Прощальна хроніка від Олександра Клековкіна

КАМЮ . 10 грудня, в день отримання Нобелiвської
премiї, французький драматург Альбер Камю виголосив промову, в якiй зокрема
казав: «Роль письменника невiддiльна вiд найскладнiших завдань. Вiн за
природою своєю не може служити тим, хто сьогоднi робить iсторiю, оскiльки
служить тим, хто її переживає. Iнакше вiн втрачає своє мистецтво i залишається
самотнiм. Нiякi мiльйоннi армiї тиранiї не врятують його вiд самотностi,
навiть — i особливо — якщо вiн погодиться крокувати з ними в ногу. Але
мовчання невiдомого в’язня, який терпить приниження десь на iншому кiнцi
свiту, може повернути письменника людям — принаймнi, коли письменниковi
серед привiлеїв свободи пам’ятати про це мовчання i за допомогою мистецтва
наповнити його звучанням». 14 грудня на бенкетi з нагоди отримання Нобелiвської
премiї Альбер Камю виступив з лекцiєю, в якiй зокрема казав: «До цих пiр
незгодний мiг мовчати або говорити про iнше. Сьогоднi все змiнилося, навiть
мовчання має грiзний змiст... Брехня мистецтва для мистецтва полягала в
тому, що воно робило вигляд, нiбито не помiчає зла, i в результатi ставало
спiвучасником зла. Але брехня реалiзму, який хоробро визнає нещастя людства,
це зрада, яку також не можна прощати... Мистецтво, завдяки своїй вiльнiй
природi, об’єднує тих, кого тиранiя роз’єднує. То чи ж можна дивуватися,
що будь-який режим утискiв бачить у мистецтвi ворога? То чи ж можна дивуватися,
що художники та iнтелiгенцiя завжди ставали першими жертвами сучасних диктатур,
як лiвих, так i правих? Тирани знають, що у творi мистецтва мiститься розкрiпачуюча
сила, невiдчутна лише для тих, хто не здатен сприймати мистецтва. Видатний
твiр мистецтва робить людину прекраснiшою i багатшою, ось у чому його таємниця.
I тому брехня, буцiмто можна хоча б на деякий час скасувати культуру, аби
пiдготувати нову... Моє резюме буде простим. Воно полягає в тому, щоб серед
шуму й гнiву нашої iсторiї вигукнути «Радiймо!»

МРОЖЕК. Перша постановка п’єси Славомира Мрожека
«Поліція».

ЖАН ЛУЇ БАРРО. Жан Луї Барро, учень Шарля Дюллена,
який намагався поєднати у своїй творчостi iдеї «Картелю чотирьох», Жана
Вiлара, Антонена Арто i «поетичного авангарду», з 1958 до 1968 р. очолював
паризький театр «Одеон». Барро виголошував iдею «тотального театру» в якому
в межах однiєї синтетичної вистави об’єдналися б пантомiма, психологiчна
драма, фарс, мюзикл тощо. В орбiту «Тотального театру» вiн включає також
кiнематограф i музику, балет i фiлософiю. «Тотальний» театр Барро — це
театр тотального експерименту. В драматургiї Барро приваблюють пограничнi
ситуацiї, трагiзм, поетичнiсть, вияв яких вiн бачить у творах Мольєра,
Клоделя, Салакру. Великого значення надає Барро постановцi прози — Камю,
Фолкнера, Рабле, Кафки. Гасло свого театру Барро виголошував так: «Про
людину, через людину, i задля людини».

КОРОЛЬ ЛІР. 13 березня прем’єра вистави «Король
Лір» В. Шекспіра у Київському театрі iменi I. Франка (режисер — В. Оглоблiн,
художник В. Меллер).

НАРОДНІ ТЕАТРИ... З цього року кращим самодіяльним
театральним колективом присвоюється звання «Народного театру», що було
«вищою формою розвитку театральної самодіяльності». Вже у 1964 році в СРСР
налічувалося 760 Народних театрів.

ІНФОРМАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО. Наприкінці п’ятдесятих років
постає «інформальне мистецтво» або «безформовий живопис» — течiя аналогiчна
американському абстрактному експресiонiзму. Представники цього напрямку
створювали картини методом «психiчної iмпровiзацiї», намагаючись повнiстю
виключити свiдомiсть з творчого процесу, витиснути обдумано побудовану
форму самостiйно виникаючою «неформою». Термiну «безформовий живопис» синонiмiчнi
«живопис дiї», «iнше мистецтво», «лiрична абстракцiя», «ташизм». Популярностi
цього напрямку сприяли Мiшель Тап’є, Жорж Матьйо та iн. Найбiльш видатнi
представники течiї — Вольс, Жан Фотрiє, Жан Дюбюффе, Марок Тобi, Жорж Матьйо,
Анрi Мiшо, Жан Поль Рiопелль.

КIНЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО. Наприкінці п’ятдесятих років
постав один з напрямкiв модернiзму — кiнетичне мистецтво, представники
якого створювали рухомi конструкцiї. Iнодi iлюзiя руху створювалась ефектами
свiтла (у цьому випадку кiнетизм змикався з оп-артом). Видатними представниками
кiнетичного мистецтва є Нiколас Шьоффер, Вiктор Вазарелi, Жан Тангелi,
Гюнтер Юкер та iн. Асоцiацiї художникiв-кiнетистiв: «Нуль» (1958), «Група
Т», «Група N» (1959), «Група вивчення вiзуального мистецтва» (1961), EAT
(1966). Iдеї кiнетизму ранiше висловлювали i розвивали Умберто Боччонi,
Марсель Дюшан, Ласло Моголi-Надь, Наум Габо, Антон Певзнер.

ІНСТАЛЯЦІЯ. Наприкінці п’ятдесятих років з’явилася
iнсталяцiя — це установка, розташування, устрiй, поєднання. Як вид сучасного
мистецтва являє собою просторову композицiю або художню акцiю, що може
поєднувати рiзнi види традицiйного мистецтва (живопис, скульптуру i т.
iн.) та рiзноманiтнi предмети на основi загальної просторової та змiстової
iдеї.

1960

ОП-АРТ. Оптичне мистецтво — напрямок модернiзму.
Художники оп- арту широко використовували рiзнi зоровi iлюзiї (головним
чином — iлюзiї руху, перемiщення, злиття форм), спираючись на деякi психологiчнi
особливостi сприймання плоских та просторових фiгур. Такi ефекти досягались,
наприклад, шляхом введення рiзких кольорових контрастiв, перетинання спіралевидних
лiнiй. В оп-артi також часто застосовувались рiзнi установки, що рухаються
i свiтло, що змiнюється, динамiчнi конструкцiї. В таких формах оп-арт зливається
з кiнетичним мистецтвом. Напрямок продовжує технiчну лiнiю модернiзму,
що виникла ранiше, з типовим для неї культом iндустрiалiзму, механiчнiстю
та анонiмнiстю твору. До старшого поколiння оп-артистiв належать Вiктор
Вазарелi та Йозеф Альберс. Бiльш молодi представники — Рiчард Анускевич,
Альмiр Мавiньє, Ларрi Ауне, Брiджет Рiлi.

OFF OFF BROADWAY. Театри «поза Бродвеєм» — розташовані
головним чином у кафе, майстернях, церквах, складах та iнших примiщеннях.
Щорiчно у цих театрах ставиться 30—35 повнометражних п’єс.

(Початок див. у «Дні» від 28.01. Далі буде)