Проте до розряду звичайних Переяслав-Хмельницьку ЦРЛ можна
віднести лише за ознакою спільних для всіх проблем. Відрізняє ж її усталений
колектив, власні традиції, успіхи та невдачі, а ще в переяславських медиків
— свій високий заступник. Ім'я йому — святий Єфрем Переяславський. Історичні
літописи свідчать, що він — фундатор лікарняної справи на Русі XI—XII століть.
Єфрем першим розробив монастирський статут, виходячи з положень якого будував
громадські лазні, безкоштовні лікарні для бідних і мандрівників, стаціонарні
відділення для важкохворих. У Переяславі, куди його було призначено єпископом,
«Ефрем заложи строение банное и врачеве», що підтверджує Никонівський літопис.
Ціла мережа лікувальних закладів існувала при монастирях на принципах християнського
милосердя і протягом семи століть служила людям.
Всі ці дивовижні відомості «розкопав» років десять тому
невтомний книголюб, збирач старовини, краєзнавець і справжній подвижник,
він же зав. патолого-анатомічним відділенням лікарні Олексій Якименко.
Тепер iз благословення батьків церкви і міста вона носить ім'я святого
Єфрема, а в центрі медмістечкака нащадків зустрічає в білокам'яному вбранні
пам'ятника і осяює хресним знаменням він сам. «Не сотвори зла, не придет
зло к тебе», — висічено на скульптурі. Але чи прислухаємося ми до мудрості
святого?!
СКУТІ ОДНІЄЮ МЕТОЮ
«... Ми прикуті до своїх пацієнтів совістю і співчуттям,
які стримують нас від крайньої міри — страйку, — заявили нещодавно у відкритому
листі до керівників місцевої влади доведені до відчаю переяславські медики.
— Ми вимагаємо обов'язкового виконання запланованого фінансування...» Та,
на жаль, відтоді не змінилося нічого. Хіба що заборгованість із зарплати
з червня минулого року зросла, а загальний борг перед медициною, що фінансується
з міського та районного бютжетiв, досяг майже 2 млн. грн.
— Зберегти б те, що маємо, — ремствує головний лікар ЦРЛ
Володимир Якименко. — В багатопрофільній системі охорони здоров'я району
зайнято 929 медпрацівників. На 68 тисяч населення після планових скорочень
залишилося 326 (було 500) місць у стаціонарі. В трьох дільничних сільських
лікарнях в основному живуть забуті всіма старенькі. Бачити постарілих матерів,
до яких байдужі діти, жахливо й боляче. Черствість і жорстокість часом
приголомшують. Якось одна немолода жінка важко захворіла на лептоспіроз.
«Потрібні ліки», — сказали лікарі рідним. «А ви впевнені, що вона житиме?»
— перепитали родичі. На щастя, таких не багато.
На лікування онкохворої 12-річної дівчинки необхідно майже
33 тисячі гривень. Гроші величезні, але батько не втрачає надії, стукає
в усі двері. Медики й раді б допомогти, але чим, коли на весь район для
придбання медикаментів перераховано за рік 60 тисяч, у той час як лише
для хворих на цукровий діабет на місяць необхідно 5 тисяч гривень. А на
утримання одного стаціонарного хворого на день виділяється... аж 53 коп.
Запас медпрепаратів мінімальний, виключно для надання першої допомоги,
при цьому лікарі звітують за кожну ампулу. Пацієнту, який опритомнів, лікар
змушений пояснювати, де і що купувати. Як не дивно, скарг на медиків стало
менше. Куди й кому скаржитися, якщо погано всім. Місяць у лікарні немає
марлі, років десять не оновлювалося застаріле обладнання. Великим успіхом
минулого року можна назвати придбання апарата для наркозу і двох автомобілів
для «швидкої». Непоганою підмогою для ЦРЛ були платні медичні послуги (стоматполіклініка,
наприклад, самофінансувалася), однак їх скасував у праведній боротьбі з
тіньовим обігом Конституційний суд. У результаті в бюджетної медицини відібрали
останні крихти, зате приватники вмить підняли ціни. Хто виграв — питання
риторичне.
БЕЗПЛАТНО В НАС ЛІКУЮТЬСЯ ЛИШЕ... БОМЖІ
Гордість переяславської ЦРЛ — дитяче, терапевтичне, хірургічне
відділення. Одним із кращих в Україні вважається патолого-анатомічне відділення
з траурним залом і власним музеєм патології людини. Видовище, повірте,
не для людей зі слабкими нервами, мимоволі замислишся про душу. Ні кваліфікацією,
ні складністю операцій не поступаються колегам з обласної лікарні фахівці
відділення травматології. Його завідуючий Володимир Конченко розповів,
що як ніде тут для оперативного втручання потрібне хороше забезпечення:
дефіцитні металоконструкції, пластини, шурупи, апарати Ілізарова, спеціальні
підйомні ліжка в палатах. Благо всім цим добром Володимир Дмитрович передбачливо
запасся років двадцять тому. До Києва відправляють лише потерпілих із травмами
хребта й тазостегнового суглоба, інших — навіть ендопротезування освоїли,
тобто пересадку штучних протезiв — «збирають» вдома. Безплатно. В столиці
ще недавно за найпростішу операцію хворий офіційно викладав близько 500
у.о., а складні імпортні протези обходяться клієнтам за ціною хорошої іномарки.
