У цьому є якийсь символізм, що залізна карета, подарована рідним Чернівцям ковалями, стоїть акурат перед приміщенням краєзнавчого музею. Сідай і — гайда у подорож минулим краю, непростим, як, власне, історія самого музею.
МУЗЕЙ-КОЧІВНИК
— Колекцію Буковинського крайового музею сформували місцеві поціновувачі старовини, дослідники та збирачі раритетів, — розповідає директор Чернівецького краєзнавчого музею Олена Затуловська. — Історія зберегла ім’я викладача Сучавської гімназії, голови «Сіретського музейного товариства» І.Гутера, який сприяв її поповненню. Щоправда, існування музею чи, радше, мюнц-кабінету, було недовгим. Після припинення його діяльності 1877 року музейна колекція з трьох тисяч одиниць перейшла у власність Чернівецького університету.
Невдача не зупинила ентузіастів. Постійно поповнюючи зібрання екс-музею, вони весь час клопоталися перед метрополією (територія сучасної Чернівецької області тоді була у складі Австрійської імперії) про створення музею. Їхні зусилля не були марними. 1891 року із Відня надійшло доручення розпочати підготовчу роботу. Відтак колекцію нового Крайового музею урочисто представили 14 травня 1893 року.
Попри те, що реінкарнованому музею присвоїли почесне ім’я тодішнього цісаря Франца-Йосипа I, власного приміщення він не мав, експонуючи колекцію у приватних будинках або ж у резиденції Буковинських митрополитів. З кінця XIX століття і до 1940 року він був у приймах свого щасливішого побратима — Промислового музею, для якого у самому центрі Чернівців збудували просторе двоповерхове приміщення.
Із приєднанням Північної Буковини і Хотинського повіту до України чотири музеї Чернівців — крайовий, промисловий, народознавства та закритий для широкого загалу музей церковного мистецтва об’єднали в один — Чернівецький державний історико-краєзнавчий. Його розмістили у розкішній митрополичій резиденції, що є нині пам’яткою ЮНЕСКО. За винятком антрактів воєнних років, коли музеєві двічі довелося повертатися у приміщення колишнього промислового музею, палац митрополита став його домівкою до 1956 року. За словами О. Затуловської, це була своєрідна золота доба музею. Його експозиція з 50 тисяч експонатів розміщувалася у 58 просторих залах двох корпусів (третій у музею винаймав філологічний факультет університету), ще у трьох залах відкрили постійну виставку творів художників України. До складу відділу природи музею увійшов ботанічний сад та його оранжереї, а на території внутрішнього парку навіть діяв звіринець, де було представлено усіх представників буковинської фауни — від зайців до вовків та оленів.
Усе це приваблювало чимало відвідувачів. Як пригадує доктор наук, професор Чернівецького національного університету Надія Бабич, дитиною вона мало що не жила у музеї, з ранку до вечора блукала його лункими залами.
ОСНОВНІ ПОПОВНЮВАЧІ ФОНДІВ — УСБУ ТА МИТНИЦЯ
Незважаючи на повоєнну скруту і голод, коли працівникам музею платили за роботу дровами й яблуками, вони працювали з неабияким ентузіазмом. Проводили археологічні (нерідко — сенсаційні) розкопки, етнографічні експедиції, збирали раритети, відновили втрачений під час війни опис експонатів. Однак після того, як приміщення колишньої резиденції віддали Чернівецькому університетові, музею довелося востаннє переїхати.
З 1956 року і дотепер він міститься у двоповерховій будівлі кінця XIX століття на найвишуканішій центральній вулиці Чернівців — імені О.Кобилянської. Цей гарний будинок був у рази меншим за приміщення митрополичої резиденції, тому музеєві, у складі якого доти з’явилися і діяли музеї Юрія Федьковича та Ольги Кобилянської, довелося сутужно. За браком експозиційних площ не стало художньої виставки, а відділи, які раніше займали півтора-два десятка залів, згорнули до двох-трьох.
Звісно, що на відміну від своїх сателітів — літературних музеїв, краєзнавчий у радянський період був ідеологічною установою, що позначилося на його експозиції.
Звільнення, але заразом і безгрошів’я та пов’язані з ним проблеми, прийшло з розпадом СРСР. Хоча було важко, колектив музею не склав руки, створив принципово нову експозицію, дбав про збереження і, в міру можливого, про поповнення фондів. Коли ж слідом за музеєм О.Кобилянської врешті одержав власне приміщення літературний музей Ю.Федьковича, у краєзнавчому створили виставкову залу та змогли ширше представити зібрання фондів. Наразі вони налічують 95 тисяч одиниць, у числі яких є ті, що півтора століття тому склали основу музейної колекції. Вони представлені як у виставці фондосховищ, так і у постійних. Як ось, опудало ведмедя у відділі природи, що завдяки якісній роботі таксидермістів австрійської доби зовсім не виглядає на свої 150 років.
Особливо музеєві стала у пригоді участь у національних і міжнародних проектах. Завдяки їхнім коштам замінили стару, ще австрійську в ізоляції з... тканини електропроводку, обладнали фондосховища системою мікроклімату, придбали два десятки аудіогідів, шрифтом Брайля видали музейний путівник та почали відцифрування фондів.
Проекти дали можливість придбати нові експонати, адже сьогодні з цим доволі сутужно. Безкорисливі дарувальники майже перевелися, а меценатів допоки не густо. Тож основними поповнювачами музейних фондів є сьогодні... управління СБУ в Чернівецькій області та Чернівецька митниця. Частину врятованих ними і переданих в дар музею раритетів представлено зокрема у новій, присвяченій ювілею виставці, «Буковина першої половини XIX століття». З цієї ж нагоди у музеї відбулася наукова конференція.
Продовження теми:
