ГАМЛЕТ. Микола Акімов здійснив свою першу постановку комедію «Гамлет» за мотивами трагедії Шекспіра. Не зважаючи на життєрадісний, дотепний, винахідливий, гострий і блискуче оформлений видовищний експеримент, в основі якого була тема боротьби Гамлета за владу, у 1935 році він був призначений художнім керівником Ленінградського театру комедії, яким і керував до 1949 року, а у 1951 році очолив Ленінградський театр Ленради.
1933
СПАЛЕННЯ КНИЖОК. 10 тpавня у Німеччині вiдбулось спалення студентами книжок єврейських та комунiстичних авторiв, заборонених Гiтлером. У вогнищах палали твори Томаса та Генрiха Маннiв, Бертольта Брехта, Франца Кафки, Ерiха Ремарка, Стефана та Арнольда Цвейга, Лiона Фейхтвангера, Ептона Сiнклера, Генрiха Гейне, Зiгмунда Фрейда, Карла Маркса.
ТIНГШПIЛЬ. У Німеччині, не дивлячись на «деякi обмеження», художники вели активний творчий пошук, створили новий театральний жанр — «тiнгшпiль» — театр просто неба. Найбiльший успiх серед творiв цього жанру випав на «Страстi Нiмеччини» Рiхарда Ойтiнгера, тiнгшпiль, поставлений влiтку 1933 року i трансльований по всiй країнi.
КИЇВСЬКИЙ ТІНГШПІЛЬ. 1 серпня в Києвi на стадiонi «Динамо» показана вистава Московського театру iм. В. Мейєрхольда «Последний решительный» В. Вишневського пiд вiдкритим небом.
ПАЛАТА КУЛЬТУРИ РЕЙХУ. 22 вересня створена Палата культури рейху пiд наглядом Геббельса. Вона дiлилась на сiм палат: преси, радiомовлення, кiно, театру, лiтератури, музики та образотворчого мистецтва. Кожен творчий працiвник, який працював, наприклад, у сферi лiтератури або театру, мусив стояти на облiку в iмперськiй Палатi лiтератури або iмперськiй Палатi театрiв. Членство в однiй із цих палат було обов’язковою умовою для творчої дiяльностi та публікацiї. На тих, хто не мiг довести своє «арійське походження», або полiтичну лояльнiсть до нового режиму, поширювалася заборона на професiю. Художники та скульптори, впiйманi пiд час малювання або лiплення без вiдповiдних документiв, були кинуті до в’язниць або концтаборiв.
ФЛОРЕНТІЙСЬКИЙ МУЗИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ. Вперше проведено Maggio musicale fiorentino — фестиваль, що з 1936 року став щорічним. До програми фестивалю включалися оперні, балетні і драматичні вистави, концерти симфонічних і камерних оркестрів, конференції, конкурси, виставки. З нагоди проведення конференції до Iталiї був запрошений Жак Копо (вiн користувався офiцiйною пiдтримкою влади, оскiльки формально належав до категорiї режисерiв, що вiдроджували «великi старi традицiї»). У флорентiйськiй церквi Санта Кроче він поставив середньовiчну легенду про християнську мученицю «Свята Олива». Цього ж року запрошений і Макс Рейнхардт, котрий поставив у Флоренцiї, у саду Боболi, «Сон лiтньої ночi». Спектакль починався пiзно вночi танцем смолоскипів у супроводi музики Мендельсона. На рiвних правах із акторами в ньому брали участь прожектори та підсвiченi фонтани. Феї лiтали по клумбах, а герої розбивались на групи, утворюючи елегантнi кольоровi плями.
