На Донецьк усі дивляться по-різному. Напевно, це і є причиною того, що місто дуже міфологізоване. Хтось, як і раніше, бачить у ньому місто металургів і шахтарів, хтось мріє про те, щоб Донецьк став бізнес-центром України. Донецьку неодноразово приміряли статус столиці футболу, хокею, троянд, «британської столиці» і так далі Хтось у нім бачить місто Стуса і край Сосюри. Багато хто любить його через те, що він досі дуже радянський, інші ж кардинально не згодні з цією думкою. І найголовніше, мешканці тут поділяються на звичайних людей і «донецьких». Поділ досить дивний, враховуючи той факт, що так інших називають інколи й самі дончани. Під цю марку часто потрапляють і ті, хто до Донецька жодного стосунку не має.
Отже, теза «Дня» про потребу перезапуску образу Донбасу як ніколи актуальна, що й підтвердила нещодавно представлена книга.
Донецьк має свою метафізику. Від того, як у місті організовано простір, як розташовано вулиці, як ходить транспорт, як будуються будинки, як улаштований побут і так далі — від усього цього залежить мислення людей, їхня поведінка. На все це нанизується час: історія, зміна політичних систем. Таким чином формується мислення мешканців цього міста.
15 фахівців із різних сфер — філософи, етнографи, краєзнавці, письменники, журналісти, — які провели чималу частину життя в Донецьку, описали своє бачення міста, склавши «Метафізику Донецька» — книгу локального досвіду і спостережень про культурну онтологію.
Організаторами даного проекту виступила Асоціація філософів і релігієзнавців, яку створили магістранти філософського факультету Донецького національного технічного університету.
«Ця книга скоріше про дух Донецька і спробу формулювання цього духу, ментальності, мислення городян. Книжка є збіркою філософських есеїв. Я гадаю, що це доволі рідкісний випадок, коли колектив авторів на основі самоорганізації створює єдиний продукт. Ніхто її не замовляв, не виступав з ідеєю написати певну книгу з певним авторським складом. Книга народилася в середовищі донецької інтелігенції. Вона має своїх прибічників, але є й люди, які не в захопленні від даної праці. Видання вийшло порівняно невеликим накладом. Його ніхто не фінансував», — розповідає Олександр БЄЛОКОБИЛЬСЬКИЙ, доктор філософських наук, професор кафедри філософії Донецького національного технічного університету, один із авторів книжки.
Його колега та співавтор Роман ДОДОНОВ, доктор філософських наук, професор кафедри філософії Донецького технічного університету, вважає: «Донецьк і дончани вже дозріли, щоб якось окреслити свою самосвідомість, хоча б у пробному пілотному проекті».
Ігор ПАСЬКО, кандидат філософських наук, професор Донецького відділення Центру гуманітарної освіти НАН України, член НТШ. Співавтор книги також відзначає важливість даної книги для самого суспільства. «Я хотів би розпочати з питання: у якому суспільстві ми живемо — в демократичному чи ні. Наразі ми живемо в дусі свободи. Сучасна влада на філософів ніяк не дивиться. Філософам ще можна сьогодні писати все, про що вони думають. Можна сперечатися з кожним автором. Вони написали це так, як вони це бачать, як вони відчувають Донецьк, як ставляться до ментальності. І погоджуватися з ними чи ні — вирішувати читачеві. Але дана книга — певний крик свободи», — говорить він.
З одного боку, «Метафизика Донецка» руйнує міф, з другого — через індивідуальний погляд кожного з авторів народжує новий. Таким чином, окрім полеміки із зовнішнім світом, людьми, які читатимуть цю книгу, існує й внутрішня полеміка, автора з автором.
«Розмова» фахівців ведеться не лише мовою тексту, але й за допомогою світлин. «Сьогодні, за доби мультимедіа, все є текстом. Так само, як і наше місто, яке так само є текстом. І його потрібно читати як за словами, так і за образами. «Метафизика Донецка» сполучає словесні, мовні та візуальні образи, які тут є. Це силуети міста, його обрії, певні величини, домінуючі точки, і певні площини та місця, які підкреслюють його унікальність. І ця книга як метафізика, а в метафізиці основне поняття — це поняття буття, а через це буття і розкривається все. Ми сприймаємо це буття крізь мультимедійні образи. Елемент мультимедійності в даній книзі є. І ми можемо дивитися, як він взаємодіє з самими городянами і з гостями нашого міста», — розповідає Олекса ЗОЛОТАРЕНКО, фахівець з релігієзнавства, аспірант кафедри філософії Донецького національного технічного університету, співавтор книги, автор фоторозділу.
