Щоб знайти ведмежий притулок «Біла скеля», треба минути Житомир у напрямку Рівного, а заїхавши в село Березівка, шукати ресторан із недобудованим готелем і дитячим майданчиком. Такі орієнтири нам дала член наглядової ради притулку, біолог Марина Шквиря.
Дорогою до притулку кілька разів траплялася реклама контактного зоопарку в одному з житомирських торгових центрів. Таке нагадування, що в Україні досі існують місця, де тварин утримують із порушенням їхніх природних потреб, а паралельно ентузіасти створюють притулки для реабілітації тварин, врятованих від людини.
В Україні ведмежих притулків три: крім житомирського, є львівський «Домажир» і Центр реабілітації бурого ведмедя у Національному природному парку «Синевир». Соромно зізнатися, та про «Білу скелю» дізналася лише кілька тижнів тому, хоча, як згодом з’ясувалося, він у трійці найстарший, створений у 2012 році. Тож перше, що спало на думку, — треба їхати до ведмедів родиною та обов’язково про це розповісти.
«МИХАСИК НАВІТЬ НЕ ВМІВ ГУЛЯТИ»
Майже полудень, жовтневе сонце світить ніжно, як у травні, навіть оси та бджоли рояться над хризантемами, а Михасик, Юля, Любочка та Синочок дрімають. Жителі «Білої скелі», та й ведмеді загалом, більш активні після обіду. Тож не полінуйтесь і присвятіть ведмедям мінімум півдня, щоб побачити, як граються, їдять чи купаються.
Головний наглядач ведмежого притулку, а заодно наш гід Олександр Леонов розповів, що наразі тут мешкає четверо ведмедів. Притулок створений за ініціативи міжнародної зоозахисної організації «Чотири лапи», вона ж заснувала львівський «Домажир». Центр біля Житомира раніше називався «Надія», та оскільки «Чотири лапи» мають обмежені можливості для утримання двох прихистків одночасно, «Надію» перейменували та передали під опіку іншого фонду — Save Wild.
У «Білій скелі» ведмеді живуть до кінця свого життя. У дику природу їм не можна, бо на волі не виживуть: або підуть до людей, бо звикли, що ті їх годують, або їх знищать хижаки.
Першого мешканця, Михасика, знаходимо у холодочку під кущем. У його вольєрі, як і в решти, є озерце та барлога, де влітку звірі ховаються від спеки, а взимку впадають у сплячку. Правда, усього на кілька тижнів.
«Йому чотири роки. Ми врятували його з Хмельницької області, він жив при ресторані у маленькій кліточці, десь два на півтора метри, повністю металевій. Він народився у цьому ресторані, там було ще двоє дорослих ведмедів, — Олександр Леонов розповідає історію Михасика. — Був без води, без трави, навіть не вмів гуляти. Як привезли Михасика сюди, поселили в бокс на карантин — так треба, бо під час транспортування тварини отримують стрес. А коли відкрили бокс, він не захотів виходити, наскільки звик до маленької кліточки. Потім, коли вийшов, довго не міг повірити, що можна бігати по траві. Коли добіг до ставка, злякався, а потім спробував купатися і цілий день просидів у воді».
«НАШИХ ТВАРИН ВДАЛОСЯ ВРЯТУВАТИ ЩЕ ПО-ХОРОШОМУ»
Зараз Михасик почувається добре. Оскільки власникам ресторану він був не потрібен, його віддали у притулок добровільно. Так буває нечасто. Як раніше розповідали зоозахисники, забрати тварину від власника не можливо навіть через суди, бо треба довести, що тварина перебуває у неналежних умовах і потерпає від знущань.
«Наших тварин вдалося врятувати ще по-хорошому, — продовжує Олександр. — Ось Маша раніше була притравочним ведмедем, на неї цькували мисливських собак. Понад рік ми боролися з власником, він переховував її то в одній області, то в іншій, бо на тварині заробляв гроші. Маша теж була у жахливому стані, на ній був нашийник, який просто в’ївся у шкіру, ми його вирізали. Хвіст був обідраний, ніс пошкрябаний, тварин ще й били по лапах, щоб не давали здачі собакам».
«Ще у нас була сестра Юлі — Оля, її перевезли у «Домажир». Власник хотів її або вбити, або віддати на притравочну станцію. Про це дізналася журналістка, і ми встигли забрати Олю та Юлю до себе. До нас вони потрапили в жахливому стані. Вони жили у клітках метр на метр, не могли навіть встати, тому й виросли маленькі. Оля не має зору, можливо, її в цирку позбавили цього, щоб не стресувала, коли виходила на публіку», — згадує наглядач притулку.
Крім барлоги та озера у кожного ведмедя є власні іграшки. Використані автомобільні шини служать у вольєрах за гризунці чи боксерську грушу. У Михасика є навіть власна скеля. Раніше це був фонтан, та оскільки ведмеді перегризли усі труби, нині він служить декором і сховком для їжі. Між тим тварин у притулку годують овочами та фруктами, це становить 80% добового раціону, а ще рибою, вареними яйцями та хлібом. Щоб поїсти, треба попрацювати. Працівники притулку закривають на певний час тварин у барлогах чи боксах, тим часом ховають по території їжу, а потім тварини самотужки її шукають — як у дикій природі.
