АБСТРАКТНИЙ ЕКСПРЕСIОНIЗМ. У США, а пiзнiше i у країнах Заходу, домiнуючим напрямком абстрактного живопису стає абстрактний експресіонізм, один з найбiльш впливових напрямкiв абстрактного живопису. Принцип абстрактного експресiонiзму полягав у вiдмовi вiд попереднього задуму та планомiрно побудованої форми. Художники культивували спонтанну манеру письма, покриваючи полотно безладними мазками. Гарольд Розенберг у 1952 роцi дав йому iншу назву — «живопис дiї».
НЕОРЕАЛIЗМ. «Рим — вiдкрите мiсто», фiльм Роберто Росселiнi, перший твiр iталiйського неореалiзму. 1946
ХОЛОДНА ВІЙНА. 5 березня промовою Уїнстона Черчiлля оголошена холодна вiйна СРСР. Невдовзі з’являються першi твори про «червону небезпеку». Даючи загальну характеристику найпершої голлівудської продукцiї для потреб «холодної вiйни», Р. Лакурб вiдзначає: «Рецепт цих фiльмiв елементарний: комунiсти просто замiнили колишнiх гангстерiв, викрадачiв дiтей i рекетирiв. Дiя i побудова iнтриги такi самi, тiльки дiалоги змiнились. Так само навiть не намагаються спорядити вигаданi сюжети хоча б мiнiмумом альтернативних прагнень або аналiзом доктрини комунiстiв — економiчної чи фiлософської».
ТЕХНІКА АКТОРА. В Америці російською мовою видрукувана книга російського актора, учня і послідовника К. Станіславського, Михайла Чехова «Про техніку актора». У 1953 році книга видана англійською мовою. У липні 1928 року Михайло Чехов виїхав на лікування за кордон, де й залишився — працював у Макса Рейнхардта у Парижі, але без особливого успіху. Згодом створив студію, перейменовану у 1939 році в Театр Чехова. Основні поняття системи Чехова: атмосфера, психологічний жест, імпровізація. 1947
АВIНЬЙОНСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ. Вперше проведено Авiньйонський фестиваль Жана Вiлара (1912-1971). На цьому фестивалi Вiлар використав новi принципи органiзацiї сценiчного простору, здiйснивши постановку вистави пiд вiдкритим небом i використавши архiтектуру Папського палацу. Цей принцип Вiлар перенiс i у свiй театр у палац Шайо. Стиль Вiлара, або стиль TNP, класичний за формою, просвiтницький за змiстом i демократичний за духом, спрямований впливати на свiдомiсть i розум глядачiв. Своїм виставам Вiлар надавав характеру церемонiалу, торжества.
ЕДИНБУРЗЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ. Вперше проведено щорічний Единбурзький театральний фестиваль.
ТЕАТР АБСУРДУ. 10 жовтня виставою «Процес» Франца Кафки в адаптацiї Андре Жiда i Жана-Луї Барро вiдкрився театр де Марiньї. «З’явившись у найсприятливiший момент, невдовзi пiсля кошмару нiмецької окупацiї, — писав теоретик театру абсурду Мартін Есслін, — ця вистава глибоко зворушила публiку. Кафкове передчуття пануючих у свiтi грiховностi людини та деспотизму влади були для французьких глядачiв 1947 року бiльшим, нiж художня вигадка... «Процес» був першою виставою, яка щонайповнiше репрезентувала театр абсурду в його типовiй для середини ХХ столiття формi. Сценiчна спроба Ж.-Л. Барро передувала виставам за творами Е. Iонеско, А.Адамова, С. Беккета i провiщала новi можливостi поєднання традицiй клоунади, поезiї нонсенсу, лiтератури мрiї та алегорiї».
СЛУЖНИЦІ. Скандальна прем’єра п’єси Жана Жене у постановці Луї Жуве.
ПІККОЛО ТЕАТР. 14 травня відкрився міланський «Пiкколо театр» Джоржа Стреллера (котрий вважав себе учнем Б. Брехта). Головна естетична характеристика вистав Стреллера — поєднання традицiй театру дель арте з принципами епiчного театру.