«Українська ментальність має дуже сильний регіональний зріз. І якщо ми братимемо такі регіони як Галичина, Слобожанщина, Крим і так далі, звичайно, тут будуть відмінності на рівні соціальної психології. Щодо Донецька можна відзначити, що тут досі сильні цінності радянського минулого, тут висока міра релігійної та міжнаціональної толерантності. Ще потрібно сказати, що психологія дончан — це психологія крайнощів. Це або чорне, або біле. Відтінки сірого кольору дуже складно сприймаються. Тому ми або хвалимо та захвалюємо, або втоптуємо в болото до знищення», — говорить Роман ДОДОНОВ. З того, що радянське минуле тут відіграє ще значну роль, не згодна співавтор книги, кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики Донецького національного університету Олена ТАРАНЕНКО. Вона дотримується думки, що радянські цінності втрачають свою актуальність, і на їхнє місце приходять нові символи. Окрім того, ТАРАНЕНКО зазначає, що останнім часом Донецьк намагається відходити від бінарного сприймання своїх і чужих. «Я сприймаю як особистий виклик, звернений особисто до мене, цю крайню міфологему «донецькі». Бо будь-яка міфологія має бути народженою ззовні. «Донецькі» — повний симулякр, тобто, кажучи словами Бордіяра, порожній знак, який можна наповнювати будь-яким змістом. На сьогодні він наповнений, у більшій мірі, негативним змістом. Мені як дончанці, взявши участь у даній збірці, захотілося в цьому розібратися. Донецьк досить складне місто. І ось ці міфологічні кліше теж на нього накладаються, чим далі, тим більше. У нас міфологізується історія Донецька, зокрема Юзівський період. Тепер у нас активно опрацьовують радянські міфи. Як приклад, останнім часом багато ресторацій було названо фразами з радянських фільмів і подібне. Як на мене, це набагато м’якші міфи, ніж бінарне поділ на своїх і чужих», — зазначає Олена ТАРАНЕНКО.
«Міфи неможливо створити штучним шляхом. Вони виникають у масовій свідомості стихійно. І навряд чи можна зробити якесь замовлення, щоб вони сформували міф. Це практично неможливо», — говорить Р.ДОДОНОВ.
На думку О. ЗОЛОТАРЕНКА, основне в метафізиці Донецька, — його прикордонність. «Моє бачення метафізики Донецька: це зіставлення хтонічного і уранічного, небесного світу. У нас у місті структурно виникає суперечність фахів: це металурги і шахтарі та інші професії, які, власне кажучи, обслуговують перші дві категорії. Місцеву шляхту було представлено технічною інтелігенцією наприкінці ХІХ — на початку ХХ стст. Деякі релігійні моменти, метафізичні, прописані за допомогою церковних будівель і віри в Святого Миколая. Йде зіставлення між шахтарями і металургами, йде територіальне зіставлення. Оскільки Юзівка виникає на кордоні між зоною війська Донського і землями поміщиків. І ця граничність, ця точка напруженості має досі свою хтонічну роль. Хоча сьогодні більше професій скоріше уранічні, або скажімо, середньої ланки, не підземні, тому тут і виявляється образ, який був раніше. Місто прагне позбутися свого хтонічного образу і намагається захопити сакральний простір. І це наш уранічний простір, власне кажучи, представлено владою», — говорить він.
На думку Олександра БЄЛОКОБИЛЬСЬКОГО, є багато журналістських матеріалів, і в столичних ЗМІ, у тому числі, в яких представлено крайні точки — від безумної любові до міста у віршах, до повного заперечення його індивідуальності та ненависті. З приводу міфологем, стереотипів сприймання, «донецьких» і подібного в книзі дуже багато сказано. БЄЛОКОБИЛЬСЬКИЙ вважає: «Ми дуже багато говоримо. Говоримо в транспорті, в чергах, із знайомими і незнайомими людьми і подібне. Але чи можна сказати, що ми розмовляємо? Адже розмова — це теж міра впливу. І дуже часто донецька інтелігенція змушена говорити ось так, не кажучи. Я чув багато висловів про наше місто, як принизливих, так і хвалебних, і для мене найбільш образливо, коли люди відповідають не на голос дончан, а на окремі репліки. І мені здається, що ця книга — голос, який звучить посутньо, а не ситуативно. Його адресовано небагатьом, але кожен може розчути в нім усе, у тому числі і щось, що заслуговує на критику. Адже краще критикувати посутньо, ніж критикувати за міфи. Все одно це підтримка міфотворчості». «Ми скоріше маємо сьогодні задуматися, чому міфи виникають, де грань між міфом і неміфом», — додає він.
