У роки мого перебування на посаді посла Радянського Союзу в Іспанії мене зв’язувала велика дружба з одним із видатних політичних діячів і вiдомих філософів цієї країни Енріке Тьєрно Гальваном. Жителі Мадрида двічі обирали його алькальдом, так за традицією називають у Іспанії мера столиці. При ньому між Москвою та Мадридом зав’язалися дружні відносини, і разом з алькальдом ми шукали можливість проведення цікавих заходів, які залишили б слід у спілкуванні двох столиць.
Так нам прийшла ідея організувати між Москвою та Мадридом обмін пам’ятниками видатних діячів літератури двох країн. Я запропонував, щоб у іспанській столиці було споруджено пам’ятник Олександру Пушкіну, Е.Тьєрно Гальван у відповідь вирішив надiслати в дар Москві пам’ятник Сервантесу. В.Промислов, тогочасний голова Мосради, охоче відгукнувся на цю ідею. Скульптуру для Мадрида — оригінальну — зробив наш майстер Олег Комов. Місце їй Тьєрно Гальван відвів у одному з наймальовничіших куточків іспанської столиці — парку «Фуенте дель Берро». Особливістю цього парку було те, що його вже було прикрашено скульптурами декількох видатних іспанських і іноземних поетів, і поява там пам’ятника нашому поету було б продовженням красивої традиції.
Пропонуючи саме Пушкіна для Мадрида, я хотів, окрім усього іншого, віддати данину тому, що не може не лестити всьому дипломатичному племені нашої країни: адже Олександр Сергійович, що не кажи, якоюсь мірою наш колега. 8 червня 1817 року він закінчив Царськосільський ліцей, а вже 13 червня був призначений у Колегію закордонних справ. Запало в мене і десь прочитане, що нібито він навіть збирався на роботу в російську місію в Мадриді, щоправда, документальних підтверджень цього виявити не вдалося. Але для задуманої операції це була всього лише деталь. Усім добре відомо: рядки, звернені до іспанської тематики у творчості поета, — свідчення того, що цю країну він глибоко відчував і любив. Вона була в його очах овіяна ореолом чарівності й романтики, що взагалі властиво нашим людям відносно Іспанії. Головне ж було в тому, що йшлося про великого поета.
До кінця січня — на цей час було намічено проведення першого тижня Москви в Мадриді — спорудження пам’ятника було завершено, і 27 числа того ж місяця 1981 року відбулося його урочисте відкриття. Був присутнім, звісно ж, Олег Комов. Прилетів і спеціальний представник Москви. У повному складі була делегація СРСР на мадридській зустрічі на чолі із заступником міністра Іллічовим, працівники посольства з сім’ями. Але найбільш примітне — безліч іспанців.
Скульптура відкрита. Пушкін — на весь зріст. Спершись ліктем на колону, він дивився на незвичайне зібрання на іншому кінці Європи. Ще одне свідчення — цього разу монументальне — того, що чутка про нього пройшла не тільки «по всій Русі великій», а й далеко за її межами.
Ми з Тьєрно Гальваном розпочинаємо урочистості короткими промовами. У них тривоги й надії того часу, але основне — культура, духовні зв’язки, що міцно об’єднують народи наших країн.
Я дозволю собі навести повністю виступ Е.Тьєрно Гальвана, оскільки це були слова одного з найпопулярніших політичних і громадських діячів тогочасної Іспанії, а головне — це слова іспанського друга, вимовлені з нагоди відкриття першого пам’ятника Пушкіну в Західній Європі.
«Шановний пане посол!
Дорогі друзі! Пані та панове!
Як правильно зазначив пан посол, шляхи до миру проходять через муніципалітети. Робота муніципалітетів — це мирна діяльність. Жителі міста — це поняття мирне. Наші повсякденні турботи — це турботи про те, як працюють муніципальні служби — газ, електрика, дорожній рух, захист довкілля — всі ці мирні турботи примушують нас думати не про війну, як про чинник деструктивний, а про мир — чинник творчий. Шляхи до миру проходять через муніципалітети. Логічно, що коли ми хочемо укріпити мир, треба зміцнювати зв’язки між містами всього світу і, насамперед, між містами Європи. Але не Європи політичної, яка для нас, керівників міст, не представляє особливого інтересу, а Європи культурної. Європи з найпівнічніших кордонів до південних кордонів, що успадкувала риси римської, грецької, візантійської культур. Європи, котра зберігає живі свідчення культури християнства — релігії миру й любові між народами. Європейська культура, заснована на цих принципах, знайшла своє втілення в містах, їх мешканцях. І сьогодні ми присутні на церемонії відкриття монументів, які втілюють великі символи — символу Москви в Мадриді та символу Мадрида в Москві. Йдеться і про двох великих представників культури, які всією своєю творчістю закликали до миру і взаєморозуміння між народами. Ми говоримо про Пушкіна і про Сервантеса.
Пушкіну належать чудові, проникливі, прекрасні слова, що йдуть з глибини серця, про нашого великого письменника. Сервантес завжди проповідував ідеї миру. Вся його творчість пройнята ними. Ідеї війни у хвилини зіткнення з дійсністю завжди виявлялися неспроможними. Таким чином, ідеї війни та руйнації ніколи не були домінуючими в його творчості. Навпаки, принципи гуманізму та взаємопорозуміння завжди переважали в його творах. І Пушкін, і Сервантес мали між собою щось спільне: описуючи природу людини і глибинні людські якості, вони несли у своїй творчості ідеї добра, миру та справедливості. Сервантес із його літературними персонажами — мандрівним лицарем Дон Кіхотом, Санчо Пансою, Россінантом — завжди буде разом з нами.
І зараз образ великого письменника знайшов своє втілення в столиці СРСР, оскільки там люблять, цінують, читають цей чудовий твір, бо як сказав великий Пушкін, твори Сервантеса — це кращий символ того, що хорошого в житті повинна здійснити кожна людина. І якщо ми хочемо слідувати заповітам великого Сервантеса, ми повинні пам’ятати про ту міру духовності, якою пронизана вся його творчість. Пушкін, з його величезним талантом, талантом драматичним, ліричним, творчим, який втілює кращі риси російського народу, повинен бути сьогодні серед нас, оскільки його люблять, його читають. Пушкін, з його казковими лісами, птахами, якi розмовляють дитячими казками, з його гумором і щирістю, якими наповнена його поезія та проза, проповідував принципи добра та справедливості.
Спадщина Пушкіна — це надбання всього людства. Встановлення таких контактів означає зближення наших країн. Найголовніше у людини — це її Батьківщина, бо без Батьківщини немає нічого. Батьківщина — це і місце, де народилася людина, це її мова, це початок всіх початків. Але якщо йдеться про велику країну, то культурна спадщина цієї країни стає надбанням всього людства. Не буває патріотизму без любові до людства. І зараз, віддаючи належне Іспанії, ми віддаємо належне всьому людству, принципам миру та взаємопорозуміння між народами.
Відкриття пам’ятника Пушкіну — це свідчення любові й поваги іспанців до Росії, це данина до поваги загальнолюдських цінностей. Такого роду обміни — це уособлення нашого загального прагнення до миру та взаємопорозуміння, заради чого ми й працюємо, проти ідей насильства. І нехай ніхто не закликає у своїх творах до насильства, оскільки у всіх свіжі в пам’яті зруйновані міста, загибель людей, дітей, які потерпають від голоду, і, пам’ятаючи про це, ми постійно звертаємося до творчості Пушкіна й Сервантеса, котрі несуть світло любові та справедливості. І нехай творчість цих великих людей завжди буде з нами. І нехай такі контакти між містами послужать ідеям миру, заради яких ми і працюємо».
Не все, що Тьєрно Гальван приписував Пушкіну стосовно Сервантеса, знаходить підтвердження. Але чи так це, зрештою, важливо в цьому випадку? Хіба не важливіше те, що алькальду Мадрида, мадридцям хотілося, щоб ці два колоси світової літератури, а з ними й усі ми, були якомога ближчими один до одного.
Ми з Гальваном розсунули невелику, влаштовану біля п’єдесталу пам’ятника завісу. Поглядам присутніх відкрилася бронзова дощечка з написом іспанською мовою: «Великому російському поету Олександру Пушкіну: 1799—1837».
Муніципальний оркестр Мадрида, гордість алькальда, виконав гімни. Потім зазвучали пушкінські вірші. Їх читали іспанські діти — учні Пушкінських курсів російської мови в Мадриді і нашої школи в іспанській столиці. А потім знову за справу взявся оркестр, виконуючи Героїчну симфонію Чайковського.
Статую Сервантеса — точну копію скульптури, що прикрашає центр Мадрида, встановили того ж року в листопаді з нагоди першого тижня Мадрида в Москві в Парку дружби народів у Химках. Щоразу, коли я вирушаю в Шереметьєво, вона миготить між деревами іскрометним нагадуванням про Іспанію та залишених там друзів.
Іспанські газети відгукнулися на події доброзичливими репортажами та фотоматеріалами. Невдоволеною була тільки неофранкістська «Алькасер», якій Пушкін видався недостатньо відомим. Ну що ж, і ця газета, і її читачі дізналися про Пушкіна більше, аніж раніше.
