Останнім часом в Україні ведеться достатньо жвава дискусія стосовно потрібності спеціальної освіти для письменників. Цьому питанню відводяться великі частини газетних шпальт, годинні телепередачі (сама брала участь), причому в дискусію втягуються абсолютно сторонні люди. Голосно звучить, зокрема, й негативна оцінка літературної освіти, мовляв, найкращі письменники світу її не мали, однак створили й «Людську комедію», й «Анну Кареніну», й «Гайдамаків».
А от в Сполучених Штатах Америки питання про необхідність письменницької освіти не стоїть: звичайно, потрібна, якщо під неї можна отримати фінансування! Майже в кожному університеті США викладається такий курс, як creative writing. Адже треба забезпечити роботою американських письменників, які навіть у цій заможній країні рідко живуть винятково літературною працею. Подібні курси читаються переважно для студентів, які вивчають англійську літературу. І спеціалізовані факультети, де creative writing є, так би мовити, профілюючою дисципліною (такі собі літературні факультети американці іменують writing workshop), існують в кількох американських університетах. Найбільшу славу в Америці та за її межами має такий факультет в університеті штату Айова.
Штат, всесвітньо відомий своїм кукурудзівництвом, а в межах своєї країни славиться ще й могутнім свинарством, відомий в інтелектуальних колах Америки саме завдяки вже згаданій writing workshop, письменницькій майстерні, де американські громадяни з усіх штатів вчаться на письменників. Учаться люди різного віку — й студенти, які не закінчили повного курсу університету й перевелися сюди, відчувши своє письменницьке покликання, й люди, які здобули освіту давно, довго працювали за фахом, а потім знов-таки збагнули, що їхнє місце — тут.
Біля витоків Письменницької майстерні університету штату Айова стояв Поль Енгл. Непоганий письменник, автор милих старомодних римованих віршів та добрих дитячих казок отримав блискучу освіту, багато подорожував, мав талант педагога й понад усе на світі любив молодих письменників — бувають і такі люди на нашій грішній землі. Він і створив Письменницьку майстерню ще в тридцяті роки ХХ століття. Але що значить створив? Підібрав педколектив, розробив навчальні курси, набрав слухачів? Все це позбавлене сенсу, якщо немає грошей. Американець Поль Енгл на свою задумку зумів дістати гроші. І не просто одного разу «пробив фінансування»: треба щороку вибивати стипендію для кожного слухача, звертаючись і до федерального уряду, й до приватних спонсорів. Але згодом авторитет Майстерні та її керівника став таким великим, що місцеві кукурудзiвники й свинарі почали вважати за честь жертвувати на неї кошти. І досі дають фермери Айови на Письменницьку майстерню свої кревні гроші. А також запрошують письменників до себе в гості, годують, не знають, де й посадити. І досі з'їжджаються з усієї Америки молоді й не дуже письменники до Майстерні, до Айова-сіті.
Та якби ж то тільки з самої Америки! У 1967 році, коли Майстерня вже існувала не один десяток років, Поль Енгл, гуляючи мальовничими берегами Коралвіл Лейк зі своєю вірною подругою й дружиною Хуалінг, вигукнув в екстазі: «А чому б нам не запрошувати сюди й іноземних письменників?! Це ж найбільш божевільна ідея, яка тільки колись спадала мені на думку!» Ці слова мандрують передмовами до усіх виданих ним антологій. Адже на цю «найбільш божевільну ідею» Поль Енгл гроші також дістав. Так було створено International Writing Program, відому в народі як IWP. Невдовзі з усіх кінців світу до Айови вирушив перший заїзд. Відтоді в Айова-сіті побувало більше ніж тисяча письменників більш ніж зі ста країн світу.
Що ж вони там робили? Гуляли берегами Айова-рівер. Пили віскі «Бурбон» на стипендію, яку їм, залежно від статусу, виплачував або держдепартамент США, або який-небудь приватний фонд. Писали, а більше набиралися вражень для писання в іншому місці. Спілкувалися зі слухачами з Письменницької майстерні, збагачуючи одне одного духовно і тим самим втілюючи в життя найбільш божевільну мрію Поля Енгла — адже саме для такого спілкування створював він IWP!
Письменники їхали з усього світу — від Філіппін до Норвегії, від Ірландії до Нігерії. А чого б не їхати, як за все заплачено? Вимагається тільки хоч якось володіти англійською, брати участь в численних письменницьких акціях, а також ходити на екскурсії по місцях улюблених прогулянок Поля Енгла та Хуалінг — остання, до речі, ще жива.
Чим IWP відрізняється від інших письменницьких притулків, яких по світу повно? Особливо їх багато в Німеччині, тих будинків творчості, де письменникам надається окрема кімната й пристойна стипендія, на яку гості зі Східної Європи примудряються не лише добре поїсти протягом свого перебування, а ще й привезти гроші додому на ремонт квартири або на купівлю ненового автомобіля. І IWP також надає запрошеним письменникам щось подібне, але можливості писати майже не дає. Зате весь час влаштовує для письменників творчі вечори, куди приходять усі освічені мешканці Айови, численні прийоми, зустрічі з Нобелiвськими лауреатами, які їдуть до Айови, як на прощу, поїздки по кукурудзяних полях на тракторі, відвідини свинарників.
Хоч без грошей ніякої путньої програми в життя не проведеш, та основне багатство будь-якої програми — не гроші, а люди, які в ній брали участь. Хто складає золотий фонд IWP? Це румунка Ана Баландіана, турок Орхан Памук, Славенка Дракулич та Дубравка Угрешич з колишньої Югославії, арабо-ізраїльтянин Антон Шаммаз, ірландець Себастьєн Барі, поляк Антоніо Лібера, росіяни Едуард Родзінській та Віктор Пелевін. До речі, письменників з СРСР на Програму до перебудови не запрошували — не хотіли контактів з КДБ, хоча болгари, поляки, угорці в Програмі не переводилися. В 1969 році вже мав на руках авіаквиток до Айови молодий чеський письменник Вацлав Гавел. Але не долетів, бо сів. Коли через багато років він склав з себе повноваження президента Чехії, Програма привітала його з тим, що він вже більше не політик, а знову письменник.
А з СРСР першим приїхав у 1986 році дитячий письменник, відомий перекладач Вінні-Пуха Борис Заходер. У 1990 завітала Юнна Моріц. Потім їхали інші росіяни — були на Програмі майже кожен рік. У 1991 році був міністр культури Вірменії Бер Зейтунцян. Були люди від Литви та Латвії. Від України у 1993 році був відомий драматург Ярослав Стельмах.
Не казатиму за всю Америку, а в університетському місті Айова-сіті письменників і шанують, і люблять. Варто десь з'явитися із фірмовою торбою IWP, буде відразу гарантована підвищена увага. «Ви — дуже знамениті в своїй країні, якщо ви тут», — шанобливо тиснуть руки письменникам світу прості мешканці Айови. І як це так вийшло, що амбітні українські письменники в своїх мандрах за світовою славою не заїхали до цього благословенного краю?
