Боєць із позивним Чуб родом із міста Калуш Івано-Франківської області. Хлопець стояв на Майдані, входив до складу 3-ї сотні, а в червні із побратимами записався до батальйону «Донбас». «Мав потрапити до першого батальйону Нацгвардії, але мій паспорт згорів на Майдані. Коли йшов набір у другий батальйон Нацгвардії — цю проблему ще не вирішив. А коли набирався «Донбас», із документами все було гаразд. Мені однаково, де воювати, головне — боротися за Україну, за свій народ», — зізнається Чуб.
Хлопець потрапив до другої штурмової роти «Донбасу» і після навчання поїхав у зону проведення боїв. Калушанин був у Артемівську та Часовому Яру Донецької області, його рота брала Попасне та Лисичанськ на Луганщині. Траплялися запеклі бої: 18 липня на Донеччині «ополченці» оточили українських військових, у підрозділі Чуба вбили двох чоловік, 13 поранили і один боєць зник. «Але ми вийшли з «котла» і їх побили більше, — підкреслює Чуб. — Ми — сильніші, бо воюємо за рідне, а наш ворог — за гроші. Українці — патріоти, у нас могутній дух, а це багато дає. Та ж армія УПА, досить маленька, протистояла радянській і фашистській владі й вистояла».
Юнак пишається силою побратимства у своєму підрозділі. «Ті, хто з Майдану, готові віддати життя за друга. Ми можемо застрелитися, підірвати себе, щоб тільки побратим вижив. Зараз у полоні два наші калушанини, один із них поранений. Коли в бою витягали постраждалих, пропонували йому допомогу, та він відмовився йти без друга. На заході України ніколи не здаються просто так. Може здатися троє, четверо чоловік, але заради того, щоб врятувати сто бійців», — розповідає Чуб. Сам доброволець якось тягнув пораненого побратима — той мав три кулі в нозі, треба було завантажити його в машину лікарів.
Зараз Чуб потрапив до госпіталю через контузію. Утім, уже незабаром боєць планує «тікати» на фронт. Доброволець негативно ставиться до командира батальйону «Донбас» Семена Семенченка, проте захоплюється керівником своєї роти з позивним Жак. «Наш командир служив у Афгані, має дві бойові нагороди, і понад сто чоловік витягнув з полону в Іловайську. Жак сам приймає рішення, хибні накази не виконує. Ця людина багатьом врятувала життя», — наголошує Чуб. Попри складні стосунки у батальйоні, після одужання хлопець повернеться до «Донбасу». «Багато моїх побратимів із батальйону полягли. Помститися за товаришів — моя мета», — пояснює доброволець.
Солдат із Калуша не служив в армії, бо є єдиним годувальником у родині. Після школи юнак одразу пішов працювати, оскільки мусив утримувати мати і брата-інваліда. Проте під час війни хлопець не всидів вдома. «Я — націоналіст, «бандера», і просто воюю за свою землю. Донбас — також Україна, і я борюсь за нього, рятую український народ. Але я — не фашист, не вбиваю мирних людей», — заявляє боєць. Тепер Чуб підтримує родину, як може, за три місяці в батальйоні загалом отримав 3600 гривень — усі їх передав родині.
Хлопець вдячний волонтерам, які допомагають харчами, екіпіруванням і добрим словом. «Якби волонтери нам не дзвонили, померли б морально», — впевнений Чуб. До речі, доброволець не читає новин: коли бачить заголовки в медіа, починає нервувати.
«Росія нам по зубах, ми готові перемогти, але в рівному бою. У росіян багато техніки, а без цього вони — ніхто. В України немає техніки, і це проблема», — каже боєць «Донбасу». Юнак зауважує, що солдатів підтримують прості люди, а багатіям та владі байдужі проблеми військових. Більше того, патріоти з добровольчих батальйонів не потрібні «верхівці», вважає він. Чуб переконаний у власних силах і будує плани на майбутнє: «Я ніколи ані клаптика своєї землі не віддам ніякому гаду. А після війни хочу працювати міліціонером або військовим — у мене мрія з дитинства така».
