Школа — це не тільки навчання. Діти перебувають там практично цілий день. Держава бере на себе забезпечення школярів харчуванням, в деяких випадках фінансує ремонт. За даними експертів, сьогодні в кожній області мінімум 30% бюджету витрачається на фінансування потреб освіти — надання послуг, харчування, облаштування тощо. Але, як відомо, цих коштів хронічно не вистачає, і сьогодні основними спонсорами навчальних закладів є батьки. Щомісяця вони віддають кошти на ремонт, облаштування, методичні матеріали, тощо.
Громадська організація «Європейська дослідницька асоціація» вивчила типові порушення «учасників освітнього процесу» — школярів, учителів, батьків, студентів. За інформацією керівника експертної ради «Європейської дослідницької асоціації» Світлани ГОРНОЇ, на те, що в школах є практика надання благодійних внесків (і загалом платних послуг) скаржаться 84% всіх опитаних. Про неналежне медичне обслуговування або його відсутність говорять 64% респондентів, 54% — про неналежне харчування (відсутність необхідних коштів на нього). Також кожен п’ятий опитаний експерт вказав на «обмеження права самостійно розпоряджатися прибутками навчального закладу від господарської та іншої передбаченої його статутом діяльності». Виходить, що, з одного боку, школи перебувають в режимі самозабезпечення, з другого — навіть тими коштами, які виділяє держава, наприклад, на харчування, школи та батьківські комітети не можуть розпоряджатися. Цими грошима розпоряджаються міські або районні управління освіти.
Протягом останніх трьох років (2011—2013) Центр політичних студій та аналітики за підтримки Європейського Союзу провів моніторинг у системі державних закупівель і освіти в Україні. Упродовж цього часу в п’яти регіонах України (АР Крим, Волинська, Донецька, Харківська та Сумська області) було проаналізовано державні закупівлі близько ста органів влади (управлінь освіти) на загальну суму 200 мільйонів гривень.
— Учасники нашої ініціативи «Всеукраїнське громадське партнерства за чесні державні закупівлі в системі освіти» викрили мережу приватних фірм, які стягували «комісійну плату» з переможців конкурсних торгів за попередньою домовленістю з органами влади. Комісія коливалася від 1,2 тисячі гривень до 40 тисяч. Такі ганебні ситуації ми бачили в усіх областях. Вважаємо, що це — наслідок неузгодженості дій правоохоронних органів, Мінекономрозвитку та Антимонопольного комітету України, — говорить експерт Центру політичних студій та аналітики Гліб КАНЕВСЬКИЙ. — Ключова проблема на місцях — певний розрив між можливостями та завданнями, які стоять перед місцевою владою. Так, влада має систематично забезпечувати заклади навчання продуктами харчування, однак гроші, передбачені на них у бюджеті, не завжди надходили.
Дуже ефективний механізм, який працює у розвинутих країнах і який у нас спробували ввести, — це електронний цифровий підпис. За його допомогою налагоджується електронний документообіг між органами державної влади, місцевого самоврядування та громадянами... Він також необхідний для того, щоб провести електронний аукціон між учасниками тендеру (наприклад, на постачання продуктів харчування). Експерти встановили, що «органи освіти згаданих областей, в яких відбувався моніторинг, «не готові до електронної оптимізації процесу». Отже, всі закупівлі здійснюються в ручному режимі.
Також фахівці наполягають на тому, що в школах необхідно більше поширювати самоуправління. Про право на самоврядування навчальних закладів ідеться у ст.17 Закону України «Про освіту». Адже, якщо на плечах батьків — фінансування діяльності шкіл і дошкільних закладів, вони разом із педагогічним колективом мають право впливати на закупівлі, які здійснюються в управліннях освіти. Оскільки зараз відбувається формування нового уряду, освітяни та експерти сподіваються, що нова команда Міносвіти буде більш наближеною до реальності, в якій змушена існувати система нашої освіти, і необхідні реформи, які тут давно назріли, все ж розпочнуться.
Денис ЧЕРНІКОВ, експерт із питань фінансової та бюджетної політики Лабораторії законодавчих ініціатив:
— Тематика, яку ми опрацювали за три роки, стосується не тільки тендерного законодавства, прозорості та ефективності, а й відносин між державою та громадянами. Проблематика освіти, охорони здоров’я, соціальної політики — дуже близькі між собою. Тут ми бачимо дуже широкі питання: чи може держава, в принципі, виконувати деякі функції та завдання, які вона зараз виконує? Якщо взяти освіту, то треба задуматися, чи повинні надалі міські та районні управління централізовано закуповувати харчування, укладати договори про проведення ремонтних робіт. Тому що в таких випадках батьки, батьківські комітети від цього відсторонені. Якість же послуг, які надають управління, викликає запитання. Ми проводили експертні опитування, й вони показали, що батьки й вчителі не дуже задоволені якістю товарів і послуг, які закуповуються державою. Варто подумати про те, щоб деякі функції передати на рівень школи, — батькам, батьківським комітетам. Тому що ми маємо зараз ситуацію, коли батьки щомісяця віддають кошти на потреби школи, на потреби навчання — від 100 до 1000 гривень у місяць. Я вважаю, що в майбутньому батьки мають відігравати більш значиму роль у питаннях закупівлі товарів і послуг, і ухвалювати рішення, які, на їхню думку, є, по-перше, вигідними, по-друге — якісними.
