Президентські вибори закінчилися, місцеві вибори перенесли — а захисники російської мови ніяк не вгамуються. Що сталося в нашій країні? Невже ця тема стає довгограючою платівкою? Ось і Верховна Рада Криму вступила у «священну війну» за російську мову. Парламент автономії оголосив її регіональною на території Автономної Республіки Крим. В душі якогось кримського обивателя лунає пісня: «Вставай, страна огромная, вставай на смертный бой...» А мозок пестить щаслива думка: «Нарешті наші народні обранці захистять рідну російську мову від брудних рук озвірілих націоналістів». І невтямки йому, що з таким же успіхом можна захищати російську мову, наприклад, у Москві.
«В Автономной Республике Крым наряду с государственным языком обеспечивается функционирование и развитие, использование и защита русского, крымскотатарского, а также языков других национальностей. Русский язык как язык большинства населения в Автономной Республике Крым и приемлемый для межнационального общения используется во всех сферах общественной жизни», — це цитата з Конституції АР Крим. У інших статтях Конституції автономії містяться положення, які забезпечують функціонування російської мови в судах, в діловодстві та й узагалі в усіх сферах життя. А послухайте засідання кримського парламенту — там жодних інших мов, крім російської, не чути.
Виглядає, що захисники російської мови в Криму і не тільки там уподібнилися комсомольським бюрократам часів СРСР, які створювали удавану проблему, щоб потім прозвітувати про успішне її вирішення. Все залишалося, як було, але шум стояв і молоді ленінці просувалися далі кар'єрними сходами.
Київські однодумці кримчаків метушаться сьогодні в парламенті і обіцяють так захистити російську мову, що її жоден Бандера навіть в купі з Гітлером не знищить. Зокрема, кажуть про законопроект депутатів Ківалова і Колесніченка про функціонування російської мови в судах. Автор цих рядків бував у судах Донецька і Запоріжжя — там судочинство за згодою сторін спокійнісінько собі ведеться російською мовою. Думаю, що і Крим в цьому плані нічим не відрізняється.
Можна б припустити, що це регіональні суди таким чином виявляють свою громадянську позицію і, всупереч волі «київських бандерівців», розвивають пригнічений «рускій язик». Утім, все вже давно відрегульовано законодавчо. Давайте відкриємо«Закон про мови в Українській РСР», який був ухвалений перед смертю СРСР і досі функціонує в незалежній Україні. Там є стаття 18, яка називається «Мова судочинства». В ній сказано: «Судочинство в Українській РСР здійснюється українською мовою. У випадках, передбачених у частині другій статті 3 цього закону, судочинство може здійснюватися національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині третій цієї ж статті, — мовою, прийнятною для населення даної місцевості», — що і втілюється на практиці.
Якщо ви не полінуєтеся й уважно прочитаєте вищезгаданий закон про мови, то будете здивовані його лібералізмом не лише до російської мови, але й до всіх мов національних меншин. Це лише окремі приклади. Якщо пройтися по іншим нібито болючим мовним моментам, то ми побачимо таку саму картину.
Отож, відповідаючи на запитання з першого абзацу цієї статті, можна сказати: сталося те, що «русофіли» перестали бути опозицією і прийшли до влади. Й тепер їм треба не лише язиками ляпати, а довести свою здатність поліпшувати рівень життя населення вже сьогодні. А з цим не просто проблеми відчуваються — тут суцільна катастрофа. Фракція Партії регіонів у Верховній Раді з обранням Віктора Януковича на посаду глави держави дружно провалила законопроект свого однопартійця Михайла Папієва про підвищення соціальних стандартів. Отож, соціальні стандарти не підвищуватимуться. А що натомість? От і доводиться уже не тільки на час виборів порушувати мовну проблему.
Коли мовні законопроекти буде ухвалено, обиватель все одно нічого не відчує, буде жити, як жив, адже про мовну дискримінацію він дізнається лише з палких промов політиків. Отож, постане врешті-решт запитання: а коли ж підвищиться рівень життя? Доведеться замість мови відволікати його увагу іншою проблемою-фантомом. Наприклад, знайти жертв зарізяк з УПА не в Луганську, а де-небудь у Сибіру і відправитися туди всією парламентською фракцією разом з комуністами відкривати пам'ятник. А після того виставку уже не про волинську, а про сибірську різню влаштувати. До речі, там і справді бандерівці порізали чимало — вертухаїв у таборах.
А ще можна оголосити, наче «агресивний блок» НАТО планує напасти на Крим — і треба буде мобілізувати народ, аби той грудьми захищав могутній та іржавий російський флот. Народ, звісно, цей флот захистить у нерівному безкровному бою проти удаваного ворога. А що потім вигадувати?..
КОМЕНТАРІ
Питання статусу регіональної російської мови в Україні не нове. Кілька років тому подібні рішення вже приймалися обласними радами в окремих регіонах на сході та півдні України. Але ще тоді апеляційні суди визнавали такі рішення антиконституційними, тому що немає в українському законодавстві норми про «регіональну мову». Сьогодні чомусь це питання знову піднімається?
Іван ДЗЮБА, вчений-філолог, культуролог, громадський діяч, академік НАН України:
— Проблема відома. На мою думку, рішення кримського парламенту — це обхідний маневр, щоб не ставити гостро питання про другу державну мову у Верховній Раді, на всеукраїнському масштабі. Тому, влада йде легшим шляхом — в обхід, приймаючи подібні рішення в регіонах, потроху відщипуючи... Якби українська мова була справді державною, тоді б, великої потреби в існування регіональних мов не було. Як казав один казахський письменник (коли в Казахстані оголосили казахську мову державною): «Це киснева подушка для казахської мови». Але, нажаль, українська мова тільки фіктивно є державною. Якби було нормальне функціонування української мови в суспільстві, то з усім іншим можна б було погодитися. За нинішньої ж ситуації — це великий фальш. Сьогодні дуже важко когось в чомусь переконати, тому що у кожного свій інтерес, цим інтересом вони і засліплені. До таких речей треба підходити з почуттям справедливості, а цього немає. Українці у своїй країні, на своїй території не можуть сповна, нормально користуватися рідною мовою. Як це вийшло? В результаті терорів і переслідувань. На жаль, ніхто не хоче цього розуміти.
Віктор МУСІЯКА, професор права:
— За великим рахунком, в Україні немає чіткої законодавчої бази приєднання до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. В нашому законодавстві й досі невизначений механізм, яким чином має відбувається функціонування регіональної мови. Тому, сьогодні дуже важко визначити чи підпадає взагалі російська мова під Європейську хартію.
Подібні рішення мають вирішуватися на загальноукраїнському рівні, а не в регіонах, тому що, таким чином, ми матимемо дуже багато різних «новел». Для держави це неприпустимо, оскільки мова йде про наділення правом регіону визначати статус мови, а це може звести нанівець статус державної української мови або статус інших мов.
Якщо говорити про Крим, то ми повинні розуміти, що тут є великим вплив «російського фактору». Рішення кримського парламенту — це перевірка центру, його реакції. Якби в Україні виконувався Закон «Про мови» від 1989 року, то сьогодні б не виникали подібні ситуації. Навіть ті, хто тоді «рвав» на собі вишиванки, нічого не робили для того, щоб підвищувати значення української мови, щоб вчасно розвивати мови інших національностей.
