Попри закони і заборони на забруднених радіацією землях Житомирської області живуть люди, в тому числі там, звідки давно мали бути відселені (про це «День» писав №132, 28 липня у статті «На «чорнобильській» землі — бебі-бум»). Утім, тут не зовсім все оптимістично — в розмові з «Днем» заступник головного лікаря районної лікарні Наталія Климчук зазначила, що у районі, як серед дорослих, так і дітей, зростає захворюваність, пов’язана з впливом радіонуклідів. Зокрема, хвороби крові, кровотворних органів та ендокринної системи, також багато місцевих жителів має порушення імунної системи, розлади травлення, порушення обміну речовин тощо. А загалом, сказала вона, здоровими можна вважати лише 1—2% дітей.
І це не зважаючи на низку заходів, в тому числі профілактику і санітарну освіту, що систематично проводять медики, а ще — значну допомогу, яку отримували жителі Народиччини від Асоціації «Чорнобиль-Тюбу» (Японія), японських урядових організацій, з якими співпрацює благодійний фонд «Заложники Чорнобиля» (Житомир). Одним із головних факторів, який обумовлює такий стан, Н. Климчук називає споживання вирощених на цих землях продуктів харчування, забруднених радіоактивними елементами. Ми повернемося до цієї теми в спеціальному матеріалі, а зараз зазначимо, що актуальною залишається проблема зниження ризику проживання в даних районах.
ЯПОНСЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ НА ДЕВ’ЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ІЄН
З одного боку жителі «чорнобильських» країв мають підстави сподіватися на певні кроки в рамках оголошеної у 2007 році Організацією Об’єднаних Націй декади відновлення і розвитку постраждалих від аварії на ЧАЕС територій, яка включає план дій ООН на 2006—2016 роки. Як бачимо, міжнародне співтовариство робить наголос на необхідності переходу до стабільної життєдіяльності на цих територіях, де радіоактивна забрудненість за 24 роки суттєво зменшилась. З іншого — невтішний стан здоров’я народичан спричинив зміну стратегії допомоги з боку Асоціації «Чорнобиль-Тюбу», яка раніше займалася в основному медичним аспектом, — безкоштовно постачала ліки, медичні апарати та деяку техніку. Отже, японці запропонували проект «Ріпак для відродження Народицького району», головним автором якого став член ради асоціації біолог Масахару Кавата, до речі, почесний громадянин Народицького району. Їхнім партнером — так традиційно склалося впродовж майже двох десятиліть — спочатку став фонд «Заложники Чорнобиля».
Як розповіла заступник директора фонду Євгенія Дончева, через них проходять всі операції з надання допомоги, оскільки японці довіряють неурядовим організаціям. З її слів, те, що передано японською стороною в рамках згаданого проекту, оцінюється сумою понад 9 млн. 300 тис. ієн. (це майже 103 тис. доларів США, тож цифра суттєва). За даними представників Асоціації «Чорнобиль-Тюбу», ці суми складаються як з приватних пожертв, так і гранту, а більшу частину вже використаних коштів складає грант від Японського фонду поштових заощаджень. Для забезпечення наукового супроводу керівники фонду «Заложники Чорнобиля» звернулися до фахівців Житомирського національного агроекологічного університету.
За словами одного зі співавторів проекту, члена згаданої асоціації, інженера Томіо Хара, задум такий — використати вирощування ріпаку для зменшення вмісту радіонуклідів на чорнобильських землях (де значно перевищені граничні норми), оскільки ця рослина абсорбує їх більше за інші, а після нього сіяти інші культури. Очікується, що таким чином меншою стане забрудненість вирощуваної там сільгосппродукції. Це необхідно для зменшення внутрішнього опромінення людей, яке виникає з причин її вживання, що є однією з головних причин збільшення захворюваності. У світі застосування цієї ідеї у великому масштабі, зазначає Хара-сан, ще не було. Водночас, ріпакову олію можна використати як сировину для виробництва біодизельного палива. А щоб зменшити обсяг біомаси (стебел, листя), в яких осіли витягнуті з землі радіонукліди, її можна застосувати для отримання біогазу, в якому не повинно бути радіоактивних елементів, того ж стронцію чи цезію. І в біодизелі теж, принаймні, в понаднормових кількостях.
БІОПАЛИВО З РАДІАЦІЙНИХ КУЛЬТУР
Укладений п’ятисторонній договір про співпрацю за участю Асоціації «Чорнобиль-Тюбу», Фонду «Заложники Чорнобилю», Народицької районної ради, Народицької райдержадміністрації та Житомирського національного агроекологічного університету щодо втілення проекту «Ріпак для відродження Народицького району». Як розповів директор Науково-дослідного інституту регіональних екологічних проблем згаданого університету доцент Микола Дідух (з ним ми проїхали по всіх місцях здійснення робіт), на цей заклад покладене виконання його експериментальної частини. Проблемами відновлення чорнобильських земель в інституті займаються давно, а у 2007 році вийшла монографія його ректора Антона Малиновського «Системне відродження сільських територій в регіоні радіаційного забруднення». Відтак до участі в експерименті з посівами ріпаку та його переробки вони підійшли з певними напрацюваннями. За інформацією М. Дідуха, проект розрахований на п’ять років, і після його закінчення місцевій держадміністрації та громадам району будуть надані рекомендації із способу реабілітації забруднених земель методом вирощування ріпаку з наступною переробкою на біодизель та біогаз.
За підрахунками вчених, в Народицькому районі є близько 10 тис. га забруднених радіацією земельних угідь (більшими чи меншими масивами), які можна повернути у сільськогосподарський обіг. Втім, зазначає М. Дідух, немає впевненості, що місцеві селяни з ентузіазмом сприймуть ці розробки. Основна причина — необхідність високої культури агротехніки, зокрема, застосування чітких систем сівозмін, захисту, а також спеціально районованих, пристосованих до місцевих умов сортів ріпаку.
...Під виселеним селом Старе Шарно на дослідному полі на ділянці приблизно в 4 га (її забрудненість понад 14 Кюрі на 1 кв. км.) висіяний ярий ріпак (озимий вимерз). Експеримент триває третій рік. Все поле (всього 18 га) поділене згідно з технологією сівозмін, яка передбачає, що ця культура на тому ж самому місці може бути знову висіяна не раніше, ніж через чотири роки. Насіння буде перероблятися у Народичах, де за кошти японської сторони встановлені прес для віджиму олії та апарат для її очистки (вітчизняного виробництва), а також установка для отримання біодизелю — нова, виготовлена в Японії, обладнана сучасною автоматикою, яка англійською підказує, що робити. Її проектна потужність — 400 л за зміну. Перші партії вже були виготовлені, наразі йдуть дослідження технологічних параметрів процесу виготовлення з місцевої сировини (того ж насіння вирощеного ріпаку) даного виду біопалива.
В селі Ласки, у фермерському господарстві Ігоря Кавецького настійливо пробують з коров’ячого гною (беруть на його ж фермі, що неподалік) отримати біогаз. Т.Хара власноруч побудував резервуари для бродіння гною і збору метану, що виділяється, а також рідкої складової — в разі відповідності радіологічним показникам вона може використовуватись як добриво. Перші порції біогазу вже отримували, але в невеликих кількостях — поки також йде відпрацювання технології. Ним на даному етапі збираються опалювати вагончик, що поруч. Серед причин, які гальмують справу, Т.Хара називає нестачу часу на інструктаж людей, які безпосередньо займаються цією справою у нас, а в районі немає людей з досвідом виробництва біодизелю чи біогазу, та й в Україні в цій сфері взагалі мало спеціалістів. Крім того, зазначає він, у японців та їхніх українських партнерів було різне розуміння здійснення даного проекту. А для розширення цієї спроби з метою відродження району потрібно сприяння ще більшої кількості людей.
Наскільки відомо автору, це чи не перший випадок в області, коли експерименти з отримання біогазу (про біодизель взагалі не було чути) вже дали певний результат. Тобто для тих, хто працює в цій сфері — як управлінців, так підприємців — з’явився унікальний шанс побачити і оцінити новітні технології в дії, а також вивчити проблеми, пов’язані з їхнім впровадженням. І не десь у виставочних варіантах, а в справжніх польових і виробничих умовах. Статус науково-дослідного експерименту, в рамках якого отримано відповідне обладнання, не дозволяє використовувати його в комерційних цілях. Тим більшим мав би бути інтерес до нього з боку структур, які покликані займатися (або декларують такі наміри) енергозбереженням. Бо ж практично безкоштовно могли б отримати те, за що у приватному секторі, наприклад, мали платити шалені гроші, де тренінги, методики навчання, консультації з ноу-хау коштують вельми дорого. Дивись, і проекту, і району чимось допомогли б. Поки ж, скажемо прямо, ажіотажу не спостерігається, і займаються цим лічені люди (по кілька чоловік у Народичах і Ласках), яких курує той же М. Дідух, часто буває там хтось із керівництва фонду «Заложники Чорнобиля», а ще з Японії навідується Т. Хара.
Таким чином, якщо згадати відому притчу, японці в співпраці з житомирськими науковцями пропонують вудку, щоб ми в перспективі успішно могли ловити рибу, тобто робити кращими чорнобильські землі і, як наслідок, поліпшувати здоров’я людей, що там живуть, та ще й впроваджувати енергозберігаючі технології. Чи використаємо ми цей шанс, залежить від нас самих.
P.S. Голова фонду «Заложники Чорнобиля» Володимир Киричанський хворіє, тому автор зміг поговорити з ним вже після того, як даний матеріал був переданий до газети. Впровадження у Народицькому районі технологій отримання з ріпаку біопалива, відзначив він у бесіді, можливо лише за умови зацікавленості в цьому владних структур, оскільки на виробництво палива потрібен офіційний дозвіл урядових інстанцій — Кабміну, Міністерства палива та енергетики. Місцева влада повинна була звернутися до них і вирішити питання, наприклад, що це необхідно не з метою промислового виробництва, а для потреб району, однак не зробила цього. Є й проблеми із відповідним законодавством. Була ситуація, що експериментами з отримання біопалива зацікавились Служба безпеки України і податкові органи. Один із народних депутатів, до якого звернулись за допомогою, сказав прямо, що потрібен «відкат» для столичних чиновників. А звідки фонд може взяти ці кошти? Проект є спільним, тому певні витрати з проведення експерименту мала б взяти на себе й українська сторона. За кожен крок у нас треба платити, але в районі, зазвичай, коштів у бюджеті не вистачає. Коли укладався п’ятисторонній договір про співпрацю, був розрахунок, що допомога з боку влади буде. Якщо б ми мали дозвіл на продукування біопалива, було б простіше. Може виникнути, наприклад, питання, що робити з насінням вирощеного ріпаку, якщо його не переробляти на біодизель? Продавати за кордон?
