Кримські археологи підбили підсумки археологічного сезону непростого 2020 року. Як відомо, в останні п’ять років російські археологи посилено копають у Криму в багатьох місцях — у Херсонесі, на Керченському півострові, у степу по трасі дороги «Таврида» й в інших місцях. Копають не лише археологи із Криму, яких колишній український інститут археології НАНУ підпорядкував Російській академії, а й багато сезонних польових експедицій. Вони явно поспішають виявити побільше артефактів для того, щоб збагатити російські музеї. Як розповів журналістам директор нинішнього «Інституту археології Криму РАН» Вадим Майко, навіть ситуація з пандемією коронавірусу «практично ніяк не вплинула на хід археологічних експедицій».
Вадим Майко розповідає, що археологічні розкопки здійснювалися практично на всій території кримського півострова — від Чорноморського до Керчі: «Можу назвати кілька експедицій: Керченську, де виявили стародавній акрополь; Бахчисарайську, розкопки якої відбувалися на території Ханського палацу, де добуто артефакти часів Кримського ханства, — і Донузлавську, де зовсім нещодавно розкопали оборонну вежу античної епохи».
Старший науковий співробітник «Інституту археології РАН», керівник проєкту «Відкрита археологія» Анастасія Стоянова розповідає, що цього року вивчення знахідок відбувається не тільки в археологічному контексті. До Криму приїхали вчені, які досліджують знахідки в аспекті їхнього хімічного складу — роблять аналіз металу і скла. А співробітники Московського інституту, генетики, які також прибули на півострів, взяли проби зразків кісткового матеріалу для дослідження геному людей, які жили в Криму дві тисячі років тому.
БАХЧИСАРАЙ / ФОТО МИКОЛИ СЕМЕНИ
ВШАНУЮТЬ ТИХ, ХТО ПРИЧЕТНИЙ ДО ОБКРАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОЛОГІЇ
Підбиваючи підсумки, російські вчені єдині в думці: археологічні експедиції пройшли успішно. І їм є чому радіти. Скажімо, днями на адресу директора Східно-Кримського історико-культурного музею-заповідника (Керч) Тетяни Умріхіної надійшов лист від гендиректора Державного Ермітажу Михайла Піотровського. Він привітав колектив заповідника з відкриттям фундаменту каплиці І. Стемпковського та місця його поховання. Іван Стемпковський (1789 — 1832), Керч-Єнікальський градоначальник, увійшов в історію Росії і як адміністратор, і як учений. Він один із родоначальників російської археології, праці якого не втратили актуальності досі. Записку про збирання старожитностей в Новоросійському краї багато дослідників розцінюють як першу чітко сформульовану програму російської науки про класичні старожитності півдня Росії. Для нас же це перша методика обкрадання української археології, вивезення із України старожитностей, які датовані історичними періодами ще до входження України до Російської імперії, тобто до 1654 року, і мають належати виключно Україні. Однак вони практично всі вивезені в музеї Росії, переважно Санкт-Петербурга і Москви. І. Стемпковський розгорнув у цьому напрямку бурхливу діяльність. Результатом її стало відкриття Одеського і Керченського музеїв старожитностей.
Михайло Піотровський, наприклад, у цьому ж листі до Умріхіної пише: «...Завдяки науковій і збиральній діяльності археолога Піотровського Ермітаж поповнився колекцією античних монет, зібраних ним протягом усього життя. Як градоначальник, він сприяв відкриттю знаменитого кургану Куль-Оба, знахідки з якого є прикрасою античних колекцій і незмінно привертають увагу відвідувачів головного музею країни». Можемо додати — і не лише із Керчі, а й з усього півдня України саме завдяки Стемпковському українські артефакти переправлені в Росію. Немає сумніву, що й після цього сезону Михайло Піотровський сподівається на багате поповнення фондів Ермітажу, просто до часу про це не говорять, тим паче не пишуть.
Саме тому в Керчі заплановано багато заходів з відновлення та увіковічення пам’яті Стемпковського. Михайло Піотровський висловив надію, що разом з оновленням Мітрідатських сходів будуть відновлені каплиця Івана Стемпковського і музей старожитностей, які представляють собою єдиний історичний ансамбль. З моменту відкриття поховання Керч-Єнікальського градоначальника Івана Стемпковського, виявленого в ході будівельних робіт з благоустрою оглядового майданчика на горі Мітрідат у місті Керчі, минув місяць. Колись, у 1834 — 1835 рр., на його могилі було збудовано монументальну каплицю-пам’ятник. Вона була не тільки архітектурною домінантою міста упродовж більш ніж ста років, а й являла собою частину єдиного архітектурного комплексу: Великі Мітрідатські сходи — будівля Керченського Музею старожитностей — каплиця над могилою. Усі ці монументальні споруди змогли зберегтися під час Кримської війни, революції та Громадянської війни. Але у роки Великої Вітчизняної війни каплицю було практично повністю зруйновано, а її залишки 1949 року знесені. Завдяки сучасним цифровим технологіям фахівцям пластичної реконструкції Центру фізичної антропології Інституту етнології та антропології РАН вдалося детально відновити образ Керч-Єнікальського градоначальника. У ці дні фахівці працюють над створенням погруддя Івана Стемпковського із застосуванням методу М. М. Герасимова — антрополога та історика, який першим у світовій практиці відтворив зображення царя Івана IV, Тамерлана, Ярослава Мудрого зі склепу в Софії Київській.
