Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

РЕЗОНАНС

24 січня, 2006 - 00:00

Чим ближче до виборів, тим активніше наші читачі беруть участь в обговоренні публікацій «Дня». Сьогодні ми пропонуємо до Вашої уваги три відгуки на статті, надруковані в останньому п’ятничному номері нашого видання (від 20 січня).

Каста «доторканих» та її «представники»

Парламент себе дискредитував уже неодноразово. Що ж стосується підкилимних інтриг — це природно для групи людей, які прагнуть вдавати із себе «представників від народу». Для них, знаєте, дуже важливим є факт наявності суспільно-економічних проблем, на фоні яких так приємно обурюватися та проголошувати благородні лозунги. Проблема дотримання принципів відкритого суспільства, особливо ж напередодні виборів, у цьому випадку виходить на чільне місце, адже хіба не в інтересах народу було б затвердження суддів Конституційного Суду? Однак інтереси сьогоднішньої представницької від народу структури чомусь входять у конфлікт із інтересами своїх виборців. І годі тут щось пояснювати. Адже навіть злочини мають вагомі причини, однак при цьому не перестають бути злочинами. Особливо ж, коли це стосується Конституції, економічних інтересів українців, міжнародного авторитету нашої Держави. Прикро, що криза, передбачена Президентом ще напередодні Нового року, відбулася. І всі прогнози також справдилися. Однак тут нічого не вдієш — у деяких випадках ми буваємо не господарями становища. То ж можемо тільки спостерігати і повідомити про власну позицію. І кого винуватити — не зрозуміло. І вдіяти нічого не можна. Така вже вона, демократія, — влада народу два рази на п’ятирічку. А далі — як ляже килим на політичній доріжці, та хто більш вправний у боротьбі під ним. Тоді як справа «народу» — мовчки спостерігати на екранах телевізорів за політичними шоуменами та голосно обурюватися цінами на газ, податками, безвідповідальністю чиновників та іншими численними негараздами. Адже не варто забувати, що «доторканих» у нас мільйони, і їхні проблеми надто вже різняться від проблем політичної касти, яка добре живе й солодко відпочиває за рахунок платників податків. Та це вже, мабуть, — інша драматична історія.

Антон ПРИВОЛЬСЬКИЙ, коментар до публікації
Ксенії ВАСИЛЕНКО «...Краще в ополонку»

«Українські парламентарії не представляють національні інтереси»

Велика проблема української політичної системи, в тому числі і парламенту, не стільки в її структурі (олігархічній чи ні), скільки в якості. Українські парламентарі не представляють національні інтереси, оскільки саме поняття «українські національні інтереси» не є наповненим. З іншого боку, кожна політична сила займає з того чи іншого питання свою позицію, яка направлена на просування інтересів власників партії, боротьбу з опонентами, привернення симпатій виборців, але не можна сказати, що в результаті виходить «національна позиція». Ми бачимо, як українські політики висловлюють абсолютно полярні точки зору щодо таких питань, як «газові» переговори, чи то нові положення Конституції, та виключають можливість компромісу в прийнятті рішень. Такі позиції є деструктивними. Вже набридло, коли один називає певну річ цукерочкою, а інший —повним лайном. Очевидно, справжня характеристика десь посередині, але вона чомусь не є предметом для обговорення. Знову випливають на поверхню «проблеми» статусу російської мови, українських маяків та інші. Та чомусь дуже мляво обговорюються податкова реформа, реформа освіти, системи охорони здоров’я. Проте парламентарії аж ніяк не є ворогами власного народу, вони — його обранці.

Денис ЖМУРИК, коментар до публікації
Тамари ХРУЩ «Як зупинити олігархізацію влади»

Про історичний досвід державотворення

На превеликий жаль, протягом 15 років майже не висвітлюється і не популяризується, а простіше сказати — ігнорується досвід історичних процесів державотворення 1917—1920 р.р. Хоча останнім часом почали з’являтися видання мемуарної літератури діячів Центральної Ради (УНР) та Української держави, розраховані виключно на високооплачувані категорії, а не на широкий загал. А все тому, що кожний «отаман» вважав , що новітня історія української держави з 1991р. починається саме з нього. Автору цих рядків з самого початку була незрозумілою відсутність у відомому «Актові проголошення...» 1991р. таких слів, як «відновлення української державності». Чи можна знайти, наприклад, чудово оформлений кольоровий альбом військових строїв армії УНР, Української держави, розрахований на молодь, висвітлення діяльності перших українських дипломатів? Цікава серія «Україна дипломатична», на мою думку, розрахована більше на фахівців, ніж на пересічного громадянина... Отже, працювати є над чим.

З повагою і вдячністю за висвітлення героїчного періоду в історії нашої держави, читач газети з грудня 1996р. (проходив підвищення кваліфікації в Українській академії зовнішньої торгівлі в Києві і в той час віднайшов для себе абсолютно новий стандарт і формат ЗМІ).

Володимир КУЧЕРЯВИЙ, коментар до публікації
Андрія ЗИЛЯ «Не можу витерпіти чужих страждань...»

P.S. Нагадуємо, що кожний зареєстрований читач інтернет-версії нашого видання може прокоментувати на нашому сайті (www.day.ua) ту чи іншу публікацію. Відгуки також можна надсилати поштою, за адресою: 04212, Київ-212, вул. Маршала Тимошенка, 2Л, відділ ЗМІ та громадської думки, або на електронну адресу: [email protected]

Газета: 
Рубрика: