Павло Федчик ремонтує трактор і говорить «за життя». «За вересень одержав на руки 574 гривні зарплатні. У Деражні стільки не заробиш. А це — Кальня. Я вже давно не в отих роках, щоб їхати на заробітки десь у великі світи, як ото молодші покоління. Віддав свій пай в оренду австрійцям. За два центнери пшениці. Ніхто, крім них, і цього не пропонував», — мовить він.
Від Кальні до Деражні, райцентру, кілометрів сім чи вісім. Про це, здавалося б, забуте Богом і людьми село, уже і в Австрії знають. На добру згадку про дні перебування високоповажних іноземних гостей залишився фотовернісаж на стіні великої кімнати, що у «незабутні» часи колгоспного ладу правила за куток відпочинку для механізаторів.
«Це Томас Гергелі — наш співзасновник. До речі, його батько — автор розчинного вітаміну С. Вельми заможні люди. Ні, землеробством там, в Австрії, не займаються. Він — фармацевт. А то — депутат парламенту, бургомістр містечка Каутцен пан Хорнек. Впливова людина в Австрії. Поряд із ним — Герхард Цінер, фермер і голова асоціації фермерів. А це Габріелла, дружина нашого Томаса. Ось пан Роман. То він, коли працював перекладачем, познайомився із Томасом. Тоді Гергелі шукав своє українське коріння. Не знаю, чи знайшов. Але інвестиції в Гатну — його. Вклав уже 100 тисяч євро. На отих фотографіях — наші, кальнянські. Були запрошені на фуршет. Аякже, і випили, і гарно закусили. Панувала товариська атмосфера», — розповідає біля цього вернісажу виконавчий директор ТОВ «ГЕРРОМ Інвест-Україна 2006» Володимир Мерзенюк.
Він чув від гостей, що перебування у Кальні справило на них гарне враження. Люди щирі й привітні, працьовиті. Мабуть, тому, що бідові.
Серед учасників отого фуршету був і сільський голова Анатолій Янюк. Він щиро радіє з того, що «австрійці прийшли в наше бідне село». Бо сільрада одержала перші надходження до бюджету — відрахування від прибуткового податку.
Янюк згадує: «Коли вже ніхто не мав бажання взятися за цей колгосп, «Маяк революції», обрали одну молодичку. У хліву ще залишалося голів 70 худоби, то вона продала, собі й дітям своїм малим мобільні телефони купила. Люди зарплату 10 чи 12 років не бачили, а їй — мобільні телефони... Ну, й показала всім переконливий приклад. Як тільки вечоріє, усі везуть і несуть. Кожен хоче взяти те, що найліпше. Он ворота — і ті вкрали. Навіщо ж йому ворота?! Кажу, поклади, де взяв. А він на головиху показує... Як кажуть, докотилися до ручки...»
Так відбувся процес персоніфікації та розпаювання колгоспного майна. Павлові Федчику, який ремонтує чужий трактор Т-150, перепав молокоблок. «Розвалена будівля. Якщо не віддам в оренду, то візьму на будівельні матеріали. Поставлю хату для сина», — Павло складає «бізнес-план» щодо своєї колгоспної спадщини. А цей Т-150-й — то спадщина його односельця. Той і власники ще двох тракторів МТЗ-80 віддали в оренду свою техніку «австрійцеві за один відсоток балансової вартості».
Ця техніка складена на заводах іще в ті далекі часи, коли 51-річний Федчик тільки-но починав на вечорниці ходити, і в умовах «усе навколо нічиє» стала чимось схожим на купу металобрухту. «У ремонт кожної з оцих трьох одиниць техніки вкладено по сім чи вісім тисяч гривень», — рахує витрати Володимир Мерзенюк. Отож власникам ще довго не доведеться тримати у руках орендну плату за майнові паї, уречевлені відремонтованими за «рахунок австрійців» тракторами.
