«Шукаю сурогатну матір», «потрібна жінка, яка бажає виносити чужу дитину» — таких оголошень в Інтернеті з кожним днем стає все більше, втім так само, як і поповнюються ряди сімей, які з тих чи інших причин не можуть стати батьками природним способом. Зараз у світі — це п’ята частина сімейних пар. До альтернативного методу обзаведення нащадками (йдеться про запліднення ін вітро (у пробірці) та про сурогатне материнство), незважаючи на зміну у ментальності, ставлення далеко неоднозначне. У деяких країнах у зв’язку з численними морально-етичними і релігійними аспектами даного питання діяльність у цьому напрямі забороняється національним законодавством, зокрема, у Франції та Німеччині, а в Канаді та Великій Британії не дозволяється розгляд судових позовів з цього приводу. Християнська релігія також негативно дивиться на подібні маніпуляції з донорством статевих клітин, оскільки воно порушує, на думку служителів церкви, цілісність особистості, і, крім того, дана методика передбачає руйнування глибокої емоційної близькості, що встановлюється між матір’ю і дитиною. Можна пригадати встановлений сучасними вченими факт про те, що дитина в утробі ще на четвертому місяці свого розвитку розпізнає свою матір і реагує на кожний вияв її настрою, тим самим навіть їй співпереживаючи.
В Україні явище «сурогатне материнство», втім як і інші революційні технології у галузі репродуктивної медицини, асоціюється з ім’ям директора інституту репродуктивної медицини, професора Федора Дахна. Він розповів «Дню», що перша дитина за допомогою сурогатної матері з’явилася у країні в 1980 році, і у ролі «виконавця» виступала сестра замовниці. Відтоді цей метод в Україні став популяризуватися, щоправда, говорити про те, що сурогатне материнство набуло для бездітних пар масового характеру і про те, що у найближчому майбутньому це може статися, поки не доводиться. За словами Ф. Дахна, зараз для України — це поодинокі випадки. Можливо, саме тому в країні не існує банку сурогатних матерів, на відміну, скажімо, від США, де зібрана величезна база даних, що пропонує відомості про донорів яйцеклітин. База дозволяє вибрати донора, керуючись навіть такими критеріями, як етнічне походження, віросповідання або зовнішність. В Україні проблема пошуку в основному перекладається на плечі замовників, хоч допомагають у цьому і співробітники інституту, які часто розшукують сурогатних матерів серед своїх родичів і знайомих.
Деякі вчені та експерти вважають, що сурогатне материнство в Україні не має широкого поширення не з моральних міркувань, а з матеріальних, оскільки бездітній парі набагато легше усиновити дитину з невідомою спадковістю, ніж викласти півтори тисячі доларів за медичні процедури і втричі більше на «зарплату» і утримання виконавиці. Дійсно, у даній ситуації зачіпаються інтереси не тільки безпосередньо головних дійових осіб, а також і сім’ї жінки, яка погодилася бути сурогатною матір’ю; адже для чоловіка усвідомлення того, що дружина виношує чужу дитину для чужої сім’ї, важка психологічна травма.
Згідно з негласними вимогами, у ролі сурогатної матері може виступати жінка не старша 35-ти років, причому яка обов’язково вже народжувала, оскільки у цьому випадку ризик того, що після цього вона захоче залишити дитину собі, у декілька раз зменшується. Оптимальним варіантом для ролі сурогатної матері є родичка. Щоправда, тут можуть виникати курйозні випадки. Наприклад, якщо жінка виносила вагітність плодом, зачатим з яйцеклітини власної дочки, то зовсім незрозуміло, ким вона доводиться новонародженому — чи то матір’ю, чи то бабусею, чи то й тим і тим одночасно.
