Спробою максимально точно передати події та настрої помаранчевої революції через фотознімки, символіку, гасла називає директор Музею-архіву українського самвидаву Олесь Обертас документальну виставку «Помаранчева революція. Рік потому». Вона експонується в київському видавництві «Смолоскип». Однак при цьому наголошує, що головна ідея виставки полягає не лише в тому, щоб згадати учасників помаранчевої революції, а й у тому, щоб відкрити для громадськості діячів Української Гельсінської Групи 1976—2001 років. За словами Обертаса, саме завдяки революційним крокам таких людей, як Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Валерій Марченко, Михайло Горинь та багатьох інших розпочався процес демократизації суспільства, який згодом і вибухнув революцією.
«Найголовніше на виставці, — пояснює Олесь Обертас, — не два лідери передвиборчих перегонів, а прості люди та їхні емоції. Адже сьогодні влада одного кольору, завтра — іншого, а люди вже ніколи не будуть такими, якими були в листопаді— грудні минулого року». На виставці представлені «революційні» фото з особистого архіву пана Обертаса та професійних художників, наданих музею просвітницькою організацією «Галактичний коледж» та Київською спілкою фотохудожників. Також — плакати, прапорці, стрічки, ковдри та шапки, матраци з пінопласту, на яких люди ночували в наметах, книги про революцію та фотоальбоми і, звичайно ж, славнозвісні «американські валянки». Щоправда, Олесь Обертас бідкається, що найдешевша книга про революцію коштує 30 гривень, а фотоальбом — 200 а то й 400. Каже, що основна маса населення, яка стояла на Майдані, навряд чи зможе собі це дозволити. «Тому й приходять, — каже пан Обертас, — щоб подивитися на обличчя, зазирнути в очі, відшукати своїх знайомих, себе і знову все згадати. Адже сьогодні багато з нас, напевне, має вже інші емоції відносно влади, але в ті моменти люди відчували себе носіями історії і були щасливими».
Виставка триватиме до кінця грудня. А далі у планах Обертаса — її розширити, додавши більше інформації про дисидентів, опозиційний рух в Україні, самвидав та, звісно ж, помаранчеву революцію. І створити хоча б невеличкий науково-дослідний центр. За словами Обертаса, потреба в такому центрі неабияка. Адже на базі матеріалів Музею студенти Інституту журналістики вже писали курсові та дипломні роботи, а канадці просили допомогти в написанні статті про вплив музикантів на помаранчеву революцію.