За словами місцевого підприємця, водія Олександра Матова,
йому ще пощастило — чудом уцілів у страшній ДТП, за операцію на хребті
в столичному інституті заплатив 2 тис. грн., а інші численні переломи лікує
вдома. Також не безплатно, ліки треба купувати, але витрати непорівнянні
з київськими, де приказка «Задарма лікуватися — лікуватися задарма» набуває
реального сенсу. Жодної копійки не витрачають, як сказав завідуючий, лише
бомжі, в зв'язку з відсутністю грошових знаків.
Як же виживають без зарплати медпрацівники, поставлені
державою на один рівень із бомжами? Деякі виїжджають за кордон, інші йдуть
у бізнес, треті працюють за сумісництвом, комусь допомагають родичі та
друзі, й практично всіх годують підсобні господарства та городи. Знаєте,
яка відмінна риса районної медицини? Руки лікарів, медсестер та санітарок,
цей живий чуйний і безцінний інструмент, — у мозолях і тріщинах. Особливість
провінції й у тому, що медики в усіх на виду, а це багато до чого зобов'язує.
Щодо «вдячності» за допомогу, то на тлі злиденного існування ганебне колись
явище виглядає як особиста справа кожного. Хто сприймає її як принизливі
подачки та підношення, а хто — як заслужений гонорар або взаємодопомогу.
В будь-якому випадку йдеться не про гроші, ними тут розплачуватися не прийнято.
Хоча...
«Абсурд, — говорили мені, — виклик телемайстра оплачується,
а виклик лікаря — не коштує нічого».
Якийсь час у лікарні практикувалися посильні внески на
законних підставах до благодійницького фонду. Ще одна спроба виживання,
що не міняє суті. Й загнані в глухий кут медпрацівники пропонують державну
медицину залишити для бідних, змішану — для людей із середнім достатком,
а приватну — для багатих. Така пропозиція прозвучала на зустрічі представників
сільської медицини України з Президентом країни.
З ПОЛОГОВОГО БУДИНКУ — В ІНВАЛІДИ
На жаль, подібне в районі вже не рідкість
— Вісім дітлахів, які народилися минулого року, — розповів
заст. головлікаря із дитинства та допомоги породіллям Григорій Туній, —
прямо з пологового будинку можна відправляти на комісію з інвалідності.
В 39 новонароджених — уроджені вади. Виразки, рак щитовидки, туберкульоз,
відсутність хрящів гортані — кількість цих хвороб у дітей збільшилася,
чого раніше не було. Звичним явищем стає ріст серцево-судинних захворювань,
органів дихання та кишкового тракту в дорослих, анемія в малюків та матерів.
1998 року в районі померло 1237, а народився лише 561 чоловік,
причому народжуваність скорочується за рахунок благополучних сімей. За
сумними прогнозами фахівців, при такій демографічній ситуації до середини
наступного тисячоліття на Переяславщині замість «квітів життя» квітнутимуть
дикі груші та яблуні... Насторожує, що дітлахів і «роблять» якраз ті, кому
краще було б стриматися. Наприклад, одну з жінок привезли до пологового
відділення з корiвника, де вона рятувалася від холоду, iншу після підпільного
аборту, який зробила «бабка» за банку самогонки.
Екологія, харчування, а головне — низька якість життя,
тобто причини соціальні, призвели до того, що 69% пологів проходять із
патологіями. Щоб хоч якось попередити всі ці біди, в районі почали працювати
генетик, дитячо-підлітковий акушер-гінеколог, лікар із планування сім'ї,
в села виїжджає бригада із обстеження жінок, впроваджується програма сімейної
медицини...
Чи вдасться змінити ситуацію? Адже лікуватися нині дорого,
й багато людей звертаються до лікаря з дуже запущеними хворобами, що обходиться
набагато дорожче.
ЛІКУВАТИ ПОТРІБНО... ДЕРЖАВУ (Замість коментаря)
Про катастрофічне становище районної та сільської медицини
йшлося на недавній нараді в Києві за участю міністра МОЗ України Андрія
Сердюка та Президента Леоніда Кучми. Нічого втішного представники медицини
там не почули. Звісно ж, найбільша проблема — вкрай недостатнє фінансування
галузі. За роки незалежностi прийнято десятки чудових законів, указів Президента
та постанов Кабінету Міністрів. Проте ситуація все більше нагадує анекдотичну:
хворий запитує: «Куди ви мене везете?» — «До моргу!» — «Так я ж ще живий»
— «Так ми ж ще не приїхали!»
На великій «медпланірці» країни обговорювалося, що робити,
аби «не приїхати» остаточно. Пропонувалося: відновити платні медпослуги
під новою редакцією, змінити пріоритети фінансування, перейти до змішаної
бюджетно-страхової медицини, запровадити інститут сімейного лікаря, затвердити
державну систему приватизації аптечних установ із збереженням за райлікарнями
державних аптек, створити мобільні діагностичні бригади для кваліфікованої
допомоги за місцем проживання та багато чого іншого. Чи доживе районна
медицина до світлих змін? Адже корінь бід не у ній самій і, як влучно зазначив
один із моїх переяславських співрозмовників, «лікувати потрібно... державу».
