторно-діагностичними тестами), приблизно половині було складно покрити всі витрати (46,9%). 22,1% респондентів відповіли, що через брак коштів були змушені відмовитися від амбулаторної допомоги.
ТРЕТИННА ДОПОМОГА
Третинну або високоспеціалізовану медичну допомогу надають в амбулаторних та стаціонарних умовах. Вона передбачає консультації, діагностику, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів із використанням високотехнологічного обладнання чи медичних процедур високої складності.
На цій ланці реєстрація місця проживання загалом не суттєва, адже пацієнти потрапляють до закладів високоспеціалізованої допомоги за скеруванням лікаря первинної та вторинної ланки.
Однак, до прикладу, в науковому центрі Інституту кардіології ім.Стражеска однією з підстав для шпиталізації є «прописка». Укладачі Зеленої книги вважають, що це може бути бар’єром в отриманні лікування тих українців, які не мають «прописки». А їх в Україні, за даними ЦВК станом на 31 жовтня, — 1 009 468.
Головний лікар Інституту кардіології Василь Корнацький у коментарі ZMINA запевнив, що заклад приймає всіх громадян, навіть без «прописки».
«У людини без реєстрації місця проживання є паспорт? Якщо він є, ми її приймемо. Ми приймаємо всіх без винятку громадян України. У них має бути лишень направлення медичного закладу встановленої форми. Він же ж десь проживає, а отже, може отримати це направлення. Ми так само приймемо, якщо з ним сталася біда і його привезла швидка», — розповів Василь Корнацький.
За даними Національного індексу здоров’я-2018, кожен третій шпиталізований протягом останніх 12 місяців до стаціонару вказав, що сплачував за лікування на рахунок благодійного фонду або іншої організації. До 67% із них співпрацівники лікарень озвучували таку вимогу. Середній «благодійний» платіж 2018 року становив 633 грн. 24% опитаних серед тих, хто мав досвід стаціонарного лікування протягом останнього року, сплачували неформально.
Правозахисники також відзначають вразливі категорії, яким складніше отримати медичну допомогу. Це роми, особи без громадянства та переселенці. В Україні особами без громадянства вважаються власники паспортів колишнього СРСР та люди, які через окупацію частини території України втратили або не отримали документів про підтвердження громадянства.
Роми зазнають дискримінації, коли їхні виклики швидкої ігнорують та відмовляють їм у шпиталізації. Окрема поширена серед ромів проблема — відсутність будь-яких документів, які можуть підтвердити їхню особу, чи документів про народження дітей.
Крім цього, для переселенців часто одним із необхідних документів для отримання медичної допомоги є довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. У ній також міститься інформація про місце проживання, що дає можливість отримати медичні послуги у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.
Автори медичної реформи планували відв’язати «прописку» у вторинній та третинній медичній ланці за принципом роботи страхової компанії.
«Уявіть собі роботу страхової компанії. Коли ви отримуєте поліс, вам присвоюють номер та надають список лікарень, до яких ви можете звернутися по допомогу. Так само Національна служба здоров’я — це страхова компанія громадян. Уклавши одного разу декларацію з сімейним лікарем, ви отримуєте ідентифікаційний номер, з яким ви можете піти в будь-який заклад охорони здоров’я, який уклав договір із Національною службою», — пояснює суть подальшої реформи Павло Ковтонюк.
У пресслужбі Міністерства охорони здоров’я підтвердили, що принцип «гроші ходять за пацієнтом» залишиться в подальших етапах вторинної та третинної ланки. У відомстві вказують на ст. 5 Закону «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». Вона визначає: «Надання рівних державних гарантій для реалізації пацієнтами права на охорону здоров’я, незалежно від віку, раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, зареєстрованого місця проживання, за ознакою мови або іншими ознаками».
Реформування вторинної та третинної ланки заплановане на 2020—2021 роки. З 1 квітня 2020 року передбачається перехід на фінансування закладів охорони здоров’я через Національну службу здоров’я, тому питання медичної субвенції 2020 року може втратити актуальність.
