Напевно, ні про що не говоримо і не сперечаємося останнім часом так часто і затято, як про майбутні парламентські вибори. Навколо киплять пристрасті, йдуть затяжні словесні бої численних партій та блоків, їхніх висуванців і самовисуванців за престижні парламентські крісла.
Рядового виборця мучить важливе запитання: за кого ж голосувати 31 березня? Тим більше, що дві третини нинішнього складу Верховної Ради знову балотується, не реалізувавши в практичні справи колишні свої передвиборні зобов’язання.
Від передвиборного галасу і суєти безлічі претендентів і у мене голова болить. Особливо непокоять міжпартійні «розборки» так званих «лівих», «правих» і «центристів». З одного боку, добре, що у нас поворот до багатопартійності. Але з другого — неозброєним оком видно, що рвуться до влади, аби тільки порулити «державним кораблем».
Не будемо гадати, хто і скільки iз них отримають місць у Верховній Раді за підсумками виборів 31 березня. Хотілося б зосередити увагу на їхніх передвиборних програмах. На жаль! Такі поки не опубліковано в ЗМІ. Але, судячи з лютневих агітаційно-пропагандистських виступів лідерів, навряд чи варто чекати появи в них чогось принципово нового. Як першочергові завдання називаються: створення постійної парламентської більшості, формування однопартійного або коаліційного уряду, розробка перспективної програми відродження вітчизняної економіки та інше.
Відрадно, що все це намічається потенційними переможцями нинішнього передвиборного марафону. Тим самим подається гарний приклад усім іншим партіям і блокам. Адже народ просто втомився від їхнього надто шумного багатоголосся, взаємних «наїздів». Та й рядовому виборцю значно легше вибрати один iз п’яти-семи блоків (і партій), ніж із кількох десятків. До того ж сильний, як правило, не боїться говорити про свої недоліки та упущення, а слабкий ховає їх, часто імітуючи бурхливу діяльність на пустому місці.
Я постараюся побувати на передвиборних зустрічах із лідерами провідних політичних структур, уважно послухати їхні основні виступи та відповіді на запитання виборців, поспостерігати за манерою спілкування з аудиторією, потім порівняти почуте й побачене, щоб правильно визначити свої симпатії. До речі, цікаво спостерігати і за самою аудиторією. По тих, хто зібрався, або зібраних (буває і таке) в залі, їхніх запитаннях гостеві та його відповідях неважко здогадатися, зокрема, про міру вождізма, цілеспрямованості та рішучості в практичних діях, нестандартності мислення, прихильності певним соціальним інтересам і моральним принципам, інші особисті якості партійного лідера.
Усім цим я ділюся з метою обміну досвідом.