Згідно з опитуванням, опублікованим у біоетичному розділі сайту www.booksite.ru, залежно від віку та регіону, в якому проводилося дослідження, від 18 до 28% вважають цей метод неприйнятним і аморальним, а 24% у зв’язку з тим, що мало обізнані у цій галузі, зовсім не мають власного погляду на це запитання. Зате більшість лікарів (61%) упевнені у тому, що при наявності патології в жінок, що не дозволяє їм народжувати, цей метод є оптимальним. Вітчизняні психологи називають сурогатне материнство моральною ломкою для суспільства. «Західні люди куди менш емоційні у порівнянні з нами, і все одно там це стає трагедією як для матері-замовниці, так і для матері-виконавиці, оскільки ніколи не можна сказати точно, чи прокинуться материнські почуття у цієї жінки чи ні», — говорить кандидат психологічних наук Наталія Бастун. На її думку, популяризуючи сурогатне материнство, суспільство тим самим виховує морально нездорове покоління, оскільки пропонує новий вид біологічних послуг або модифіковану проституцію. Все ж, як вважає Н. Бастун, зупинити хвилю, що накочується, неможливо, можливо лише з цим змиритися і звикнути. Кандидат соціологічних наук Любов Бевзенко вважає, що це явище пов’язане з соціологічними факторами, а точніше сурогатне материнство треба розглядати у контексті культур. «Якщо для традиційної культури сурогатне материнство було б абсолютно неприйнятне, то постмодерністській не властиве оцінне судження, іншими словами — кожен робить тільки те, що вважає за потрібне», — говорить соціолог. Тим часом ще у Біблії згадувався елемент сурогатного материнства. Бездітні жінки, для підтримки свого престижу, вдавалися до допомоги рабинь, які народжували дитину від господаря, а в останній момент на руки її брала законна дружина, тим самим демонструючи своє незаперечне право на немовля.
Федір Дахно має абсолютно чітку позицію щодо моральності даного методу. Він вважає, що матір’ю має право називатися лише та жінка, яка виховала дитину, а тих жінок, які з альтруїстичних міркувань пішли на операцію, необхідно, на його погляд, розцінювати як таких, що здійснили соціальний подвиг, що повинно матеріально заохочуватися державою. Щоправда, конкретні життєві історії свідчать, що альтруїстичних поривів не так вже й багато. Для деяких жінок сурогатне материнство стає всього лише високооплачуваною роботою. У інтерв’ю газеті «Високий замок» Ганна, яка працює менеджером у Сімферополі, розповіла, що пішла на сурогатне материнство виключно через безгрошів’я. Після розлучення з чоловіком вона, насамперед, хотіла йому довести, що сама спроможна вирішити свої фінансові проблеми. Але зараз боїться побачити дитину, оскільки це, за її словами, заподіє чимало болю.
Треба відзначити, що при інституті репродуктивної медицини конфліктних ситуацій, коли сурогатна мати не хотіла віддавати дитину, не було. Проте і оспорювати своє материнство сурогатній матері юридично надто складно. У доповненні до Закону України «Про трансплантацію органів і тканин» чітко вказано, що подружжя, яке дало згоду на проведення репродуктивних методик, володіє у повному об’ємі батьківськими правами та обов’язками по відношенню до дітей, які народилися внаслідок цих методик. У проекті нового Сімейного кодексу України, який пройшов перше читання, вказано, що у разі імплантації в організм іншої жінки зародку, зачатого подружжям, батьками дитини є саме подружжя. Разом з тим у замовників все одно існує певний страх, що в останню хвилину материнський інстинкт візьме своє, і сурогатна мати зникне з очей обдурених генетичних батьків. Ганна розповідає, що щодня їй доводилося переконувати генетичну матір у тому, що не втече.
Незважаючи на наявність суперечливих думок, можна передбачити, що сурогатне материнство буде розвиватися незалежно від того, як до цього буде ставитися, скажімо, церква чи бабусі у дворі. Оскільки «своя» дитина навіть виключно психологічно завжди буде у декілька разів ріднішою і ближчою, ніж прийомна. Однак психологічна травма, пов’язана з його дещо нетрадиційною появою, не завжди минає безслідно і для батьків-замовників, і для сурогатної матері. Але тим не менше неможливо засуджувати бажання жінки стати матір’ю. І якщо саме цей метод може зробити для когось диво, то, ймовірно, він має право на існування.
