Ставлячи собі це запитання, він вдивляється в обличчя на
екрані й відчуває позиви до блювоти, приступи нудоти. Нудота від присутності
певних подразників на екрані свого «ТВ-сета» — ось основна екстремальна
екологічно чиста зброя провінціала. ЙОГО НУДИТЬ, ЗНАЧИТЬ, ВІН ЩЕ ІСНУЄ
ЯК ОСОБИСТІСТЬ. Але нудить його не тільки, коли він вмикає телевізор й
дивиться новини. Його нудить завжди протягом останніх п'яти років. Нудота
почалася поступово, зробившись тепер необхідним доповненням до щоденного
буття. Нудота навіть стала непомітною, набула схожості з легким нездужанням
від великої кількості негативних емоцій. Нудота стала символом його провінційного
виживання в умовах соціальної катастрофи.
І на фоні нудоти те, що відбувається навколо нього, втрачаючи
свій негативний сенс, набуває рис розважального шоу, де йому дане право
— за своїм власним розсудом — роздавати свій власний приз глядацьких уподобань.
І провінціал веселиться щосили, отримуючи новини із зовнішнього світу й
складаючи свій щоденний пасьянс новин, в якому ціни на газ і воду, п'яні
витівки сусіда й бомбардування на Балканах знаходяться поруч, доповнюючи
одна одну загрозливим змістом. Однак дещо провінціалу стає зрозумілим уже
зараз. Він аналізує ситуацію й виводить свою лінію прогнозів на найближчі
місяці, він робить це по-любительськи, недостатньо професіонально, щоб
не наскучити самому собі й не упадати в паніку, не побігти з піднятими
руками топитися в річці.
Останні новини, ним отримані, рішуче спонукають його на
страхітливі прогнози. По-перше, він розчарувався в юному поколінні після
одержання інформації такого змісту: в місті Д. з лютого-місяця зникло сім
школярів 11-го класу середньої школи крп. Пошуки зниклих до останнього
моменту нічого не дали крп. За відомостями з «народних джерел», перший
із зниклих А. щезнув з дому з величезною сумою грошей, без паспорта, в
домашньому одязі крп. Після нього зникло ще шість школярів крп. Слідство
зайшло в тупик тчк. Зусиллями батьків і органів було затримано в місті
С. одного із зниклих за найостанніший час учнів, який після довгих безрезультатних
розмов «розколовся» й усе розповів про долю інших шести зниклих крп. Він
дав свідчення щодо місця їхнього можливого перебування в передмісті міста
О., де вони проходять навчання на одній із баз охоронців крп. Слідчі й
батьки наскочили на вказану в свідченні М. базу, й п'ять школярів було
заарештовано й доставлено за місцем проживання, де вони постали перед очима
слідчої бригади крп. Було встановлено, що троє із затриманих на базі причетні
до вбивства свого однокласника А., у якого вони вимагали гроші під загрозою
розправи над родичами А. Цей А. і був першим зниклим! Крп. Убивство А.
було скоєно неподалік від будинку останнього, серед зруйнованих будівель
казарм військової частини крп. Убивці душили жертву шнуром, додушуючи декілька
разів, після чого сховали труп у спеціально приготованій ніші в колодязі
вже не діючої теплотраси й замазали тіло глиною, замурували крп. Після
вбивства вони втекли до вищезгаданої бази, де до них приєдналися ще двоє
приятелів крп. Усі школярі, крім одного, вчилися в одному класі й займалися
в секції рукопашного бою крп. Покоління другої половини 90-х вибирає не
«пепсі», а кольт 45 калібру! Крп.
Провінціал приголомшено розмірковує на кухні про долю цілого
покоління. Щоб школярі з одного класу «мочили» один одного через гроші?!
Тут є над чим подумати і з чого зробити висновки! Хороша зміна, яка прийде
їх експропріювати! Експропріація експропріаторів. Добрі ж стосунки між
учнями в школах, сказати нічого. Вірус «збагачення будь-яким шляхом» проник
навіть туди, в середовище, що споконвічно охороняється від «згубного впливу
вулиці», як говорили ще донедавна. Всьому в цьому світі є відплата, й гроші,
отримані кров'ю, саме кров'ю й заберуться, незалежно від того, вбивав сам
або посилав вбивати. Провінціал задоволений виведеною сентенцією й, домислюючи
тему, йде спати. Картини яскраві й одночасно шалено-абсурдні, герої яких
— ці семеро школярів, довго не дають заснути. «Та вони всі з глузду з'їхали!
Божевільні! Їх же лікувати треба!» — спалахом прозріння народжується думка-відвертість.
Провінціал провалюється в глибокий сон. Що сниться йому? Анонімна усмішка
анонімної влади, що контролює всі його функції організму, включаючи туалет.
