Нині в сільській місцевості проживає понад 30% населення України, тобто понад 14 мільйонів осіб — фактично третина країни. Вже стало правилом згадувати про село тоді, коли критична маса незадоволення загрожує цілості тих чи інших посадових осіб. Так сталося і нещодавно, коли після загибелі двох немовлят у Тернопільській та Вінницькій областях від гострого нітратного отруєння прем'єр-міністр Микола Азаров видав сумнівне щодо виконання розпорядження — протягом двох місяців перевірити стан криниць в усіх областях України. Сьогодні ми говоритимемо про питну воду — наскільки чистою та безпечною вона є і що можна зробити, щоб вода в криницях знову стала джерелом життя, а не смертельною небезпекою?
НІТРАТНА ЗАГРОЗА
Одним із факторів, що роблять «живу воду» «мертвою», є нітрати, які при перевищенні вмісту в складі води призводять до тяжких захворювань, зокрема, до водно-нітратної метгемоглобінемії, яка може стати причиною смерті. Особливо гостро ця проблема постає в українських селах. Нітрати — це солі азотної кислоти, які й раніше надходили до організму людей та тварин, адже їхній вміст у грунті є елементом мінерального харчування рослин. Сьогодні вони потрапляють до води через надмірне споживання та неправильне зберігання мінеральних та органічних добрив у сільському господарстві, через роботу великих промислових об'єктів, де використовують нітратні сполуки солей азотної кислоти, через недостатньо очищені стічні води, через недотримання санітарно-гігієнічних норм при облаштуванні криниць (адже відходи життєдіяльності тварин та людей містять значну кількість нітратів).
Нітрати добре всмоктуються в кишково-шлунковому тракті, швидко потрапляють у кров і розносяться по всьому тілу. Коли дози перевищують допустимі норми, виникає гостре нітратне отруєння. Безпечною для людини дозою нітратів є 150—200 мг на добу, гранично допустимою — 500 мг, токсичною — понад 600 мг. Для дітей ці норми є значно меншими.
Учені довели: за умови постійного вживання води з перевищеним вмістом нітратів, з часом з'являються такі захворювання, як рак шлунку, розростання щитовидної залози, порушення функцій нервової та серцево-судинної системи. Крім того, сполуки азоту й нітратні іони належать до мутагенних речовин, які призводять до генетичних захворювань. До організму людини нітрати найчастіше потрапляють з їжею та водою: з водою та овочами надходить від 75 до 90% від загальної кількості нітратів.
ЗОНА НАЙБІЛЬШОГО РИЗИКУ
Найбільший вміст нітратів, що часто в десятки разів перевищує допустиму норму, — в питній воді сільської місцевості. Це спричинено тим, що вода в селах фактично не підлягає контролю. СЕС, що перевіряє стан питної води в Україні, не має ні людських, ні фінансових ресурсів для того, щоб контролювати воду в приватних криницях. При цьому, згідно з офіційними даними, 78% сіл не мають централізованого водопостачання. Використовуючи питну воду з колодязів, каптажів, копанок, які мають глибину 1,5— 6 метрів і наповнюються грунтовими водами, селяни споживають залишки добрив, нітратів та хвороботворних організмів зі стічних та вигрібних ям, смітників.
Сьогодні сільське водопостачання знаходиться в кризовому стані — зруйнована та майже повністю занедбана фактично вся водопровідно-каналізаційна інфраструктура, очисні споруди, технології очистки та знезаражування є застарілими та неефективними, зникають спеціалізовані організації з обслуговування сільських водогонів, каналізацій та криниць.
Валерій Маляренко, перший віце-президент «Української водної асоціації», говорить: «Маємо застарілі очисні споруди та інженерні мережі. Тому воду в будь-якому разі потрібно додатково очищувати. Щоб привести в належний стан комунальне господарство країни, потрібно сотні мільярдів гривень, що на тлі вітчизняного бюджету й заборгованості в оплаті за комунальні послуги виглядає фантастикою».
