У зв’язку з претензіями України взятися за своє кіновиробництво та деякими широкомасштабними планами щодо створення студій голівудського типу виникала ідея запрошувати «іноземних фахівців». За часів молодої радянської держави це були інженери, а в пору юності незалежної України — сценаристи, режисери й актори made in USA.
У Києві були організовані курси (знову ж таки, аналогічно з добрими радянськими часами) підвищення кваліфікації фахівців під претензійною назвою «Школа Голівуду в Україні» (спонсор проекту ТМ «Олімп»). На той випадок, якщо в нас з’являться серйозні виробничі потужності, щоб було кому там працювати.
Напередодні травневих свят закінчував тижневий цикл лекцій голівудський сценарист і професор Річард Криволін. Більшість його українських студентів були телевізійниками, оскільки в цій сфері справи йдуть краще, ніж у кіношній.
Я торпедував заокеанського викладача в Києво-Могилянській академії (на території якої проходять майстер-класи) під час обіду.
Це був чоловік років сорока у білих штанях з бічними кишенями, шкіряному піджаці, біло-червоних кросівках і золотим ланцюгом на шиї. Загалом каліфорнійська мода не дуже відрізняється від київської. Річард дещо нагадував Девіда Копперфілда (Коткіна), батьки якого, як відомо, одесити. Можливо, й у Криволіна в Україні є якісь корені.
Із розмови з ним я зрозумів, що він — хороший ремісник, міцний професіонал. Напевно, на цій стадії розвитку незалежного українського кінематографа ознайомлення з певними технологічними навичками — не зайві. Хоча ставлення Річарда до творчості геть позбавлене романтичного флеру й зосереджене на аналізі успішних фільмів, демонстрації «схем», що лежать у їхній основі (в тому ж ключі, як я зрозумів, проводив заняття раніше в «Школі Голівуду» його колега по «фабриці мрій» режисер Марк Тревіс).
У перекладачів була перезміна, й, відриваючи Річарда від булочок із соком, я ніяк не міг донести до його свідомості свої запитання. Але тут він, з властивою американцям практичністю, підкликав слухачку кіношколи, яка знала англійську. Потім матеріалізувалася друга, яка володіла англійською в іще більшому обсязі, ніж перша. І взаєморозуміння (якоюсь мірою) між американською та українською сторонами було встановлене.
— У вас є якась місія, мета, з якою ви приїхали? Сприяти створенню шедеврів, пошуку нового Шекспіра в лавах українських слухачів? Або щось інше?
— Сюди я приїхав для того щоб поїсти борщу.
— І як борщ?
— Від нього у мене почав боліти живіт.
— Не варто було їхати?
— Варто, бо мені подобається зустрічатися з новими людьми й учити їх своїй професії.
— У яких країнах уже була організована «Школа Голівуду»?
— У Києві перша. І перша група сценаристів. Усе — вперше.
— І все-таки, повертаючись до запитання, яке ваше «надзавдання» — нести у світ голівудську школу фільму?
— Я приїхав не для того щоб вчити робити голівудске кіно, а щоб надихнути на створення унікального — українського. І один із способів зробити це — показати структуру голівудського фільму, щоб була база для створення власних кіноісторій.
— Але ж американські фільми (а отже, певною мірою й їхню схему) і так усі знають, оскільки голівудські ПР-технології — наймасованіші та найдорожчі?
— Слід повчитися в мене, тоді ви зрозумієте, що нового я повідомляю про начебто відомі стрічки.
— Які американські фільми ви вважаєте ідеальними?
— «День бабака» та «Ділова жінка». На їхньому прикладі ми й вивчаємо сценарну схему фільму.
— Для кіновиробництва потрібна розгалужена інфраструктура, якої у нас поки немає. Кіносценарії багато в чому — прикладне мистецтво, зумовлене технологіями. І навіть якщо ви навчите українських студентів писати добротні сценарії, пристроїти їх особливо нікуди.
— Навички, які я даю, в принципі, можна застосовувати не лише в кіно, їх можна застосовувати й для створення театральних п’єс, короткометражок. Якщо вони матимуть якийсь успіх, можна буде залучити інвестиції, щоб зрештою зайнятися великобюджетними фільмами... Мені здається, ви на мене нападаєте? А я не хочу, щоб під час обіду хтось мене атакував.
— По-перше, журналістиці властива певна напористість, а по-друге, я просто ділюся з вами реальними українськими проблемами. І, відповідно, мені цікаві ваші варіанти їхнього вирішення. Зокрема, багато творчих людей пов’язують з вашим приїздом надії на професійне майбутнє. Чи є ви провідником між голівудськими можливостями та українським потенціалом?
— Ні, я не ставлю собі таку мету. Я хочу надихнути своїх студентів на те, щоб вони писали оригінальні українські історії. У Голівуді вистачає непоганих американських сюжетів, черга — за українськими. До мене в «Школі Голівуду в Україні» Марк Тревіс викладав режисуру. Скоро будуть заняття з акторської, операторської та продюсерської майстерності. Ми віримо, що наші студенти зніматимуть велике кіно.
— Українськими чи американськими силами?
— Місцевими.
— Чому ви все-таки вибрали Україну, а не, наприклад, Росію?
— У Росії та Білорусі немає демократії.
— Чи є ваш приїзд певним культурним продовженням «помаранчевих» подій?
— Частково це так.
— Як ви вважаєте, по якому часі (рік, два, три) можуть з’явитися результати місцевих капіталовкладень у кіно і ваших інтелектуальних зусиль?
— Дуже хочеться, щоб це сталося якомога скоріше. Але оскільки всі ми реалісти, то на це знадобиться більше часу, ніж рік-два. Однак без спеціальної підготовки цей час настане пізніше. Що мені подобається в сценаристиці, то це те, що для роботи в цій сфері не треба дорогого обладнання.
— Питання до вас як до сценариста: яка у вас була найцікавіша історія? Ви її пережили чи здебільшого вигадали?
— Зазвичай сценаристи на таке запитання відповідають, що найулюбленіша історія — це та, над якою вони працюють сьогодні. І я до цієї думки приєднуюся. А сценарій, над яким я зараз працюю, грунтується на справжніх подіях: це історія адвоката та поліцейського, які ловлять банду наркоторговців у Чикаго.
— Аби працювати над таким сценарієм, ви вивчали роботу поліції, криміналістів? Чи ви спираєтеся на власні умоглядні висновки?
— Ця історія сталася з одним юристом. Він на неї продав права. Моє завдання — на основі цього сюжету написати хороший сценарій. Я постійно контактую з цим юристом, надсилаю йому уривки, щоб не було помилок. Щоб усе було точно.
— Ви вважаєте, що в основі будь-якого твору лежить чиясь прожита історія, яскрава доля?
— Так, усі голівудські успішні фільми грунтуються або на реальних подіях, або на бестселерах. З погляду виробництва, набагато безпечніше знімати Гаррі Поттера, що виходив мільйонними накладами, ніж невідому історію. Мені особисто може подобатися і наукова фантастика, але Голівуд — це бізнес. Там заробляють гроші. А отже, там далеко не всі особисті пристрасті та смаки можуть мати попит.
Далі Річард вирушив дивитися й розбирати зі студентами новий вітчизняний фільм «Orange Love». Якраз про те, як під час помаранчевої революції американець закохався в українську дівчину. Не знаю, чи вдався цей кіноопус, але всі попередні фільми на цю тему — «Помаранчеве небо» та «Прорвемося» — можуть слугувати чудовою ілюстрацією (судячи з численних відгуків), як знімати не треба. Можливо, Річард навчить наших сценаристів хоча б писати професійно, тобто, в його розумінні, швидко й добротно.
Вершина американського технологічного підходу в харчуванні — це «Мак Дональдс». Яких у Києві не бракує. Я не люблю їх, але віддаю належне їхньому професіоналізму. Але хочеться чогось більш душевного та вишуканого. Напевно, нам знову треба починати з «чужих бутербродів», аби навчитися варити смачний «український борщ». На рівні (якщо від їжі повернутися до кінематографа) радянських шедеврів — «За двома зайцями», «У бій ідуть самі старики» або «Тіні забутих предків». На доріжку Річарду я б дав із собою саме ці стрічки, а не «Orange Love». Нехай вони — ідеологічно не актуальні. Зате які «історії»!
ДОВIДКА «Дня»
Річард КРИВОЛІН — сценарист, письменник, драматург. Закінчив Єльський університет. Має звання професора. Отримав ступінь магістра зі сценарної майстерності в Школі кіно та телебачення Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі (UCLA), а також ступінь магістра з драматургії та художньої літератури в Університеті Південної Каліфорнії (USC). Багато років Криволін викладає сценарну майстерність студентам і випускникам кіношколи № 1 у США — Школи кіно/телебачення Університету Південної Каліфорнії — USC. (Джордж Лукас, Роберт Земекіс, Рон Говард, Джон Сінглтон — випускники цієї школи). Він планує та проводить курси з основ візуальної розповіді, структури фабули та сценарної майстерності. Він навчив понад 20 000 сценаристів. Автор таких книжок, як Screenwriting From The Soul («Сценарна майстерність від душі») (видавництво St. Martins Press), Pilot Your Life («Управляйте вашим життям») (видавництво Prentice-Hall), і How To Adapt Anything Into A Screenplay («Як перетворити що завгодно на сценарій») (видавництво Wiley & Sons).
