Під час війни владу не критикують, але обережні застереження, мабуть, варті уваги. Принаймні суспільства. Днями ГО «Дунайсько-Карпатська програма», МБО «Екологія–Право–Людина», Українська природоохоронна група та WWF-Україна надіслали звернення до Президента, прем’єра, спікера, секретаря РНБО та парламентських комітетів. У ньому звертають увагу на масштабні екологічні ризики для країни у післявоєнному майбутньому. Ці ризики експерти вбачають у двох законопроєктах – №7144 від 13.03.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності у сфері довкілля та щодо цивільного захисту на період дії воєнного стану» і №7178 від 13.03.2022 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану».
Так, проєкт закону №7144 містить положення, що виключає з-під сфери дії Закону України «Про оцінку впливу на довкілля» відновлювальні роботи з ліквідації наслідків збройної агресії та бойових дій під час дії воєнного стану та у відбудовний період після закінчення воєнних дій. Нагадаємо, що появу оцінки впливу на довкілля екологічні експерти вважали проривом у нашому законодавстві: не можна нічого починати без ретельного аналізу та прогнозів фахівців, як створення промислового об’єкта чи видобуток корисних копалин вплине на природу. За Директивою ЄС про оцінку впливу на довкілля (частина 3 статті 1) та Оргуською конвенцією, справді є випадки, коли держава в індивідуальних випадках може не проводити ОВД. «Проте автоматичне скасування оцінки впливу для довкілля щодо всіх проєктів (не лише тих, що безпосередньо пов’язані з обороною держави) і тим більше у післявоєнний період і по всій країні, навіть там, де не велися бойові дії, прямо суперечать міжнародним стандартам у сфері ОВД, які Україна зобов’язана виконувати», – йдеться у зверненні. Екологи наголошують, що втрачені та пошкоджені промислові й інфраструктурні об’єкти, відбудовані якраз із дотриманням ОВД, стануть для нас шансом відбудувати країну на основі найкращих технологій, котрі збережуть довкілля та розвиватимуть економіку держави.
«Також законопроєкт № 7144 знімає обмеження рубок лісу в територіях природно-заповідного фонду, що не лише є фактично їх цілковитим руйнуванням, але й одночасно стане порушенням, що тягне відповідальність за ст. 252 Кримінального кодексу України», – додається у зверненні. Утім, території ПЗФ є національним надбанням українського народу і перебувають під особливою охороною держави.
У законопроєкті №7178 екологів насторожує спрощена процедура надання в короткострокову оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної форм власності. Ці зміни можуть створити загрози для збереження природних територій на підконтрольній ЗСУ частині України. І не секрет, що рівень розораності в Україні ще до війни був критично високим.
Тож у своєму зверненні екологи просять Президента забезпечити законодавчі рішення воєнного часу, котрі не будуть призводити до невиправданих масштабних екологічних втрат. Від парламенту екологи очікують, аби законодавчі зміни проходили належну оцінку екологічних ризиків за участю Комітету ВР України з питань екологічної політики та природокористування та громадських екологічних організацій.
Від прем’єр-міністра просять підтримки Міндовкілля у створенні експертної платформи з розробки з екологічної та фінансової оцінки шкоди, заподіяної природним ресурсам України, зокрема об’єктам природно-заповідного фонду, територіям Смарагдової мережі, водно-болотним угіддям та іншим унікальним елементам природи України. А також просять ініціювати створення Міжвідомчої робочої групи з післявоєнного відновлення України за участю громадських організацій різного профілю.
– Зараз на території країни відбувається обмеження доступу громадськості, неможливо перевірити ті чи інші речі, особливо на територіях, де це викликає велику стурбованість, наприклад, Закарпаття чи Львівщина, де немає військових дій, – пояснює появу такого звернення Богдан ПРОЦЬ, керівник правління ГО «Дунайсько-Карпатська програма». – Велика кількість організацій публічного сектора зараз зайнята іншими речами, вони займаються гуманітарною допомогою та підтримкою армії. І в таких умовах створюються ризики для протягнення рішень, зручних для певного кола людей. Як на мене, треба прораховувати, який ефект дають ці обмеження, бо я бачу більше від них шкоди або ж взагалі відсутність будь-якого ефекту. Ми ж збираємося вижити та перемогти. Ворог, на щастя, не під Карпатами і не на Волині, коли все гине, що справді треба брати ресурси будь-якою ціною, щоб врятуватися. Але ми зараз успішно боремося, успішно переходимо в наступ, то заради чого нищити зараз найцінніше, завдяки чому ми зможемо потім розвиватися ефективніше? Хоча у різні військові події та військові кампанії разом із позитивними речами в одному кошику було багато негативних.
Тобто обмеження у воєнний час дають можливість певній групі маніпулювати ресурсами, ситуацією та законодавством. У період воєнного часу питання охорони природи стають десяторядними. Коли це все відкидається на другорядні плани, певна частина громадян може цим користуватися у своїх інтересах. Я думаю, що в міру просування нашої армії важливість збереження довкілля буде зростати. Маю надію, що за цими законами не багато чого зможуть вирубати та знищити. Бо ж військова частина бере ліс там, де вона стоїть, а не з Карпат. А з Карпат піде ліс на будівництво Бучі за звичайними процедурами купівлі-продажу. Війна насправді бридка, кров’яна і тяжка річ, і треба ковтати ці пігулки, хороші та погані, за один раз. Я маю сумнів, що буде реакція на наші звернення. Бо багато громадськості зараз зацікавлена тільки питаннями війни та смерті. Питання екології не цікаві зараз. Бо це війна, що тут скажеш.
Та, на мою думку, зараз не той момент, коли треба жертвувати своїми цінностями, кожне місце та подія має своє значення. У цих умовах треба бути обережними. Якщо це не зона бойових дій, то треба зважено приймати рішення щодо природних об’єктів. У зоні війни – нема питань, звісно, ніхто не буде з цим розбиратися. Та треба намагатися берегти наші природні цінності, бо ж плануємо жити, народжувати та розвиватися після війни. Вони вже нас руйнують, то ми ще й себе будемо руйнувати? Ми не такі. І ми повинні це показати.