Не меншою проблемою є низька санітарно-гігієнічна культура самих селян. Традиційною для українських сіл є ситуація, коли за кілька метрів від джерела питної води знаходяться гноївки, туалети, вигрібні ями, які наповнюють воду нітратами та хвороботворними бактеріями. Якщо раніше селяни чистили криниці кожного року, то сьогодні це роблять одиниці з поміж господарів. Свій «внесок» у справу забруднення питної води вносить і сільське господарство, що послуговувалось чи послуговується пестицидами, що містять нітратні сполуки. Тому й не дивно, що від забруднення нітратами потерпає майже вся територія України, включно зі здавалось чистим Карпатським регіоном та Кримом.
«Проблема забруднення питної води є актуальною сьогодні, особливо в сільській місцевості, де раніше використовувалися хімічні добрива, які мали нітрати в своєму складі, майже скрізь колодязі, шахтні копанки, криниці мають забруднення, що перевищує норму в десятки разів. Найбільша загроза нітратного забруднення в тих регіонах, де широко використовувалися нітратні добрива в сільськогосподарських цілях: полтавський регіон, київський, черкаський є найзабрудненішими. Воду забруднюють і самі селяни. В одному з сіл Західної України я спостерігав картину: криниця, з якої бере воду половина села, а за кілька метрів від неї — велика купа гною. Чи може така вода бути безпечною?», — розповідає заслужений працівник комунального господарства Володимир Скупченко.
МАСШТАБИ ПРОБЛЕМИ
Ігнорувати проблему забруднення питної води — це готувати грунт для екологічної катастрофи. За результатами досліджень, кількість нітратів у питній воді фактично всіх регіонів сільської місцевості часто перевищує допустимі показники на 10—20%. Таким чином, вода в більшості криниці є непридатною для пиття. Таке перевищення нітратів призводить до трагедій: по Україні в кожній області від нітратного отруєння щорічно помирає 10—12 немовлят.
Щоб уявити масштаб проблеми, яку уряд планує вирішити за два місяці, розглянемо один район Київської області. Головний лікар Макарівської районної СЕС В. Тарасенко розповідає: «Ми стурбовані необхідністю за короткі строки провести паспортизацію усіх джерел у районі. В одному нашому районі є 8 067 колодязів. Сьогодні людські та матеріально-технічні ресурси дозволяють нам робити 10 аналізів на день. Щоб перевірити всі криниці району, нам потрібно дуже багато часу та великі кошти».
Анатолій Яцик, директор Українського науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем, стверджує, що навіть говорити про якусь загальну статистику щодо перевищення рівня нітратів у криничній воді важко — це те саме, що запитати середню температуру по лікарні, адже вміст нітратів у воді в одному селі може бути дуже різним у кожній конкретно взятій криниці.
«Я пам'ятаю, був такий випадок, коли в Київській області пробили свердловину, де у воді вміст нітратів у 30 разів перевищував норму», — каже Анатолій Яцик. Отже, перевірки потребує кожна криниця.
Як розповідає Ганна Цвєткова, координатор напрямку «Питна вода та санітарія» Всеукраїнської громадської організації «МАМА-86», що вже понад 10 років займається проблемою забруднення питної води нітратами, вартість одного розгорнутого аналізу води коштує близько 500 гривень. Раніше була можливість використовувати дешевший та швидший спосіб — експрес-аналізи, які коштували в десятки разів дешевше та виконувались за хвилину. Проте сьогодні їх уже не виготовляють в Україні, а за кордоном вони не закуповуються. Арифметика проста: в одній області в середньому знаходиться близько 30 районів, а приблизна кількість криниць в районі — вісім тисяч. Помножте кількість криниць на тридцять, помножте на 24 (кількість областей). А тепер помножте цю суму на 500 (вартість аналізу). Виникає питання: чи закладені ці астрономічні кошти в бюджеті України на 2010 рік? Відповідь — ні.