Минає декілька днів без особливих новин. Те, що відбувається
далеко, бомбардування Чечні, біженці, вже не викликає тієї яскравої легкої
паніки в розумах, якою було охоплено мозки провінціала протягом перших
днів конфлікту. Кожний новий день бомбардувань стирає первинне враження
і вносить присмак застарілої новини, застарілого анекдоту, що набридло
слухати кожного вечора. «Коли ви там не можете домовитися, то я тут при
чому? З мене то що?», думає провінціал, колупаючи в зубах зубочисткою із
сірника. «Ось заварили, так і розплутуйте, а моя хата з краю!», вирішує
провінціал про всяк випадок.
Думки про те, де він переховуватиметься, коли почнеться
мобілізація, вже інколи приходять йому в голову. Він пам'ятає дачу померлого
від алкоголю друга, на якій зможе перечекати будь- які конфлікти, підвал
там величезний і їжі багато. Дача розташована вдалині від проїжджих доріг
серед тисяч таких само дачок, дачечок. Підкорятися анонімній владі, що
дбає лише про себе, провінціал не збирається, для нього держава, як поняття,
перестала існувати; анархія їй справжня назва. «Захист «батьківщини», в
якій громадяни — ізгої, спричиняє в нього сильний непримиренний напад нудоти.
«А затремтіли, забігали, затусувалися, тепер ось самі й воюйте! А моєї
згоди немає! Як ви про мене дбали протягом восьми років, так і я про вас!
Держава для мене — фікція! Її просто немає! Лише каральна система. А прийдуть
американці — може краще буде. Принаймні, податки будуть мінімальними, пільги
та ще купа «примочок!» А Богу видніше, кого куди. Я над людьми не знущався,
а за козлів помирати не хочу!»
Провінціал сам відчуває, що перегинає палицю, однак завжди
намагається висловитися до самісінького дна, надто вони всі щирі в провінції,
дикі, первісні. Ще залишилося у них почуття честі й справедливості, що
не купуються й не продаються, без яких провінціал, на додаток до своєї
нудоти, просто б помер, як використаний... запобіжник. Однак провінціал
не настільки простий. Він діалектичний мрійник і думка його скаче далеко.
«Ну, автомата я, припустимо, візьму, а потім у кущі! Але ж владочка побоїться
нас озброювати, щоб революції не сталося — боїться! А раптом ми їх дробити
почнемо? А саме так і буде! Давай і мені заводи і магазини з базами, так
кожний і скаже! Тому бояться вони зброю нам давати, адже такий вигідний
бізнес, цей продаж населенню зброї, й злочинність відразу на спад піде,
якщо в надійні руки, а бачиш, владочка не погоджується, знає, що її владі
тоді кінець! А демократія починається з тумбочки, де обиватель зберігає
зброю для самозахисту, і не газовий мотлох, а справжню, що вбиває. Тут
тоді й чиновник на цирлах ходитиме.
І держава свою ненажерливу пащу відразу наполовину закриє,
якщо й зовсім не почне їсти через трубочку. Ех, дурні, дурні, зараз зброя
нашій людині потрібна, почуття власної гідності, ось тоді вона гори зрушить,
життя справжнє затіє, а без зброї в тумбочці наша людина ганчірка, її всякий
використовує, від хулігана до останнього дільничого. Та й до витверезника
зі зброєю нікого не заберуть, і витверезники закриють, ганьбу цю, порушення
прав людини! Ні, не треба боятися людини з автоматом!»
Провінціал важко відкидається на тумбочці, куди сів через
надлишок думок, і торкається тім'ям стіни. Яким широким, неозорим, багатозначним
став увесь його світ, в якому він плаває, як в океані інформації та мрій.
Іноді, в рідкі хвилини, коли світ приймає його в свої обійми, його перестає
нудити й він почувається людиною світу, яка вільна й весело дивиться в
майбутнє. Відступають ці тупі пики з екранів, від яких з'являється бажання
втекти на край світу, до якогось 51-го штату США. Відступає гомін голосів,
що намагаються перекричати один одного, які лізуть на стінку влади в своїй
лихоманці влади. Відступає минуле з його задушливим запахом дезинфекції
й тотального щеплення вакцини дурості. Відступає цей ідилічний кошмар під
назвою «народитися й жити в Україні», орієнтири побуту в якому промовляють
про позамежну область людиноненависництва й знищення, в яких доводиться
шубовстатися нашому провінціалу. Він закликає ці Содом і Гоморру, сили
небесні й земні для очищення, виправдання і страти. Він закликає час справедливості,
чи буде це день або ніч, щоб — єдине, про що він благає у Бога — закінчилася
його нудота! Закінчилася й більше не починалася. Амінь.
Джанкой
