На території Закарпаття збережено 118 дерев’яних церков, збудованих упродовж останніх п’яти сторіч, 48 iз них зареєстровані як пам’ятки архітектури. У 1751 році в селах ще не поділеної Мукачівської греко-католицької єпархії налічувалося близько 800 дерев’яних церков.
Якби ці храми могли говорити, то неодмінно попросили б у Всевишнього такої долі, яка судилася дерев’яній церкві Музею народної архітектури й побуту Закарпаття. Її спорудили в селі Шелестові Мукачівського району в 1777 році, 1924-го перевезли до Мукачевого, аби зберегти як пам’ятку народного будівництва, а в 1974-му — в Ужгород, де її встановили на території скансена. Віднедавна вона знову «ожила»: тут греко-католицька громада щонеділі проводить богослужіння. В іконостас вмонтовані ікони XVIII століття, які були перевезені сюди із села Колочави Міжгірського району. Відомий дослідник старовини, академік Ігор Грабар називав Шелестівський храм кращим взірцем дерев’яного зодчества Закарпаття. Це лемківський тип споруд, що поєднує шатровий і барочний стилі.
У ці дні Шелестівська церква, готуючись до свого 230-річчя, ніби помолоділа. Дотепер не мала дзвона — і ось поряд, через паркан, встановили дерев’яну дзвіницю. Вона із присілка Вільховатий, що входить до села Костилівка Рахівського району. Споруджена наприкінці XIX — на початку XX століття. Остання шестигранна гуцульська дзвіниця чомусь стала сиротою біля нового кам’яного храму, тому музейні ентузіасти перевезли її до Ужгорода.
Прихожани, на диво, перестають тішитися старовиною. Так, у селі Білині Рахівського району біля дерев’яної церкви зводять кам’яну. На захист дерев’яного храму стали члени громадської організації «Нова форма». Настоятель отець Михайло заявив: православні прихожани самі вирішать, що далі робити: дати дозвіл на перевезення церкви до музею Карпатського біосферного заповідника або до Мукачівського жіночого монастиря. Через брак коштів роботи зупинилися. Аби продовжувати спорудження мурованого храму, треба розібрати дерев’яний. Отже, певний час не буде де молитися.
Три роки тому в Закарпатті почалася ініційована обласною владою акція «Врятуймо дерев’яні церкви краю». Вдалося відремонтувати стару капличку в Уклині, замінити гонтове покриття на пам’ятці архітектури в Гукливому. Почали розробляти проект реконструкції однієї з найстаріших церков XV століття в Колодному Тячівського району. Голова Закарпатської облдержадміністрації Іван Різак попросив керівництво підприємства «Закарпаттяобленерго» профінансувати реставрацію цього унікального храму. Всередині тут все розмальовано по дереву. Таких розписів по всій Україні назбирається з десяток. Але дах протікає, все руйнується. Старшою від Колоднянської в області є тільки Миколаївська церква в Середньому Водяному (1428 рік). Необхідний порятунок і храмові XVII століття в Розтоці. Місцеві православні відвернулися від нього, звівши нову церкву. З пам’ятки архітектури продані два безцінні іконостаси.
За словами палкого борця за збереження старовини, мистецтвознавця Михайла Сирохмана, негайної допомоги потребують 20 готичних церков. В українських Карпатах таких більше немає ніде. Хоча усередині храмів так багато знищено, переінакшено, що реставраторам потрібні будуть десятиліття на відновлення автентичності. За роки незалежності України зникло близько десяти дерев’яних шедеврів. Так, через погано встановлений громовідвід згорів храм у Стеблівці. Пожежа знищила церкву й у Нересниці. А у Кобилецькій Поляні Рахівського району пам’ятку архітектури було розібрано й після урочистої служби спалено. Розібрали старі храми у Водиці, Костилівці, а вони могли б, скажімо, стати каплицями біля нових кам’яних. Досі в Закарпатті є до сімдесяти дерев’яних церков, якi не стоять на облiку, переважно православнi, збудованi у 20-х роках минулого століття.
Є закон про прилеглу до пам’ятки територію, є закон, що не можна змінювати інтер’єри. Але вони діють не в нас, а в сусідній Словаччині. Якщо в Закарпатті нараховується 48 дерев’яних храмів, якi вважають пам’ятками архітектури, то на всю Словаччину їх 27. Цими днями виповнилося 300 років дерев’яній церкві в Тополі Пряшівського краю. У цьому храмі хрестили Олександра Духновича — видатного культурно-духовного діяча пряшівських і закарпатських русинів. Минулий рік за рішенням ЮНЕСКО пройшов під знаком 200-річчя, Олександра Духновича. Греко-католицький священик Павло Станко уже 35 рокiв за душпастиря в Тополі: з 1968-го, коли у Словаччині прийняли закон про включення старих дерев’яних храмів до переліку національних культурних пам’яток. Нещодавно в селі збудували кам’яний храм, але сародавній теж діє. У ньому, зокрема, проводять заупокійні молебні. Представники відповідних державних служб постійно стежать за станом святині. За допомогою держави всередині замінили підлогу, електропроводку, найближчим часом реставрують іконостас. Над конкретними об’єктами шефствують приватники-спонсори. Як розповів директор музею русько-української культури у Свиднику Мирослав Сополига, більшість пам’яток належить до так званої лемківської будівельної школи XVIII століття. Всі, крім церкви в селі Гунківці, діючі. У музеї русько- української культури в Свиднику церква 1776 року (на рік молодша від Шелестівської) із села Нова Полянка. Вона була в такому станi, що неможливо було перевезти до скансена. Сільські майстри розібрали її й оновлену, але точнісінько таку ж, поставили на новому місці. Кожної неділі під час служби Божої вона вщент заповнена.
— Акція «Врятуймо дерев’яні церкви Закарпаття», — каже Михайло Сирохман, — має бути продовжена якнайширше. До неї повинні долучитися не тільки перші керівники області, міст, районів, а й усі закарпатці. Бог не простить, коли, скажімо, загубимо церкви в Середньому Водяному та Колодному, котрі народилися до того, як Христофор Колумб відкрив Америку.