РОЗВАГИ ДЛЯ АДАПТАЦІЇ
На Покрову тваринам влаштували ще й кулінарний Геловін. Із гарбузів повирізали кумедні мордочки, вичистили серединку та начинили їх фруктами. А далі за відпрацьованою схемою сховали смаколики по вольєру. Першими смакувати частування запустили Михасика та Любочку, їхні товариші на той час ще відпочивали. До речі, цій парі зараз дозволяють гуляти разом, це елемент реабілітації. Тож обоє дружно розшукували обід.
«Любочку ми привезли разом із Синочком відносно нещодавно, у вересні, — говорить Олександр Леонов. — Вони були цирковими. Також їхні внутрішні органи пошкоджені. У цирку є така практика, що тварин поять алкоголем, щоб були більш розкуті, також у них хворіють суглоби, тому вони постійно на ліках. У вересні їм лікували зуби, до нас постійно приїжджають ветеринари та стоматологи. Реабілітація проходить по-різному. Робимо їм іграшки, щоб вони гралися та могли шукати їжу. А тих, хто у зовсім жахливому стані, намагаємося чіпати по мінімуму, щоб не нашкодити. Бувають випадки, що ведмеді себе вбивають. У київському зоопарку доволі давно трапилась історія, що ведмедя з малої клітки випустили у вольєр, і тварина себе просто вбила, стукаючись головою об стіну».
Синочку вже вісім років, але його продовжують кликати так, як вигадав власник. Та й узагалі всі імена тваринам обирали їхні колишні господарі. Олександр пригадує, що коли Синочка привезли до притулку, він не захотів виходити з боксу, настільки був закомплексований. Ведмідь практично весь час нашого гостювання вилежувався на боку, періодично здіймаючи ту чи іншу лапу вгору. А ще в нього є особлива прикмета — поголений живіт. Це ветеринари проводили медогляд, робили ультразвукове дослідження та рентген.
«ВІДОМО ПРО 70 МІСЦЬ НЕЗАКОННОГО УТРИМАННЯ ВЕДМЕДІВ»
Загалом тварин щороку оглядають українські та закордонні ветеринари, зокрема з Австрії та Німеччини. Співробітники притулку також навчаються у них, їздять на стажування в аналогічні притулки до інших країн. Олександр каже, що навчитися повертати ведмедів до нормального життя неважко. Чоловік додає, що якщо приймуть законодавчі зміни про заборону цирків із тваринами, виникне потреба у подібних притулках. Тому на перспективу в «Білій скелі» мізкують над тим, що треба створювати притулки для вовків і великих кошачих.
«Ми знаємо про орієнтовно 70 місць, де ведмеді утримуються в неналежних умовах. Наш притулок зможе забрати наступного року одного-двох ведмедів. Поруч із нами ліс, тож за потреби можемо розширитися, — зауважує Олександр. — Знайти ведмедів не проблема, а от забрати... Ми намагаємося вести бесіду з людьми, які їх утримують, щоб не допускали розмноження, приїжджаємо та стерилізуємо тварин. А також просимо покращити умови для ведмедів. Дехто навіть не знає, як має бути. Один чоловік розповів, що друзі привезли йому маленьке ведмежа, і от що з ним робити? Збудував вольєр. Ми пояснили, що потрібні озеро, барлога, то він все виконав. Але притулки — це не вирішення проблеми, якщо люди розмножуватимуть ведмедів у неволі, це буде безкінечно».
ПРОСВІТНИЦТВО
Виживає притулок за рахунок благодійних внесків. Це може бути переказ коштів на спеціальний рахунок, можна стати опікуном для ведмедика, придбати сувеніри у «Білій скелі», замовити екскурсію чи просто вкинути гроші у скриньку для пожертв. Щоб привернути увагу до себе, тут вигадують різні приводи, як-от чаювання з ведмедями чи день їхнього пробудження. Загалом роблять усе, щоб переконати суспільство: дикі тварини не можуть бути приватною власністю.
«Звісно, добре, щоб не було необхідності у притулках для диких тварин, але так не буває, — приєднується до розмови Марина Шквиря. — Все одно будуть тварини, які потерпіли у дикій природі, яких туди повернути не можна. Жодна країна не вирішила проблему із незаконним утриманням диких тварин у неволі. Має бути готовність народу щось змінювати, а у нас цього немає. Ми свого часу ходили в цирк і теж думали, що це нормально, але все змінюється поступово».
«Щодо законів, то питання не в тому, як ще раз прописати якісь заборони. Навіть у старому законодавстві доволі добре пояснено, що не можна утримувати тварин в умовах, які не відповідають їхнім природним потребам. Інше питання, коли люди не хочуть це виконувати, — резюмує зоозахисниця. — Коли хочемо забрати ведмедя з притравочної станції, чуємо багато цікавого, приміром, від слідчого, який нібито не зобов’язаний займатися проблемами тварин, або питання від місцевого населення, що от де ж діти побачать ведмедя? Сподіваємося, такі притулки потихеньку змусять людей задуматися. І ті, хто прийшов до нас дітьми, років через десять своїх дітей у цирк не поведе».
