Українську народну пісню «Не стій, вербо, над водою» співали як професійні музиканти, так і аматори — медики, далекобійники, будівельники ба навіть фітнес-тренери. Ідея створити і записати віртуальний хор належить артистці камерного хору «Вінниця» ім. В. Газінського, аспірантці та викладачці Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського Олені СЛОБОДИСЬКІЙ. Вона розповідає, що спочатку планувала влаштувати челендж із виконання музичного твору, але коли ідея почала «обростати» однодумцями, то вирішили спробувати записати віртуальну хорову версію виконання. У результаті понад сотню відео з різною гучністю та якістю звуку об’єднали в один загальний відеокліп. Досі ніхто нічого подібного в Україні не робив. Тому мистецький проєкт здобув національний рекорд як найбільший в Україні віртуальний хор, який зібрав понад сотню учасників.
«Ідея з’явилася під час розмови з подругою Ілоною Буйденко. Вона зараз на карантині — у Кодимі, а працює в Києві. Я розказала їй, що добре було б зібрати своїх і поспівати разом — просто для себе. Викласти все це на Ютуб і передати естафету іншим колективам, — розповідає Олена Слободиська. — Річ у тім, що зараз я в декреті і працюю над дисертацією, вона пов’язана з музикою, зокрема з інноваційними технологіями в музичному мистецтві. І, власне, карантин дає можливість досліджувати цю тему і шукати нові підходи до її висвітлення. Так-от, я вирішила, що такий формат спільного віртуального виконання одного твору можна було б використати у своїй дисертації. Але на той момент навіть припустити не могла, що моя ідея втілиться у мистецький проєкт, який об’єднає людей із різних країн світу».
«ДО ПРОЄКТУ ДОЛУЧАЛИСЯ СІМ’ЯМИ»
Реалізація ідеї розпочалася із формування команди. Олена долучила свого чоловіка — артиста хору Ансамблю пісні й танцю «Поділля» Вінницької обласної філармонії імені М. Леонтовича Ігоря Слободиського. Він став диригентом проєкту. Оскільки проєкт вимагав високопрофесійного підходу до роботи зі звуком та відео, до креативної команди увійшли графічний дизайнер Дмитро Печенюк — випускник Бердичівського педагогічного коледжу НПУ імені М. Драгоманова і звукорежисер Максим Дзівалтівський — викладач ХНПУ імені Г. Сковороди, хормейстер хору імені В. Королевського. Вони відповідали за звук та відео, адже об’єднати сотні відео зі звуком різної гучності та якості було досить складно. Усі учасники мали звучати як єдиний ансамбль. Для організаторів це був справжній екзамен — довелося переслухати сотні голосів, визначити партії, солістів, тембри і тональність.
«Коли команда була зібрана, вирішили додати у чат своїх знайомих. Так нас зібралося людей зо двадцять, і на цьому можна було б зупинитися. Але потім помітили, що до проєкту почали долучатися сім’ями, знайомі приводили своїх знайомих — і так за декілька днів зібралося більш ніж сотня людей. Тоді стало зрозуміло, що формат челенджу не підходить і варто організовувати віртуальний хор, — продовжує Олена. — У роботу взяли пісню «Не стій, вербо, над водою». Її знали всі організатори, і відповідно ми могли наспівати її учасникам, серед яких були не лише професійні музиканти, а й ті, які просто люблять українську пісню. І в цьому була унікальність проєкту, бо він об’єднав людей різних професій, які люблять українську пісню, хоча й живуть у Польщі, Великобританії, Америці чи Росії».
«ТЕХНІЧНО — ЦЕ КОЛОСАЛЬНА РОБОТА»
Усіх учасників організатори поділили за типами голосу — сопрано, альт, бас. Спочатку запропонували їм розучити пісню, нотну партію, для полегшення — створили караоке-версію. Вона допомогла звикнути до темпу і тональності композиції. Після того як партії були розучені, почали працювати з відео. Кожен записував свою партію і скидав — з першого дубля не виходило. Тому доводилося переписувати неодноразово, бо всі фрагменти мали бути однакові. Організатори перебували з учасниками 24 години на добу: контактували, допомагали у вивченні партій, приймали відео, конвертували їх і передавали на подальшу обробку.
«Технічно — це колосальна робота, та й самі учасники почувалися не зовсім комфортно, бо одна річ, коли ти сольно співаєш пісню, а інша — коли виконуєш лише хорову партію. Якщо бас, то доводиться співати на одній ноті, і деяким учасникам це було досить складно, тому вони сходили з дистанції, — визнає авторка проєкту. — Але коли ми створили перший невеликий макет, як буде виглядати загальне відео і як може звучати віртуальний хор, то всі були в захваті. Це додало завзяття, і проєкт вийшов на фінішну пряму... Перевага хорового співу в тому, що твій голос окремо не настільки важливий, як у колективі. Він може не звучати так милозвучно, а от коли нашаровується на інші голоси, то виходить прекрасно».
«НІХТО ДОСІ НІЧОГО ПОДІБНОГО НЕ РОБИВ»
Доки Дмитро з Максимом монтували відео і звук, Олена з Ілоною шукали подібні віртуальні проєкти в Україні, але не знайшли. У мережах були відео, де сформовані колективи виконують музичні композиції віртуально, але це були знайомі люди, які знають, хто і як звучить. Особливість цього ж проєкту полягає в тому, що в ньому зібралися люди, які не знайомі між собою, навіть живуть у різних країнах світу. Тобто це суто віртуальний колектив, учасники якого ніколи не зустрічалися в реальному житті. Дівчата вирішили, що такий формат вартий уваги громадськості, й вирішили звернутися до Книги рекордів України.
«Нам підтвердили, що справді ніхто досі нічого подібного не робив. Але попередили, що фіксація досягнення відбувається групою експертів, які мають перевірити, чи насправді ці люди співали саме в межах проєкту, чи справді все відбувалося віртуально, а не просто змонтовано, — розповідає Олена. — А така робота коштує грошей, яких у нас не було. Тому почали шукати підтримки у стінах рідних навчальних закладів. І власне, завдячуючи підтримці ректорки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського Наталії Лазаренко та декана факультету мистецтв Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди — Анатолія Губи вдалося здобути рекорд України. Ми вкинули всі матеріали, надали відео, звук — після експертизи жодних претензій до нашої роботи не було. Вітання від Книги рекордів України приймали особисто від генерального директора Ганни Крисюк, що було особливо втішно».
Прем’єра відеоролика мистецького проєкту «Віртуальний хор в Україні» відбулася 11 травня в Ютуб. https://www.youtube.com/watch?v=jOjDv5ttqeQ П’ятеро талановитих молодих людей із Вінниці, Києва, Харкова та Кодими зібралися разом і об’єднали довкола себе понад сотню людей, які люблять і шанують хорове та музичне мистецтво. Проєкт став свідченням того, що навіть перебуваючи на карантині вдома, можна творити разом і популяризувати мистецтво. Уже зараз команда «Віртуального хору в Україні» складає плани на наступні проєкти. Вони не лише розширюватимуть коло віртуальних співаків на своїй сторінці у Ютуб, а й демонструватимуть креативність та інноваційність у представленні музичного мистецтва. Таким чином прагнуть завойовувати нових шанувальників музики у віртуальному просторі.