ВИДОВИЩЕ ДЛЯ АВТОМОБІЛІСТІВ. 6 червня вiдкрився перший у свiтi кiнотеатр для перегляду кiнофiльмiв з автомобiлiв (м. Кадмен, США)
«МАКЛЕНА ГРАСА». 22 вересня була запланована остання репетиція вистави «Маклени Граси» Миколи Куліша у «Березілi» перед «громадським переглядом» прем’єри. Наступного дня комiсар освiти В. Затонський наказав продемонструвати «Маклену Граса» перед членами Репертуарного комiтету i Полiтбюро ЦК КП(б)У сьогоднi. Протести Курбаса не допомогли, наказ був невiдкладний. Наступного дня на майданi перед «Березілем», за кулiсами і на сценi зiбралися озброєні спiвробiтники ДПУ. Невдовзі після прем’єри, 5 жовтня 1933 року, Наркомат освiти УРСР ухвалив увiльнити Леся Курбаса вiд роботи художнього керiвника й директора театру «Березiль». У своєму виступі на засiданнi колегiї Народного комiсарiату освiти Курбас сказав: «Мене обвинувачують у тому, що я провадив пiдпiльну роботу, що я фашист. Якби Радянська влада так думала, то я сидiв би в другому мiсцi».
«ЗАГИБЕЛЬ ЕСКАДРИ». 25 вересня в Одесі, в театрі ім. Жовтневої революції (реж. Р. Юхименко) відбулася прем’єра вистави за п’єсою О. Корнiйчука.
CRICOT. 31 жовтня у Кракові відкрито театр під керівництвом Тадеуша Кантора. У 1956 році у Краковi створено театр «Cricot-2» пiд його керiвництвом, де здiйснювалися вистави переважно за п’єсами Ст.Вiткевича або за власними сценарiями типу хеппенiнгу. Група виникла за ініціативи художників, тому й своєрідність театру виявляється в акцентуванні пластики. Назва походить від слова цирк, прочитаного ззаду-наперед. Назви маніфестів Кантора: «Авангард»: «Ярмарковий балаган», «Театр смерті». Розвиваючи і водночас сперечаючись з ідеєю актора-маріонетки Крега, Кантор у маніфесті «Театр смерті» писав: «...на узбіччі офіційного театрального авангарду з’являється манекен...» З 1967 року режисер починає широко застосовувати манекени у своїх виставах.
«ТРОЄ ПОРОСЯТ». Мультфільм Волта Дiснея. Л. Джекобс писав: «З’явившись на екранах у перiод поглиблення депресiї, фiльм асоцiювався з економiчним станом країни. Люди розумiли, що лише збудувавши «неприступнi крiпоснi стiни», можна «не боятися сiрого вовка» — голоду i страху. Пiсенька «Нам не страшний сiрий вовк» стала несподiвано популярною, а фiльм, задуманий, як казочка для дiтей, завдяки обставинам i духовi часу, став закликом до громадян країни...»
1934
ПОЧЕСНІ ДЕРЖАВНІ АРТИСТИ. 13 сiчня Постанова ВУЦВК i РНК УРСР «Про почеснi звання для працiвникiв науки, технiки та мистецтва». З постанови: «Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комiтет i Рада Народних Комiсарiв УРСР постановляють: 1. Встановити такi почеснi звання для працiвникiв науки, технiки i мистецтва: а) засл. дiяч науки, технiки або мистецтва; б) народний артист (художник) республiки; в) заслужений артист (художник) республiки... 3. Звання народного артиста (художника) присвоюється за видатну художню дiяльнiсть або за винятково цiннi художнi твори у якiй-небудь галузi мистецтва. (...) 6. Для нагородження дiячiв мистецтва званням народного або заслуженого артиста (художника) республiки необхiдно, щоб вони мали стаж художньої роботи в галузi мистецтва не менше 10 рокiв за Радянської влади. Звання заслуженого артиста (художника) республiки присвоюється за постановою Народного Комiсарiату освiти УРСР за погодженням із Всеукраїнським комiтетом професiйної спiлки працiвникiв мистецтва». Аналогічні засоби впливу застосовувалися і в Німеччині. Гiтлер присвоїв Густаву Грюндгенсу почесне звання державного актора (Клаус Манн написав повiсть «Мефiсто» про кар’єру цього актора у фашистськiй Нiмеччинi). Герiнг увiв актора до Прусської Державної ради, Геббельс призначив високий оклад, який вiн одержував незалежно вiд гонорарiв у театрi i кiно.