ВИХІД Є?
Зважаючи на великі сумніви щодо реалізації ідеї, виникає питання: а як же бути? Один із кроків до розв'язання цієї проблеми зробила Полтавська СЕС: її спеціалісти активізували інформаційно-просвітницьку роботу серед фахівців і населення та зобов'язали кожну вагітну жінку, яка стає на облік, разом з іншими документами надати результати аналізу води, яку вона використовує в побуті, на вміст нітратів. Вартість аналізу для майбутньої мами становила незначну суму. Завдяки цьому заходу вже наступного року показники гострого нітратного отруєння серед немовлят істотно зменшились.
Ініціатива полтавців — приклад пошуку виходу з екологічної проблеми, що десятиліттями, рік за роком, набирала критичної ваги. Спеціалісти, що займаються проблемою забруднення питної води, переконані — це наслідок тривалої деградації системи охорони довкілля.
«На жаль, в Україні й досі немає нормативного документа, який би чітко розмежовував відповідальність контролю за якість питної води, — розповідає Володимир Скупченко. — В сусідній Росії вже давно діє норматив, який називається «Питна вода і водопостачання населених пунктів із нецентралізованих джерел постачання», в якому є законодавчо визначені норми щодо стану криниць та якості води. В нас же не існує подібних норм. Потрібен законодавчий документ, який чітко визначить ці вимоги. Там має бути все чітко розписано: коли брати воду, скільки разів брати воду, хто повинен відповідати за санітарний стан криниці, якщо нею користується велика кількість споживачів, хто взагалі є відповідальним за стан води в кожному регіоні. Потрібно навести лад в цій сфері, бо те, що зараз відбувається, не є нормальним.»
Тобто говорити про вирішення проблеми без розгорнутої державної стратегії — немає сенсу. І точкові дії, на кшталт розпорядження уряду про перевірку питної води, не підтверджені ресурсами та цілісним баченням проблеми — навряд чи будуть ефективними. Під час прес-туру «Немовлят вбивають екологічні негаразди», організованого «МАМА-86», що наочно показав стан питної води в одному з сіл Київщини, президент Ганна Голубовська-Онісімова озвучила позицію громадської організації: «Перше, що повинна забезпечити держава, — вчасне й повне інформування громадян щодо екологічних питань, а також можливість брати участь у розробці та прийнятті рішень, що стосуються питань довкілля, як це гарантує нам Оргуська конвенція».
Спеціалісти стверджують: є чимало способів вирішення проблем доступу до якісної питної води в селах. Можна відремонтувати водогін та встановити систему локальної доочистки води, відремонтувати громадський колодязь, яким користується більшість населення, почистити колодязі й обладнати нову свердловину, можна провести знезараження води за допомогою ропи чи прокласти нову гілку водогону. Перешкодою до втілення цих необхідних заходів є відсутність державної стратегії.
«Ми вважаємо, що єдиним шляхом термінового убезпечення немовлят від нітратного забруднення питної води є системне й фінансово забезпечене запровадження ряду заходів — активного інформування та підвищення рівня обізнаності власників індивідуальних колодязів щодо ризиків, пов'язаних із забрудненням питної води, забезпечення санітарно-епідеміологічних служб засобами проведення експрес-аналізів та запровадження обов'язкового здійснення аналізу питної води на вміст нітратів для вагітних жінок і дитячих установ у населених пунктах з децентралізованим водопостачанням», — говорить Ганна Голубовська-Онісімова.
Коли замислюєшся над масштабами забруднення питної води, вона здається надто заплутаною, запущеною і складною. Проте вона все ж таки має вирішення. І необхідна умова для вирішення — подолання старої інерції дій, в тому числі — усвідомлення власної причетності до кожної проблеми, що виникає в нашій країні.