ЛІВІНГ ТІЕТР. Джулiан Бек i Джудiт Малiна засновують у Нью-Йорку «Лiвiнг Тiетр», який проіснував до 1973 року. 1948
МАКАР ДІБРОВА (перша назва «Прості люди»). 1 травня вперше поставлена на сцені театру п’єса О. Корнійчука (Театр ім. Є. Вахтангова). 12 червня прем’єра вистави відбулася на сценi Київського театру iм. I. Франка. Перший варiант п’єси мав назву «Простi люди». Героями з самого початку були мирнi трудiвники-шахтарi, у центрi уваги стояли їхні виробничi проблеми та досягнення, життєвi радощi та печалi. Початково серед дiйових осiб п’єси був Й. В. Сталiн. Дiброва за Корнiйчуком був свiдком розмови члена Реввiйськради республiки тов. Сталiна з шахтарями на землi визволеного Донбасу. Сталiн повинен був бути одягненим у довгу шинель. Згодом сцену було замiнено монологом про яблуню, яку посадив Макар на тому мiсцi, де стояв «товариш Сталiн».
ВЕЛИКА ДРУЖБА. 22 травня ухвалено постанову ЦК КП(б)У про стан i заходи по полiпшенню музичного мистецтва в Українi в зв’язку з постановою ЦК ВКП(б) про оперу «Велика дружба» Вано Мураделi. У постановi нищiвнiй критицi була пiддана творчiсть Бориса Лятошинського та iнших композиторiв. Коли минуло десять рокiв, 28 травня 1958 року ЦК КПРС ухвалив постанову про виправлення помилок в оцiнцi опер «Велика дружба», «Богдан Хмельницький» i «Вiд усього серця».
ПОЗИТИВНИЙ ЕКЗИСТЕНЦIАЛIЗМ. Праця «Позитивний екзистенцiалiзм» iталiйського фiлософа Нiкола Аббаньяно (1901-1990), засновника цього напрямку. Центральне мiсце в фiлософiї Аббаньяно належить iдеї свободи. Тому головна проблема буття — бути чи не бути вiльним. Людина є органiчною частиною свiту як тотальностi, тому несприйняття свiту є вiдмовою вiд iснування. 1949
БЕРЛIНСЬКИЙ АНСАМБЛЬ. 11 сiчня 1949 року у Берлiнi вiдкрився «Берлiнський ансамбль» пiд керiвництвом Б. Брехта.
КОСМОПОЛІТИ. 28 січня у газеті «Правда» видрукована стаття «Об одной антипатриотической группе театральных критиков». Стаття була насичена такими виразами: «гнусный поклеп», «озлобленные издевки», «позорные, невежественные излияния», «антипатриотическое, космополитическое, гнилое отношение к советскому исскусству», «носители чуждых народу взглядов», «безродные космополиты». 30 січня у статті «На чуждых позициях» зі шпальт газети «Культура и жизнь», де були повторені основні тези «Правди», пролунав заклик «до конца разгромить» антипатріотичну групу (підпільної, звичайно), до складу якої були зараховані Ю. Юзовський, А.Гурвич, Г. Бояджієв, О. Борщаговський, Л. Малюгін, Є. Холодов, Я. Варшавський, І. Альтман. Невдовзі після статті в Москві з’явився жарт: «Росія — батьківщина слонів». Очевидно, постанова була зініційована драматургами А. Софроновим, А.Суровим, М.Віртою і Б. Ромашовим. За півроку після статті начальник Головного управління театрів на сторінках журналу «Театр» звітував»: «работа по разоблачению критиков-антипатриотов» внесла «свежую, оздоравливающую струю»; театри схаменулись, перестали прислухатися до космополітів і стали брати до роботи п’єси Софронова (94 постановки), Сурова (44 постановки), Штейна (47 постановок), «Макара Діброву» Корнійчука (22 постановки). Завдяки своєчасному втручанню радянський театр не збився на манівці і далі йшов правильним, обраним партією шляхом.
(Початок див. у «Дні» від 28.01. Далі буде)
