Після місячної відсутності у Києві (була в Австрії, де відпочила від газет) знайомлюся з пресою.
Щодо статті «Сповідь транзитного пасажира» («День» від 2.11.2001) можу сказати як недавній пасажир, що митниця не додає пасажирам відчуття комфортності. На моїх очах «діставали» сусідку за те, що у неї не було транзитної візи через Словаччину. Її загрожували висадити на вокзалі для повернення до Відня за візою. Вона їхала поїздом Мілан — Відень, а потім до Києва, не знаючи, що потрібна транзитна віза. Після довгих суперечок її змусили заплатити за візу $35 при в’їзді. Те ж повторилося і при виїзді зі Словаччини, так як їй не видали квитанції про сплату. Після цього бідна жінка пила серцеві краплі, а наші провідники заявили, що могли б їй це зробити за половину вартості (?!).
Стаття «Базар все розставить на свої місця?» («День» від 2.11.2001) також наводить на сумні роздуми. Був у Києві на площі Перемоги «Будинок книги». У що його перетворили? А книгарня «Поезія» на майдані Незалежності, а магазин «Сучасник» на проспекті Перемоги, а «Книгарня письменників» на Червоноармійській, а книгарня на вул. Сагайдачного? Скрізь «наклали лапу» комерційні структури зі своїм товаром, далеким від книжкового.
А скільки книгарень закрилося? Цього журналісти й письменники-політики не бачать, неначе їх це не стосується.
Здивувала Клара Гудзик статтею «Музеї чужих свят («День» від 6.11.2001), передусім її тоном: «...хто любив урочисте розходження вулицями (не завжди у тверезому стані) під червоними знаменами...» Хочеться спитати: «Це ви про кого, пані Гудзик?» У нашому (і не тільки) колективі студентів КДУ, а потім академічного інституту таких не було. Не личить журналісту такого рівня штовхати представників старшого покоління. Вони ж заслуговують поваги за свою чесну й безкорисну працю.
Актуальною залишається й проблема російської мови. На одній з виставок у Києві на моє запитання до бармена російською мовою почула репліку від сусідки: «А ви не українка!» — «Чому?» — питаю я. «Тому що ви розмовляєте російською мовою». Коли я відповіла, що можу й українською, і англійською, то почула: «То скажіть, як буде англійською «Я хочу їсти». Відповіла, після чого моя сусідка змовкла. Аналогічне чула у вагоні на станції Мукачево, коли нашу розмову з сусідом перебив інший сусід: «А чого це ви на території України розмовляєте російською мовою?»
І цей клубок буде збільшуватися, якщо ми не зробимо відповідних висновків сьогодні. Тим більше, що ми кровно споріднені народи, у багатьох є родичі, які проживають у Росії. Тому приємно здивувало повідомлення про те, що мер Нью-Йорка ухвалив рішення оголосити російську мову офіційною мовою міста. Чудовий приклад для наслідування!
Я ж пропоную організувати дискусію на тему «Російська мова й російська культура в житті й творчості Т.Г.Шевченка». Якщо не на сторінках газети, то обговорити цю тему на читацькій конференції. Ми з друзями із задоволенням візьмемо у ній участь.
Про Відень хотілося б написати окремо, але важко буде знову зібратися. Приголомшує, передусім, чистота. Починаючи з вокзалу (Південний), який не виблискує багатством Київського (що дивує іноземців), але дуже затишний і зручний: гараж (по гвинтовій), возики для речей біля входу, три кафе, різні кіоски.
На диво зручний транспорт, хоч трамвайчики у центрі старенькі. Таке враження, що нічого не ремонтується, а просто підтримується у доброму стані. А вже якщо десь будівництво або ремонт, то робиться це з мінімальними незручностями для городян. Сильне враження справив завод iз переробки сміття. Видовище зачаровує, особливо у сонячну погоду або увечері при підсвічуванні. І це все у межі міста. Видно, що гроші витрачаються раціонально, без показушних проектів.
У моїх бесідах iз віденцями (російською та українською мовами), вихідцями з України, їх приголомшувала моя відповідь про мою пенсію — $22 (у них від $1200). Шкода, що поряд не було фотокореспондента, щоб зафiксувати вираз їхнiх облич. Австрія, звичайно, дуже дорога країна, але навіть враховуючи це, наше жебрацтво очевидне.
А Китай помітний і у Відні. Там дуже поширені китайські ресторани, які славляться своєю кухнею та відвідуваністю, на відміну від «МакДональдсів». Нас, а ми розмовляли російською, офіціанти розуміли.