ХЕРСОНЕС / ФОТО АНДРІЯ КРИМСЬКОГО
ВАРВАРСЬКЕ ПОВОДЖЕННЯ З КУЛЬТУРНИМИ ОБ’ЄКТАМИ
Наприкінці жовтня 2020 року Міністерство закордонних справ України заявило рішучий протест Росії, вимагаючи припинити археологічні розкопки в Альмінській долині поблизу Бахчисарая і в Севастополі в рамках проєкту «Кримська війна». Ще раніше Президент України Володимир Зеленський своїм указом включив Російський державний музей Ермітаж, Російське географічне товариство, Інститут археології Російської академії наук та інші структури до списку санкцій, зокрема, за археологічні розкопки в окупованому Криму. У жовтні цього року генеральний директор ЮНЕСКО у своїй доповіді констатував погіршення ситуації в Криму і Севастополі. Постійний представник України при ООН Сергій Кислиця у жовтні також повідомив генерального секретаря організації Антоніу Гутерріша про російські незаконні археологічні розкопки в Бахчисараї, Керчі та Севастополі.
Як відомо, після анексії Криму Росія незаконно забрала під свою юрисдикцію всі об’єкти культурного та історичного значення, які містяться на території Криму. Київ наполягає на приналежності пам’яток українського народу і просить прийняти їх під захист ЮНЕСКО.
У вересні 2019 року було оприлюднено доповідь генерального директора ЮНЕСКО Одрі Азулай, в якій ідеться про погіршення ситуації на півострові в усіх сферах компетенції організації. Російська влада Криму не погоджується з інформацією, викладеною в доповідях ЮНЕСКО. Російський міністр культури Криму Аріна Новосельська запрошувала представників ЮНЕСКО особисто побувати на півострові й «об’єктивно оцінити» стан об’єктів культурної та історичної ваги. Насправді міністр сподівається, що ніхто не приїде і не оцінить варварства, з яким росіяни поводяться з культурними об’єктами.
Наприклад, до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО входить заповідник «Херсонес Таврійський». Також кандидатами на внесення у список ще з часів України є Ханський палац у Бахчисараї, Генуезька фортеця в Судаку, Кримська астрофізична обсерваторія, Мангуп-Кале, Ескі-Кермен і Чуфут-Кале. Однак це не рятує їх від пограбування, плюндрування незаконними і неадекватними «реконструкціями».
Приміром, Севастопольський сайт ForPost уже кілька років намагається захистити від варварів заповідник «Херсонес Таврійський». Як пише колишній заступник директора музею-заповідника з розвитку Павло КУЗЕНКОВ, під виглядом розвитку Херсонес фактично знищують. Реконструктори йдуть на фальсифікації та порушення, розуміючи, що інакше їхні ініціативи просто не пройдуть. Впритул до стародавнього городища днями почали монтувати металеві конструкції, вигляд яких абсолютно несумісний з об’єктом всесвітньої спадщини. Це видовище до глибини душі обурило севастопольців — у соцмережах і в коментарях під статтею ForPost обговорюються різні способи впливу на ситуацію, включаючи збір підписів під листом Володимиру Путіну.
Павло Кузенков розповідає: «У травні цього року в інтернеті з’явився акт державної історико-культурної експертизи даного проєкту, причому з’явився не на сайті Міністерства культури, як це личить федеральному музею, а на сайті нашого «Сєвнаслєдія». Ми з колегами стали його уважно вивчати. Те, що будується зараз, скромно називається «оглядовим майданчиком на батареї Кане». Залишки цієї артилерійської батареї, яку було споруджено на початку минулого століття, потрібно ретельно дослідити. Натомість її вирішили накрити дерев’яним настилом на металевому каркасі з малозрозумілим призначенням, та ще й підвести до неї під’їзні шляхи, доріжки, пандуси та інше». Створення цієї циклопічної, за висловом історика, споруди, як і поява інших, усіяли городище конструкціями: металевими фермами, подіумами, дерев’яними доріжками, решітками, ліхтарями, кабелями. Стверджується, що всі ці конструкції збірно-розбірні й археологічним пам’яткам шкоди не завдадуть. Але це ще потрібно довести. Очевидно, що одне лише підвезення і монтаж цих конструкцій порушує вимогу закону, що забороняє на об’єктах культурної спадщини будь-які роботи, крім пов’язаних з його збереженням.
