50 мільйонів гривень вистачило б на виплату протягом року близько 100 тисячам учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, це річний фонд зарплати понад 41 тисячі медпрацівників середньої ланки або ж 17 тисяч державних службовців, враховуючи новий розмір їхніх зарплат. Цими грішми можна покрити місячну заборгованість перед 1,250 мільйона пенсіонерів.
Референдум не потрібен із кількох причин.
1. Конституція на Україні діє. Вона розроблена і прийнята депутатами-законотворцями — це їхній хліб. Як вона діє, в першу чергу, залежить від виконавчої влади. Усякі посилання на недосконалість законодавства — свідчення її слабкості. Виконання вже діючих законів мусило б організовувати виробництво, а не займатися перерозподілом збіднілого національного багатства під прикриттям приватизації. А щодо всенародного прийняття Конституції України, то годі сподіватися, що народ ініціюватиме виключення статей, які декларують його права на зарплату, пенсію, безкоштовне медичне обслуговування та освіту. Фактично всього цього ми, українці, вже позбавлені.
2. Недоторканність депутатського корпусу — козирна карта Президента. Це те, що поведе людей на референдум. Цей пункт містить здоровий глузд. Нечесні люди у Верховній Раді є. Парламент мусить сам (!) зняти депутатську недоторканність і заблокувати можливість повернення до цього питання років на 20—30. При цьому всі політичні та юридичні підстави для проведення референдуму мали б сміховинний вигляд.
3. Двопалатний парламент Україні — як зайцю п'ята нога. На нашій території немає націй і народностей, які слід би виокремити у федеральні утворення, і всі ми, а не окремий регіон живемо погано. Ми відрізняємося від Росії чи Америки.
Друга палата потрібна не для консолідації законодавчих зусиль, а для протидії нинішній Верховній Раді. Будь-який закон, заблокований регіональними представниками у двопалатному парламенті, — це не закон, указ Президента — повноправна монополія на владу.
Нас, українців, поставлять у чергу до європейського дому... Сміх, ми осміяні всіма народами Європи. Над нами глумляться, а влада — інструмент цього глуму. Однак не сподівайтеся. Це ще не все. Після нарізання землі селянам одиниці працюватимуть, а інші розпродадуть. Вгадайте, хто купить. Напевно, не четверо-п'теро хазяїв села, що мають по трактору, і не кілька десятків власників коней (своє б опорядити за 50—70 років). А далі?
Пане Президенте! Зупиніться! Залишіть нам цих 50 мільйонів гривень. Це значні гроші. Їх розтринькування лише підтверджує наше враження, що Ви не вболіваєте за нас, наші сім'ї, наших дітей, що Вам глибоко байдуже, житимемо ми чи помремо (останнє видається вигіднішим: менше на рота). Однак ми — громадяни держави, якою Ви правите. Ми працюємо, платимо податки і цим виявляємо повагу державі, в якій живемо. Виявіть свою повагу до нас — Вашого народу. Платіть нам зарплату. І заради Бога, не морочте нам голови політичними рокіровками, прикриваючи цим марну витрату наших грошей. Ми, а не тільки Ви їх заробили, і чи не більшість із нас проти їх витрати на референдум.
