Пропонуємо вашій увазі лист журналіста з Білої Церкви Андрія Маклакова повністю. Він надійшов на четверту тему конкурсу, яка формулювалася так: «Хто з кандидатів від опозиції особово більш відповідає посаді президента? «На кого» потрібно міняти Кучму?» Назвав автор і кращі, на його погляд, публікації останнього конкурсного тижня.
Цього тижня було чимало цікавих статей, але найбільше враження справила «МІФИ «СВИСТУНА» Володимира СКАЧКА. («День», №191). Зла, вбивчої сили публікація! І написано легко, з гумором.
Стаття Дмитра КУБЛИЦЬКОГО про візову політику з нею не зрівняється, та й вона з легкістю гострого ножа, котрий розпорює консервну банку з несвіжим оселедцем, елегантно й переконливо показує «охлократичний» кретинізм нинішнього режиму. Просто й переконливо!
І нарешті, «ПРОВІНЦІАЛ НА ГРІШНІЙ ЗЕМЛІ» Віктора ТРОЯНА. Нарешті хтось сказав правду: «Провінціалом бути страшно». А не бути ним — ще страшніше. Страшно жити в цій країні, коли маєш очі й вуха — «Ех, дурні, дурні, зброя зараз нашій людині потрібна, почуття власної гідності...» Скажу словами Еллочки Людоїдки: «Блєск!». Амінь.
Питання: «На кого» міняти Кучму?» Важко відповісти, навіть знаючи правильну відповідь — нас, немов стіни, обступають люди з викривленими обличчями, волають: «Немає на кого!»
Але — вийдемо з натовпу, знімемо з себе її сопливу тупість — і все проясниться. Із півтора десятка кандидатів залишаться двоє- троє. Інші, прямо чи опосередковано, як Симоненко чи Удовенко — люди, котрі працюють на Кучму.
Нічого не маю проти Мороза. Пристойна людина, й досвід керівництва норовистою Верховною Радою чималий. Та я обрав Євгена Марчука.
У Євгена Кириловича є все, щоб бути реально діючим главою держави. Є солідний досвід керівника. Є знання тих таємних пружин, які рухають країною. Він орієнтується й у зовнішньополітичних питаннях — як-не-як, працював у розвідці. Його КДБ-істське минуле — це не мінус, а величезний плюс: він знає багато чого, але знання свої, «чемодани компромату», в хід не пустив, нічим не замазав себе.
Генерал армії, кандидат у президенти Євген Марчук іде життям так, як iде людина, котра розуміє свою відповідальність — і не тільки лише перед людьми, а й, не побоюся цього слова, перед Історією. Його статті, які я знайшов в Інтернеті, хочеться не читати, а завчати напам'ять: він говорить як пророк. він справжній, не показний герой нашого часу.
А. МАКЛАКОВ, журналіст,
Біла Церква Київської обл.