ЗАПОВІДНИЙ ПРОСТІР ПЕРЕТВОРЮЮТЬ НА «МАЙДАНЧИК ДЛЯ ВИХОВАННЯ МАС»
Становище будь-якого пам’ятника охороняється законом. А Херсонес, як ми знаємо, об’єкт всесвітньої спадщини. Під охороною російських законів та міжнародних конвенцій перебуває не лише те, що під землею або на її поверхні, а й усі видові розкриття, які передають дух місця. Усі вони внесені в охоронне зобов’язання музею-заповідника, і поява будь-яких сторонніх об’єктів тут неприпустима або вимагає ретельної експертної оцінки.
Павло Кузенков вважає: «Найогидніше — що все це прикривається пишномовним патріотизмом, розмовами про те, що необхідно перетворити цей священний простір на майданчик для виховання мас. А в підсумку відбувається десакралізація цього особливого для Росії місця і зневага до найважливішого пам’ятника світової та російської історії». Додамо також, що Кузенков, вочевидь, змушений сказати про приналежність пам’ятки до Росії, адже вчений не може не знати, що до сучасної Росії Херсонес ніякого стосунку не має, бо Русь — то була не Московія, і що хрестився в ньому князь не російський, а Київський Володимир, і що християнство по Русі дійсно пішло із Херсонеса, але до Росії, тодішньої Московії, воно прийшло зовсім іншим шляхом. І уже саме ця фальсифікація історії Херсонеса, привласнення його Росією є найбільш варварським спотворенням історичної пам’яті й самої пам’ятки.
Разом з тим, Херсонес — насправді особливе місце на земній кулі, місце, яке перейшло із Античності в Середньовіччя без катастрофи, яке вистояло в незліченних облогах та війнах. Але найбільше постраждало від видобутку каменю під час будівництва росіянами Севастополя. Однак і в такому вигляді це не просто унікальне за збереженістю античне та візантійське місто, а й справжнє «місце сили» для нашого народу, місце, де понад тисячу років тому Русь приєдналася до світової цивілізації, християнської релігії — і знайшла себе.
Водночас директор «Інституту археології Криму» Російської академії наук Вадим Майко заявив Інтерфаксу, що «вимоги Міністерства закордонних справ України припинити археологічні розкопки в окупованому Криму — безглузді й «ні до чого не приведуть». В ефірі радіо «Крим. Реалії» він сказав, що «починаючи з 1947 року ми проводили археологічні дослідження на півострові і проводимо їх зараз. Це наша основна діяльність, ми отримуємо за це зарплату, тому припинити працювати на півострові ми ніяк не можемо. Без роботи залишиться досить велика кількість фахівців найвищого рівня. Інша річ, що потрібно чітко розмежовувати ті роботи, які наш інститут веде відповідно до затверджених планів за державним завданням Російської Федерації, та розкопки, які ведуться з 2015 року у зв’язку з господарським освоєнням та відведенням земельних ділянок під те чи інше будівництво. Останні — дуже об’ємні, такого в Криму не було ніколи, тому їх виконання не під силу будь-якій спеціалізованій установі. Ось там беруть участь фахівці із материкової Росії». Додамо від себе — там беруть участь також так звані волонтери, які не є спеціалістами, але їхня участь приховується.
Вадим Майко підкреслює, що його інститут «намагається контролювати» ці археологічні роботи, пов’язані з великими інфраструктурними проєктами Росії. За його словами: «Процедура розкопок у нас абсолютно стандартна: як вона була прописана в українському законодавстві — точно так же вона прописана і в російському. Тобто всі знахідки на території регіону надходять до музейного фонду регіону — Республіки Крим. Я можу зі стовідсотковою впевненістю сказати, що всі артефакти залишаються на півострові, нічого не вивозиться».
«БУДЬ-ЯКІ РОЗКОПКИ БЕЗ ДОЗВОЛУ МІНКУЛЬТУРИ УКРАЇНИ — ЦЕ «ЧОРНА» АРХЕОЛОГІЯ»
Тим часом кандидатка історичних наук, начальниця українського Інкерманського загону Севастопольської археологічної експедиції Евеліна КРАВЧЕНКО стверджує, що аргументи Вадима Майка можна було б узяти до відома лише в мирний час, наука інтернаціональна до певного моменту — до настання військового часу. Тоді вона стає частиною міжнародної політики.
