Вже 95 років звучить цей знаменитий марш і як інструментальний твір, і як пісня, що бере за душу.
Перша світова, громадянська, вітчизняна війни — всі вони пройшли під «Прощання слов’янки», марш, який надихав народи різних країн на бойові подвиги.
Створив цю прекрасну музику, одночасно і глибоко ліричну, і високо патріотичну, Василь Іванович Агапкін (1884— 1964 рр.), уродженець Рязанської області, виходець із дуже бідної сім’ї, який рано осиротів (мати померла, коли йому було півроку, а батько — коли Василю виповнилося сім років) і який був учнем при військовому оркестрі.
«Прощання слов’янки» Агапкін написав у 28 років. Того часу він служив сурмачем військового оркестру Тамбовського кавалерійського полку. Службу поєднував із навчанням у Тамбовському військово-музичному училищі (по класу духових інструментів та композиції).
Основний мелодійний «кістяк» маршу був створений у 1912 році. У Сімферополі, за допомогою відомого на той час знаного композитора й капельмейстера Якова Богорада, було зроблене аранжування, і марш набув відомого всім звучання.
Перше публічне виконання маршу відбулося в березні 1913 року в Тамбові, а з червня вже почався його тріумфальний хід. Вийшов у світ перший тираж нот пісні, мелодія стала дуже популярною, міцно завоювавши серця мільйонів людей.
Як згадував композитор, поштовхом до написання мелодії послужила Перша балканська війна, яка почалася в жовтні 1912 року. Народи «Балканського союзу»: південнослов’янські держави Болгарія, Сербія, Чорногорія, а також їх союзниця Греція — почали боротьбу за звільнення від багатовікового турецького ярма. І навесні 1913 року перемогли. Туреччина втратила усі свої європейські володіння, крім Стамбула та його околиць. Царська Росія та інші слов’янські держави, формально підтримуючи нейтралітет, надавали суттєву моральну й матеріальну підтримку братам-слов’янам (до речі, це словосполучення, знайоме всім нам з дитинства, закріпилося та стало популярним саме з осені 1912 року). Дуже швидко мелодія маршу отримала і всесвітню популярність: її стали виконувати військові оркестри в Болгарії, Німеччині, Австрії, Норвегії, Румунії, Франції, Швеції та інших країнах.
Марш «Прощання слов’янки» залишався популярним і після 1917 року, особливо в білому таборі. Під час Першої світової війни на музику маршу була складена добровольча пісня («Вспоили вы нас и вскормили...»), яка дійшла до нас не у початковому вигляді, а у двох переробках часів Громадянської війни: пісня студентського батальйону в Добровольчій армії та «Сибірський марш» — марш Сибірської народної армії, потім Армії Колчака.
На агапкінську мелодію багато хто з поетів (наприклад, А. Федотов, В. Максимов, В. Лазарєв) написали вірші. «Прощання слов’янки» з текстом на слова Романа Шлезака під назвою «Rozszumialy siе wierzby plackaze» (Розшумілись верби плакучі) було в Польщі за років Другої світової війни гімном головної партизанської течії — Армії Крайової...
Василь Іванович Агапкін був одним із кращих капельмейстерів колишнього СРСР. Наприклад, він диригував знаменитим військовим парадом у Москві на Червоній площі 7 листопада 1941 року, звідки батальйони йшли прямо в бій... Агапкін був помічником головного диригента (зведеного тисячного трубного оркестру генерал-майора С. Чернецького) параду Перемоги, що відбувся 24 червня 1945 року.
Василь Іванович дожив до глибокої старості, а коли на 80-річчя у відомого композитора й капельмейстера спитали: звідки черпає бадьорість, він відповів: «Мені додає її мій марш. Я його часто наспівую про себе, звичайно під час ходьби або коли налаштовуюсь на подолання труднощів»!
ДОВIДКА «Дня»
Агапкін Василь Іванович (1884—1964), композитор, диригент. Автор музики до знаменитого маршу «Прощання слов’янки», вальсів «Чарівний сон», «Блакитна ніч», «Любов музиканта», «Сиротка», «Стогін Варшави», «На березі Чорного моря», «Ніч над Москвою», «Ранній ранок», польки «Веселий відпочинок», «Зустрічний марш для кавалерії», «Монгольський марш» та ін.
Помер В. І. Агапкін 29 жовтня 1964 року, похований у Москві на Ваганьківському цвинтарі.