Що ж до земельних паїв, то Федчик та ще 138 його односельців віддали їх в оренду на вісім років ТОВ «ГЕРРОМ Інвест-Україна 2006». «Таки мало — по два центнери збіжжя за пай. Але ж більше, ніж нічого. Поля по п’ять-сім років облогували. І ще, либонь, довго облогували б, якби не зарубіжний інвестор», — говорить Володимир Кучерук, який ще має велике матеріальне й моральне задоволення від того, що, нарешті, є робота. Оплачувана! «В угоді записано, що умови будуть переглядатися через три роки. Буде можливість і бажання продовжити оренду, то збільшимо орендну плату», — не втрачає надії на кращі часи виконавчий директор.
Це ж треба було так занапастити село!..
«Я передпосівний обробіток робив. А воно за культиватором горне й горне цю холеру — пирій. Не праця, а суща каторга», — пам’ятає Павло Федчик. «Але ж посіяли 160 гектарів ріпаку і 110 гектарів пшениці», — підбив перші підсумки літньо-осіннього сезону Володимир Мерзенюк. Мовить, що дали роботу десятьом кальнянським селянам. І ще дали стабільну зарплату.
«Це ж не колгосп, що треба людей до роботи, як кажуть, батогом заганяти чи медяником запрошувати. Трудяться на совість. Бо мають стимул. У селі он скільки безробітних!» — висловлює свої спостереження виконавчий директор.
«Кальня наша велика. Дорослого населення — 547 душ. Кожен другий — працездатного віку. На «біржі праці» 36 душ. У школі — 103 учні», — розповідає про «списковий склад» Кальні сільський голова Анатолій Янюк. Мовляв, оцей клин безробіття ще глибоко не орався.
І ще не оралося до 500 гектарів паїв, 300 гектарів земель запасу — власності сільради. «Інвестор не стоїть осторонь оцього процесу. Продовжуємо укладати угоди про оренду земельних паїв. Відповідно до бізнес-плану. Тоді й будуть нові робочі місця», — впевнено «малює» світлі перспективи для Кальні Володимир Мерзенюк.
Не всі побігли наввипередки із своїми паями до ТОВ «ГЕРРОМ Інвест-Україна 2006». «Є такі, що на наші пропозиції відповідають: я іще подумаю трохи. Коли ж думати, коли мені треба орати на глибокий зяб?!» — поспішає виконавчий директор. «Не забігай поперед батька в пекло», — радить дехто. Вважає, що два центнери збіжжя — то мало за 2,4 га паю. «Де ж візьметься більше, коли он скільки треба вкладати у цю занапащену землю. Уже витрачено на кожен гектар ріллі тисячу гривень. Добрива, гербіциди, солярка, запасні частини... І ще рахуйте, що до збирання треба буде по півтисячі вкласти», — поспішає із козами на торги виконавчий директор.
Він не має жодного сумніву, що «середньостатистичний» гектар дасть «бідних» 30 центнерів пшениці. А брати в оренду землі запасу сільради інвестори поки що жодного бажання не мають. «Там уже ліс росте. Самонасіялося: верба, береза, тополя... Дерева — по три-чотири метри у висоту вигналися. Туди вже треба лісорубів із сокирами та бензопилами відправляти, аби землю повернути у сівозміну», — поділяє турботи інвесторів сільський голова.
Одначе і до кальнянських селян ніхто не біжить наввипередки зі своїми умовами оренди їхньої землі-годувальниці. І не тільки до кальнянських. 49 610 гектарів орної землі у Деражнянському районі, з яких офіційно в обробітку тільки 26 472 гектари. А характерну особливість нашої статистики здавна знаємо: якщо не буде гіперболізації, то наче й життя не буде. Решта угідь «офіційно» облогує. І вже давно. Якщо свого інвестора не дочекається, то прийде зарубіжний. Пан Томас уже показав йому надихаючий приклад.
«Їздили до Австрії, три дні переконували пана Томаса, аби зробив оцю інвестицію», — пригадує виконавчий директор Володимир Мерзенюк. І таки переконали...