Евеліна Кравченко вказує на те, що «українська сторона не може документально переконатися в тому, що кримські знахідки насправді залишаються на території півострова. Для мене важливіше те, що при несприятливому для Росії розвитку ситуації в Криму через рік, через п’ять років найцінніші артефакти можуть моментально відправити в Санкт-Петербург або Москву під приводом передачі на тимчасове зберігання або на виставку. Ми взагалі не в змозі це контролювати, так що не можемо робити вигляд, ніби нічого не відбувається. Тим часом Україна вже приєдналася до другого протоколу Гаазької конвенції про захист культурних цінностей під час збройного конфлікту, і якщо влада внесе всі необхідні зміни в підзаконні акти, ми отримаємо механізм для притягнення до відповідальності тих осіб, які підписують документи і видають дозволи на вивезення кримських артефактів. Вони будуть вважатися військовими злочинцями і переслідуватися в усьому світі. Бюрократичних процедур там багато, але ми повинні це використовувати...»
Заступниця міністра культури України Світлана ФОМЕНКО в ефірі радіо «Крим. Реалії» стверджувала, що Росія порушує цілу низку міжнародних документів, проводячи розкопки в тимчасово окупованому Криму: «Російська Федерація якраз виступає стороною в зазначеній Гаазькій конвенції, яка криміналізує злочини проти культурних цінностей. Будь-які розкопки без дозволу Міністерства культури України вважаються «чорною археологією» на окупованих територіях. Ми не раз робили заяви і в ЮНЕСКО, і в Раді Європи про неприпустимість порушень з боку Росії. Обидві наші країни підписали інші конвенції, в яких чітко прописано: за збереження об’єктів культурної спадщини на окупованій території відповідальність несе країна-окупант. У даному разі Росія порушує свої зобов’язання на міжнародній арені, які сама на себе взяла. Зараз ніхто в нашому міністерстві точно не знає, що відбувається з так званими археологічними дослідженнями на півострові, куди перевозять артефакти — це загадка для нас...»
Світлана Фоменко нагадує, що в Криму досі не побувала моніторингова місія ЮНЕСКО, оскільки російська сторона вимагає узгодження процедури з Москвою, а не з Києвом, а структури ООН не можуть піти на це всупереч резолюціями Генасамблеї по Криму, де закріплена територіальна цілісність України. Поки що розв’язання цієї колізії заступник міністра культури України не передбачає.
НЕВМІЛЕ ЗБЕРЕЖЕННЯ АРТЕФАКТІВ
Крім того, преса самого Криму доводить, що справи йдуть не зовсім так, як описують кримські археологи. «Кримська правда» у статті «У розрусі та смітті» пише: «У зв’язку з нестачею кадрів кримським археологам доводиться вдаватися до допомоги волонтерів. Коли засоби масової інформації пишуть про кримську археологію, мова завжди йде суто про хід розкопок, несподівані знахідки і нові теорії. У зв’язку з цим в аудиторії мимоволі складається враження, що єдина проблема, яка існує зараз у даній науковій галузі, — подальша доля «зависання» у Європі скіфського золота. Тим часом уже багато років більшість археологічних відкриттів у Криму робиться не завдяки, а всупереч обставинам — тільки на ентузіазмі дослідників.
Доцент кафедри історії стародавнього світу та середніх віків історичного факультету Таврійської академії КФУ ім. В. І. Вернадського Валерій НАУМЕНКО розповів журналістам: «Ще одне дуже нагальне питання — що буде з пам’ятниками, які є обличчям півострова, і зробленими на них знахідками? Знайдені на розкопках висококласні речі ми здаємо в музеї-заповідники, а далі що? Нічого! Тому що в республіці практично немає хороших реставраційних груп і комплексів».
У більшості європейських музеїв виставлені копії, а не оригінальні знахідки, оскільки стан останніх не дозволяє їх експонувати. У Криму ж дослідникам вдається витягувати із землі речі чудової кондиції. Але, на жаль, їхнім подальшим утриманням і збереженням мало хто переймається. Криму потрібні якісні фонди для зберігання знахідок, реставраційні блоки та висококласні майстри-реставратори.
«Ми вважаємо, що в Кримському федеральному університеті необхідно створити свій археологічний музей, — заявляє Валерій Науменко. — Нам боляче віддавати знайдені на розкопках речі туди, де з ними потім нічого не роблять, навіть зберігати толком не вміють. Наприклад, цього року під час польових робіт ми виявили просто чудові знахідки, але що з ними буде після того, як вони, скажімо, полежать п’ять-десять років у неопалюваних приміщеннях?»
Отже, всі здобуті археологічні артефакти, яких доволі багато і які становлять високу цінність, як пише газета, поки що ніяк не захищені. Навіть якщо їх не вкрадуть і не вивезуть до Росії за звичною практикою, вони все одно загинуть через невміле зберігання. Треба бити на сполох, залучати ЮНЕСКО, міжнародні суди й міжнародні організації. Україна повинна врятувати свої історичні надбання від варварського поводження з ними.
